Революція чи еволюція?

Шляхом анахронізму, що повторюється рік у рік, чи все таки пристосують своїпрограми до реалій сьогодення, вироблять адекватні міри реагування на політичну та економічну ситуацію, припинять політичні торги?

Непросто доводиться нині демократичним силам в Україні. «Почубившись» влітку минулого року за «шкіру невбитого ведмедя», за прем’єрське крісло себто, і «Наша Україна», і БЮТ, в результаті так і не отримавши нічого, опинилися в опозиції. Нині вони намагаються зібрати докупи всі ресурси й організувати нову кампанію проти своїх візаві з антикризової коаліції. Як у них це вийде на практиці, покаже час.

В нормальних цивілізованих країнах немає такого «багатопартійного фарсу», як у нас, але завжди є по одній партії лівого, центристського і правого напрямків, діяльність яких ґрунтується не тільки на іміджі їх лідерів і програмах (як це відбувається в Україні), але й на конкретній ІДЕОЛОГІЇ. Саме за принципом ідеологічної близькості і формуються там передвиборчі блоки. Натомість у нас — все звалюється докупи, як це, наприклад, відбулося з блоком НСНУ — тут тобі і ліберали, тут тобі і консерватори, тут тобі і націоналісти (якщо КУН, звичайно, взагалі можна назвати націоналістами). Про БЮТ взагалі мовчу — блок будувався на позаідеологічній основі. Якби ж мав ідеологічні рамки, то не опинилися б в одному союзі соціал-демократи Василя Онопенка, консерватори з УРП Левка Лук’яненка і радикальний націоналіст Андрій Шкіль.

Відсутність нормальної конкурентоспроможної «правої» партії чи блоку призвели до розпорошення електорату між лібералами з НСНУ і соціалістами з СПУ і БЮТ. А ті, хто, власне, міг створити хоч якусь «подобу» «правого блоку» — тобто УНП, ВО «Свобода», УНА і ГП «Пора» через свої необґрунтовані амбіції пішли окремо. І тепер ми маємо в Верховній Раді брак не те що національно-демократичних сил, але й взагалі — патріотичних сил!

Дефіцит конкурентоспроможних «правих» партій дається взнаки. В разі дострокових виборів ми можемо отримати той самий «розклад», що й на 2006 рік, а це означатиме ймовірне повторення ситуації. Отже, постає нагальна потреба якщо не творити нову окрему «праву» політичну силу, то хоча б об’єднати націонал-демократів у тимчасовий політичний союз. До речі, приклад угоди УНП і НРУ Бориса Тарасюка може підштовхнути до дій і решту консерваторів та поміркованих націоналістів.

Які можуть бути шляхи утворення союзу «правих» сил України? Ми окреслили три найбільш імовірні напрямки «блокування» вже існуючих політичних сил, при цьому ймовірність виникнення абсолютно окремої «правої» партії в найближчі 3 роки відкинули, як найменш можливу.

Отож, перший шлях — утворення «правиці» довкола екс-міністра МВС Юрія Луценка і його громадянського руху (не партії, помітьте, руху) «Народна самооборона». До потенційного союзу могли б увійти, в першу чергу, ті партії, що нині входять до складу фракції «Наша Україна» — НРУ, ХДС плюс «Європейська платформа України» Миколи Катеринчука, а також УНА. УНП і КУН — навряд чи. Один з чільних діячів Української народної партії Василь Червоній має особисту неприязнь до Луценка, а націоналісти, якщо в силу обставин не будуть змушеними увійти в цей блок, залишаться разом з НСНУ В. Балоги. Те саме стосується й УРП — «Собор» Анатолія Матвієнка.

Ще один спосіб блокування «правих» — це створення політичного блоку на основі союзу УНП — НРУ, до якого може долучитися КУН, ХДС та УРП — «Собор». Лідером імовірного союзу право-центристів скоріш за все може стати Борис Тарасюк, або Володимир Стретович — люди, імена яких зараз на слуху.

Крім розглянутих варіантів створення політичного союзу шляхом залучення поміркованих націоналістів і консерваторів, є ще один цілком ймовірний варіант побудови «правиці» — створення блоку з представників суто націоналістичних сил. До нього можуть увійти ВО «Свобода», УНА, можливо, УКП, активну підтримку в розбудові блоку також можуть надати громадські організації Молодіжний націоналістичний конгрес, ГО «Патріот України», ВО «Тризуб» імені Степана Бандери, «Український спротив» тощо. Останні сприятимуть підтримці з боку молоді.

Є ще один проект, але, на нашу думку, досить таки малоймовірний — злиття націоналістичних і націонал-демократичних сил. Тут серед учасників, окрім «Свободи» та УНА, можуть бути УНП, Рух та КУН, можливо — ХДС. Але, скоріш за все, в цьому випадку «ватажки» «поміркованих» можуть просто не наважитись або й просто не схотіти через свої дрібні амбіції йти «спільним фронтом» з «радикалами».

Цікаво, що один з можливих учасників «правого» блоку чи союзу ГП «Пора» не виявляє бажання брати участь в подібних об’єднаннях. Остання задекларувала себе ледь не позаблоковою партією, що зокрема у парламентських виборах буде брати участь абсолютно самостійно.

Розглянувши можливі варіанти створення «правиці», ми, однак, отримали ще два проблемні питання, на які треба дати відповідь. А саме — маємо визначити, якою є мета нової «правої» чи то партії, чи то союзу партій, а також — які принципи буде відстоювати таке об’єднання.

В ідеалі, нова «правиця» має базуватись на ідеології українського консерватизму, і відігравати у нас в країні таку саму роль, як, припустимо, Консервативна партія у Великій Британії, чи ХДС-ХСС у Німеччині. Зрозуміло, що і очолити таку партію повинен політик з європейським мисленням, людина, що позбулася синдрому «совка». Такими, повторюю, можуть виявитися Борис Тарасюк, Микола Катеринчук, Арсеній Яценюк, а також В’ячеслав Кириленко або Володимир Стретович.

Наразі є очевидним, що «правиця» в даній ситуації повинна ставити за мету вирішення актуальних проблем української дійсності. Перш за все, новий союз «правих» або ж окрема національно-демократична партія повинні, перш за все, взятися за вирішення питання захисту інтересів України на міжнародній арені, що само собою передбачає не тільки інтеграцію до євроатлантичних структур, але й ствердження та захист позицій держави на теренах Східної Європи. В національно-культурній царині актуальним залишиться розв’язання проблем довкола статусу учасників національно- визвольних змагань, зокрема бійців УПА. Необхідним завданням є і захист української мови, як єдиної державної.

Крім окреслених питань є потреба у виробленні адекватної соціальної програми, покращення системи соціального захисту населення України. При цьому «праві» повинні уникати соціального популізму. Економічно від «правиці» вимагається: захист інтересів національного виробника, захист малого і середнього бізнесу, припинення монополізації найважливіших господарських об’єктів з боку великого капіталу і поглинення середнього бізнесу з боку великих корпорацій.

Є необхідність остаточного вирішення питання з землею. Очевидно, що в інтересах дрібного власника, фермера, селянина повинен зберігатися контроль держави щодо питання купівлі-продажу землі. Нагальним є також (в інтересах українських селян) довгостроковий мораторій на продаж земельних угідь іноземним фізичним і юридичним особам.

Зрозуміло, що програма союзу «правих», чи то суто націоналістичних, чи то консервативних сил, повинна бути універсальною і не повинна вузько обмежуватись питаннями, наприклад, мови, культури і. т.д. Програма потенційної «правиці» повинна бути розрахована як на україномовних, так і на російськомовних громадян. Особливо на останніх, на мешканців Центру, Півдня і Сходу України.

Гасло «правиці» було б доцільно сформулювати так — «Успішна країна для успішних людей». Для цього постає необхідність вирішення проблем матеріального характеру, соціальної бази населення України. Без широких можливостей український пересічний громадянин навряд чи зможе працювати і заради себе, і ще й заради держави.

Окрім суто матеріалістичної сторони повинна бути і духовна. В цьому плані «правиця» повинна виробити комплексну програму з національно-патріотичного виховання молоді, яка буде ґрунтуватися не на банальному «шароварництві», чи в його модернізованій формі — «камуфляжизмі», але, перш за все, на засадах збереження сімейних цінностей, національних традицій. У освітніх закладах — школах, технікумах, університетах — приділяти більше уваги висвітленню маловідомих фактів з історії, які б розкривали героїчну спадщину української нації. Формувати культ народу-переможця! У нас в історії ж були не тільки Берестечко і Крути, але й Жовті Води, Корсунь, Конотоп!

І для реалізації викладеної програми слід поступово долучатися не тільки «правим», але й «центристам», і «ліво-центристам»! Тоді буде діло. Спільне, одне діло.

КОМЕНТАРI

Віктор РОГ, історик, публіцист, учасник студентської «Революції на граніті» 1990 року:

— Наразі перспектив створення «правиці» немає. Такої ймовірності не спостерігається. Але якщо вже хтось візьметься будувати «правицю», то це він повинен робити на принципах «єдинозверхності» — має бути один лідер і одна партія без всіляких коаліцій і блоків. «Правицею» може стати найсильніша партія з тих, хто вже є сьогодні, або якась абсолютно нова партія. Хто її очолить — покаже життя. Очевидно, це зробить той, хто наразі найсильніший. І точно не має сенсу її очолювати тим особистостям, хто не мав або не має відношення до «правих» сил.

Олег МЕДУНИЦЯ, голова Молодіжного націоналістичного конгресу (2003—2007 рр.), заступник голови Сумської обласної державної адміністрації у 2005—2006 рр.:

— «Правиця» в Україні, звичайно, може постати. Це може статися, перш за все, завдяки ініціативі лідерів громадських організацій і політичних партій. Навряд чи «правицю» зможе очолити та людина, що вже працювала в одній з цих сил, адже існує полярність, простіше кажучи — напруга між громадськими організаціями і політичними партіями.

У «правиці» насамперед повинні бути конкретні політичні засади. На першому місці повинна бути політика, а потім — економіка. Що саме основне для «правих» сил в політичній царині? Це насамперед — міжнародна політика, це євроатлантична інтеграція, це також мова, це визнання УПА.

Ігор МАЗУР, голова Київської міської організації УНА-УНСО, член політради УНА:

— Ми (націоналісти) є консерваторами. Ми перш за все, виступаємо за президентську республіку. Україні потрібна сильна влада. В економічній сфері, вважаємо, доцільно було б, аби великі підприємства перебували під контролем держави. Недержавні монополії, великі корпорації є шкідливими для нашої економіки. Тут є красномовним приклад Росії. І нашій країні олігархія шкодить в не меншій мірі.

Петро КОНОНЕНКО, доктор філологічних наук, професор, академік АН ВШ, УАПН та Міжнародної слов’янської академії наук, директор Науково-дослідного інституту українознавства:

— У нас зараз немає всеукраїнської справжньої політичної партії. Від 130 партій ми маємо перейти до 3-х, чи нехай навіть, до 20. Але мають бути фундаментальні основи діяльності тих партій. Одна з основ — інтереси всього народу. В будь якій партії треба поставити питання:чи вона служить окремій суспільній сфері, окремій суспільній групі та її інтересам, чи вона намагається охопити весь спектр буття народу?

Ми наразі не зробили певного аналізу того, що було, жодна партія цього не зробила. Якщо я не «проаналізував» фундамент свого будинку, як я можу його перебудовувати? Не зробивши аналізу того, що було, ми не зробимо аналізу того, що є. Де в нас є документи, в яких говориться, що ми маємо чітку програму на основі якоїсь концепції? Немає концепції — немає й програми. Через це, те що має бути «правиця», як ми її називаємо, сумніву ніякого не повинно бути. Але все ж таки, будь яка партія, яка має презентувати народ і забезпечити йому щасливу будуччину, повинна орієнтуватися не стільки на свої партійні інтереси, скільки на інтереси всього люду і всієї держави. Ми розділили державу й народ, а на якій підставі? Держава охоплює всіх. Ми до держави віднесли службовців високого рангу. Французька держава чи німецька держава — хіба там подібне було?

Я за те, щоб виокремилась чітко і ясно наша «правиця», бо вона, мабуть, все ж таки стоїть найближче до усвідомлення і відстоювання загальнонародних інтересів. Ті окремі партії, які є, які увійшли у Верховну Раду як більшість, здійснюють інтереси невеликої групи суспільства. Але вони диктують умови тим, хто переважає їх і в кількості, і в рівні інтелекту, і мисленні.

От в цьому й проблеми економічного і соціального розвитку.

Я народився в селі. Я бачив час, 30 ті роки, коли село рятувало нас. Більше 90 відсотків визначних науковців, найвидатніших полководців років війни — то вихідці з села. Виросли ці люди в тісному зв’язку з природою, в зв’язку з традиціями, в зв’язку з культурою Це визначало глибину, напругу й масштаби їх емоцій, почуттів. Енергію і волю, характер.

Але в жодній державі немає такого зневажливого, як у нас, ставлення до села. Зараз наше село руйнується. Треба забезпечити перспективу розвитку села? Треба. Та хто ж ним займається? Нам потрібен нормальний аграрний комплекс, а де його взяти? Хорошому фермеру грабіжники, або держава встановили такі ціни, що він занепав.

У нас колективна форма була, але кооперативна, ще до 17-го року. У 18—19 роках у нас було 3 з половиною тисячі комун! Це було використано більшовиками. Ці комуни не були більшовицького типу. Це були кооперативні господарства, де інтерес був загальний, але кожен член кооперативу мав свої пріоритети. Треба сьогодні нам великі господарства — треба. А хто їх підтримає? А хто їм дасть економічне і соціальне обґрунтування? Так само місто. Ну хто зараз скаже, яка в нас політика розвитку міста? Раніше ми знали — важка промисловість — передусім, далі — легка та інші. Яку сьогодні ми розвиваємо промисловість? А сьогодні технології на першому місці, і це цілком правильно. А ми розробили концепцію розвитку технологій в Україні? Ні! Знов не покликано наш інтелект до розробки цих програм! Подивіться на наші академії — вони згасають, їх ніхто не покликав до державотворення. Вони реально не впливають на характер розвитку нашої суспільно-політичної думки.

Через це сказати, якою у нас повинна бути економіка — та, та чи та, важко. У нас же є певні традиції, їх треба було дотримуватись. Але сьогодні покладатися лише на їх досвід, навіть тисячолітній, можливим не є. Думаю, що потрібен певний «змішаний» варіант.

Віктор ТРИГУБ, головний редактор козацького журналу «Нова Січ»:

— Звичайно, Україні потрібна «права» сила. Якщо буде така, справді нормальна «права», націоналістична сила, думаю, фактично вся Західна і Центральна Україна її підтримає.

«Правиця» ідеологічно повинна ґрунтуватися на засадах консерватизму або націоналізму. Політикуму України зараз взагалі не вистачає жорсткої націоналістичної сили. Щодо того, хто може її очолити, то тут скоріш слід говорити про якихось нових людей. Тому що політики-демагоги з УНП, Руху зараз є абсолютно неактуальними й неавторитетними.

Першочергові завдання, які повинна вирішити «правиця», — це жорстке відстоювання національних інтересів. Необхідне зміцнення центральної влади. Слід внести зміни в законодавчі акти про широкі права територіальних громад, обмежити права місцевих рад, які практично вийшли з підконтролю центру. Зараз центральна влада практично не може впливати на процеси, що відбуваються в регіонах. Якщо можна так сказати, хребет центральної влади практично зламано діями ліберальних сил.

А друге завдання — це навести порядок в СБУ і повернути йому нормальні функції контррозвідки.