Ті, кого не потопиш на невеликих глибинах
Політичний проект можливий завжди. Навіть у найконсервативніших країнах із сотнями років демократичних традицій постійно виникають нові по1літичні партії і блоки, які намагаються перехопити ініціативу, випередити заскорузлих лідерів політичного рейтингу. Аби чогось досягти, необхідне виконання хоча б однієї із двох вимог. Політичний проект повинен мати або абсолютно нову привабливу для виборців ідею, або відомого і популярного вождя, чи як зараз кажуть, «харизматичного лідера». В разі відсутності хоча б однієї із згаданих умов, політичний проект приречений розділити долю модних магазинів, що вже який рік відкриваються на Хрещатику, аби за рік-два закритися через відсутність належної кількості покупців. Попри очевидність вищезгаданого, магазини продовжують відкривати, політичні проекти продовжують створювати.
На черзі «Український народний рух», який на своєму з’їзді у ці вихідні спробує вдихнути хоч якесь життя у нерухомі прапори поспіхом зареєстрованої три роки тому партії. Говорити про перспективи партії Юрія Костенка неможливо, якщо не згадати, звідки ця партія взялася.
Взагалі-то спочатку пан Костенко і не думав ні про який УНР. Висунутий у 1999 році більш енергійними, але абсолютно безперспективними в плані лідерства сопартійцями у голови Народного Руху України, Костенко майже рік називав себе керівником НРУ попри очевидну безпідставність таких заяв. Спроба перехопити владу в Русі, змістивши В’ячеслава Чорновола, групі Костенка тоді не вдалася. Назад дороги не було, тому і був створений ще один Рух. Однак створити паралельні «канонічному» Руху структури на місцях виявилося складніше, ніж сколотити фракцію в парламенті. Останнє може зробити чи не кожен народний обранець, були б ресурси.
Ось тоді і почав говорити Костенко про об’єднання Рухів. Причому не було і мови про якісь вибачення за спробу розколу партії у 1999 році. На просте запитання, звідки взявся другий Рух, навіщо він потрібен, і чим він відрізняється від першого, костенківці відповідали з тією ж мірою щирості і компетентності, з якою вихователька дитсадка пояснює вихованцям старшої групи, звідки беруться діти. Врятував ситуацію поточний момент. Якраз формувався блок навколо Віктора Ющенка, з яким у Юрія Костенка на той час були дуже близькі стосунки. Обидва Рухи влилися у «Нашу Україну», що згодом виявилось прагматично вірним кроком. Вічна рухівська еліта завдяки цьому збереглася в політикумі.
Нині політичний момент змінився. «Наша Україна» не стала і вже не стане тою об’єднаною націонал-демократичною партією, на яку сподівалася частина «нашоукраїнців». Треба жити після виборів і дожити до 2006 року. Саме це питання і вирішують сьогодні для себе суб’єкти блоку Ющенка. Звісно, обіцяного об’єднання Рухів не відбулося. Власне Рух (не плутати з УНР), запропонував простий, зрозумілий, логічний і водночас заздалегідь неприйнятний для костенківців шлях. Партії УНР було запропоновано об’єднатися, повернувшись до Руху, тобто відновити стан до спроби розколу 1999 року. Пропозиція безпрограшного для НРУ Геннадія Удовенка шляху об’єднання означала, що ігри закінчилися. Костенкові у черговий раз слід шукати собі союзників. Можна згадати з цієї нагоди оперативно забуту «правицю», в яку Костенко понаоб’єднував два роки тому сам, напевно, не пам’ятає кого.
Ті, хто називає себе у нас політологами, вчать, що об’єднуватись стратегічно вигідно. Говорити можна тільки про об’єднання, розколи і тому подібне не люблять виборці. Засвоївши цей нескладний постулат «політичних університетів», партія Костенка підійшла до свого «об’єднувального» з’їзду.
Із цим з’їздом вийшло як з тим весіллям, де приготували все, окрім нареченої. В такому випадку є два шляхи — або заявити, що весілля не буде, бо гідна панича наречена ще не знайдена, або брати за дружину будь-кого, щоб не пропадали харчі і гості не поверталися назад ображеними, забравши назад подарунки. З гостями і подарунками у партії УНР якраз все ніби перед з’їздом гаразд. Залишилось тільки з кимось об’єднатися. «Нареченою» ніби має стати частина Демократичної партії України.
Виглядає, що окрім клопотів УНР від цього об’єднання нічого не матиме. Коли ж в результаті з’їзду із назви об’єднаної партії зникне слово «рух», можна буде замовляти щось із творів Шопена. Щось не віриться в те, що у прагматиків із керівництва УНР з’явились ознаки політичного суїциду. Найближчі помічники Юрія Івановича Костенка вже давно здобули репутацію політиків, яких не потопиш на невеликих глибинах. Хіба що вони вже мають якісь інші пропозиції і хочуть «розв’язатися» із тим другим Рухом, який так і не приніс його організаторам того, чого вони очікували у 1999-му. «Гроші і посади» — саме так окреслив свою мету один із найвпливовіших костенківців на останньому перед розколом з’їзді Руху, прокричавши ці слова в очі В’ячеславу Чорноволу, який так і не навчився бути настільки прагматичним. Можливо, УНР на шляху до окреслених цінностей багатьом вже заважає. Якщо так, то матимемо ще одну стонадцяту партію, яку виборці забудуть, не запам’ятавши. Якщо ж ні, то епопея вітчизняної «багаторуховості» триватиме далі.
ДО РЕЧІ
Демократична партія України спростовує повідомлення, поширене ЗМІ з посиланням на прес-службу Українського народного руху, про об’єднання партій, що начебто має відбутися на з’їзді УНР 25 січня. Питання об’єднання з іншими партіями правочинний вирішувати лише з’їзд, йдеться у повідомленні прес-служби ДемПУ, «але таке питання на з’їзді ДемПУ не розглядалося». Обидві партії, за словами представників прес-служби, є партіями національно-демократичної орієнтації, і між ними можлива тісна співпраця, але заяви про об’єднання ДемПУ і УНР є такими, що не мають під собою ґрунту. «Появу в пресі інформації про об’єднання спонукав той факт, що деякі члени Демократичної партії справді мають намір перейти в УНР... В Демократичній партії України визнається право кожного в будь-який час визначитися зі своєю партійною приналежністю, але домисли та інсинуації — справа нечесна і негідна», — йдеться в повідомленні.
