Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Як не інфікувати «свіжу кров»?

Арсеній ЯЦЕНЮК: «Угоду з ЄС підпишемо, коли буде новий парламент»
30 грудня, 2011 - 00:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Рік, що минає, Арсеній Яценюк загалом може записати у свій актив. «Фронт Змін» зберігає третю позицію в загальному заліку політичних сил. За минулий рік партія виходила з різними позитивними ініціативами, але були й рішення, які досить неоднозначно сприймалися в суспільстві, наприклад голосування за закон про вибори. Громадяни також мали і мають можливість оцінити роботу депутатів від ФЗ після місцевих виборів-2010. Проте основна боротьба за місця у Верховній Раді, зрозуміло, попереду. Є владні сили, яким традиційно треба протистояти, і є опозиційні партії, з якими традиційно треба домовлятися. Сьогодні, і це підтверджують чи не всі соціологічні дані, політична сила Арсенія Петровича в будь-якому разі проходить у парламент. Як це буде через десять місяців — покаже час. А поки про підсумки 2011-го розмовляємо з лідером політичної партії «Фронт Змін» Арсенієм ЯЦЕНЮКОМ.

«АКЦІОНЕРИ ПЕРЕТВОРИЛИ АДМІНІСТРАЦІЮ ПРЕЗИДЕНТА НА ЗАТ»

— Арсенію Петровичу, під кінець року заведено підбивати підсумки. Що найважливіше за цей рік ви винесли для себе?

— Як для політика, тут є декілька висновків. Перший. Влада Януковича та оточення перестала бути владою, а стала класичним режимом — диктатурою з елементами пострадянського капіталізму. Слабкість режиму проявляється в тому, що вони демонструють м’язи: ув’язнили своїх політичних опонентів — Тимошенко, Луценка, звозять до Києва з різних регіонів України тисячі міліціонерів. Влада засвідчила повне нерозуміння, що робити з країною, і повне розуміння, що робити для себе. Завдяки принципу — що бідніша країна, то багатші які-небудь п’ятеро чи десятеро осіб, які безпосередньо належать до оточення Президента, — вони за останніх два роки дуже багато зробили для себе. Це акціонери Партії регіонів, хоча, точніше сказати, акціонери Адміністрації Президента. Вони зробили Адміністрацію закритим акціонерним товариством і завершують процес перетворення країни на ЗАТ.

— Там вирішують абсолютно всі питання?

— Іншого місця немає. Мені не цікаво говорити про Азарова, про віце-прем’єрів, міністрів... Вони виконують накази людини, яка підписує укази про їх призначення і звільнення.

— Невже немає кого виділити?

— Немає. Від них залежить тільки те, що їм наказали: ти сидиш на цій бюджетній програмі, отже, повинен принести стільки-то грошей. Наприклад, ти займаєшся напрямком митниці. Давай кошти в касу, звичайно, не державну.

Другий висновок за рік — це удар по «Батьківщині» через ув’язнення її лідера Тимошенко. Але поки що вони тримаються. Партія не посипалася. І впевнений, що не посиплеться. Тріщини є — відійшли певні депутати, але це природний процес. Також варто наголосити, що відбулося неписане об’єднання опозиції в парламенті. Цей рік був роком спільної позиції парламентської опозиції практично з усіх питань. В тому числі, єдина позиція в питанні закону про вибори. Також вдалося сісти за стіл переговорів, на що рік тому ніхто і не сподівався. Який результат? Поза парламентом ми не кидаємо списів один в одного.

Як для особистості, рік хороший. Всі, Богу дякувати, здорові. Діти перейшли в клас вище, ми перейшли в клас старше.

«ЯНУКОВИЧ ЗАЛИШИТЬСЯ ОДИН НА ОДИН З ПРОБЛЕМОЮ ТИМОШЕНКО»

— Зупинімося детально на ключових пунктах. Якщо говорити про втрачені шанси в європейському напрямку, то, з одного боку, нинішнє керівництво вибудувало власну вертикаль влади, а з іншого — каже, що «країна стала заручником підпису однієї людини». В чому ж проблема?

— Україна дотує російський «Газпром». Росія визнала український контракт найкращим за всю історію існування «Газпрому». З кишень українських громадян ми переплатили росіянам сім мільярдів доларів. Це не відповідальність 46 мільйонів українців, це відповідальність Януковича, який у квітні 2010 року разом з президентом Росії Медведєвим заявив про те, що вони отримали нову справедливу ціну в обмін на 25 років додаткового перебування російської армії на українській території. Так само просто він подарував натівську карту. Все це свідчить про відсутність далекоглядності. Нинішній Президент постійно киває на попередників, але він та його Адміністрація нічим не кращі за них. Навіть гірші.

Щодо Європи. Після перемоги Януковича на виборах була певна західна ейфорія. Всі думали, що буде інший Янукович — Президент, а не Янукович, який хоче бути Президентом. Він здобув владу демократично, через визнані вибори, читав правильні слова, які йому писали американські консультанти. Його шанси мало чим відрізнялися від шансів Ющенка. Але вони так само розбилися вщент, як розбилися шанси його попередника, тільки набагато швидше. Якби Янукович став президентом України, він підписав би Угоду про асоціацію з ЄС. Але він залишився лідером Партії регіонів, якого обрали президентом від частини України.

Тимошенко не треба було ув’язнювати. Це стало ударом по країні, але й стало особистим ударом по Януковичу. Ті, хто допомагали йому в посадці Тимошенко, за це не відповідатимуть, вони повтікають так, що тільки п’яти буде видно. Коли Янукович залишить офіс Президента, він залишиться сам на сам із цією проблемою. Вони йому не допоможуть, навпаки, будуть першими, хто «зариватиме» його.

— Як ви гадаєте, наступного року Тимошенко вийде на волю?

— Моральний обов’язок опозиції зробити все, щоб Юлія Тимошенко і Юрій Луценко вийшли на волю і брали участь у виборах.

— Здоровий глузд підказує, що якось треба виходити з цієї ситуації.

— У регіоналів не існує здорового глузду. Це частина їхнього менталітету...

— А як же радники?

— Якби вони слухали своїх радників, то цього всього не було б. У них інші цінності та цілі, які стосуються набивання своїх кишень.

— Тобто з ЄС не буде підписано угоду, поки Тимошенко за ґратами?

— Гадаю, угоду з ЄС ми парафуємо, а підпишемо, коли буде новий парламент.

«ЕПОХА ПУТІНА ЗАКІНЧИЛАСЯ»

— Росія. Нещодавно там відбулися парламентські вибори. Невдоволення результатами вивело тисячі людей на вулицю. Що це — початок великих змін у Росії, можливо, — СНД?

— Мене часто запитують — до чого це приведе? На даному етапі ні до чого. Чому? Тому що немає конкурента Путіну. Російський режим за всі ці роки «прагматично» попрацював: кого можна було, вони абсорбували в себе, а всіх інших відправили на маргінес. Тому чи приведуть ці виступи у короткостроковій перспективі до зміни влади в Росії? Ні. Але чи має це середньо- і довгострокові наслідки? Так, дуже серйозні. Ми можемо чітко сказати, що по-перше, закінчився період російської стабільності, а по-друге, закінчилась епоха Путіна (вона пішла в небуття), хоча він і стане президентом. Причина в тому, що йому не потрібно було йти ні в прем’єри, ні в президенти. З іншого боку, його можна зрозуміти — в Росії неможливо отримати особистих гарантій. А якщо ти не можеш отримати особистих гарантій, тоді починаєш думати не тільки про Росію, а й про себе. Якщо ще кілька років тому Путін асоціювався «с новой Россией», то сьогодні він «ассоциируется с Болотной площадью». У політиці важко прорахувати час, коли в неї треба зайти, але коли вже зайшов, то ти точно можеш прорахувати, коли з неї треба виходити. Головне — не пересидіти, бо «стухнеш».

— Путін не прорахував?

— Він не прорахував не себе, він не прорахував народ. Люди втомлюються від політики дуже швидко... Я і так вважаю, що його десятиліття було найуспішнішою політичною епохою в новітній Росії. Це пов’язано з багатьма речами — насамперед з природними ресурсами. Більш яскравого лідера в Росії я не пам’ятаю з часів СРСР. Він взяв правильну ноту — ноту «ля», тобто «мы опять хотим быть империей».

— Невже це — вихід для Росії?

— Це — частина російського менталітету. Росіяни та українці категорично різні: ми ніколи не зрозуміємо Росію, а вони ніколи не зрозуміють нас. Саме через це вони завжди застосовували механізм — хто більший, той і правий, а ми застосовували механізм — хто менший, той і сильніший духом... Для мене епоха Путіна — це історична категорія, а продовження його перебування в офісі президента — це вже не епоха Путіна.

«ТРЕБА БОРОТИСЯ НА МАЙДАНІ, А НЕ НА БОЛОТНІЙ ПЛОЩІ»

— У всякому разі, повернення Путіна — це повернення відповідної зовнішньої політики щодо України.

— На мою думку, ставлення до нинішньої української Адміністрації в Путіна нічим не відрізняється від його ставлення до попередників Януковича. Можливо, — навіть до сьогоднішніх, Путін ставиться гірше, тому що попередники були йому зрозумілі, — «точно не пророссийские», а ці «вроде были пророссийские — открыли ларчик, а там...». Але вони й не проукраїнські, вони — продонецькі.

— Із ким із російської опозиції ви контактуєте, можливо, співпрацюєте?

— Ви знаєте, я зі всієї російської опозиції спілкувався тільки з Нємцовим. У мене навіть нещодавно промайнула ідея, що треба поїхати на Болотну площу. Але згодом я подумав: треба спочатку навести лад у своїй країні, а потім кудись їхати. Треба боротися на Майдані, а не на Болотній площі.

— Тобто ви не розглядаєте можливості змін в Україні через зміни в Росії?

— Мене набагато менше турбують перетворення в Росії, ніж в Україні. Я бажаю росіянам відчути себе господарями у своїй країні. Але зараз мене більше цікавить Україна. Я чудово усвідомлюю, що російський вплив буде домінувати на український території. Це пов’язано передусім з новою геополітикою. Сила російського тиску буде залежати від твердості українського опору та перехоплення ініціативи. Нам не вийти з цієї парадигми. Чи можливо домовитися з росіянами? Можливо, але тільки за твердості позиції.

«ХТО ХОЧЕ ПОМІЖ КРАПЕЛЬ ПРОБІГТИ НА ВИБОРАХ — НЕ ВИЙДЕ»

— Тема опозиції. Якщо конкретно, яка стратегічна мета?

— Тактична мета — не пересваритися. Це вже багато. Стратегічна мета: 1. Піти єдиним списком мажоритарних кандидатів у депутати. 2. Піти двома-трьома партійними списками на вибори. 3. Спільно захистити результат; 4. До моменту виборів проголосити спільні завдання опозиції в парламенті. 5. Отримати 226 голосів у новій Верховній Раді; 6. Сформувати демократичний проукраїнський уряд; 7. Смінити режим і життя в країні.

— Хто візьме відповідальність за списки?

— У нас основні партії вже підготували свої пропозиції по кожному мажоритарному округу. Зараз у процесі присутні «Батьківщина», «Фронт Змін», і почала працювати «Свобода». Ми накладаємо позиції основних партій і домовляємося по кожній кандидатурі. Всі, хто йде не від опозиції, значить, ідуть від Януковича. Режим буде представлений Партією регіонів, партією Тігіпка, партією Литвина, незалежними кандидатами. Опозиція має протиставити справжніх опозиційних кандидатів. А хто хоче поміж крапель пробігти — не вийде, тому що потім так само поміж крапель бігатиме в новому парламенті. Вони пройдуть по квоті опозиційного табору, а ми їх ловитимемо в секторі Партії регіонів?

— Ви кажете — піти на вибори колонами. Якими?

— Я щиро сподіваюся, що Тимошенко вийде з тюрми й очолить список «Батьківщини» — це перша колона. Друга — це «Фронт Змін». Сподіваюся, що «Свобода» також зможе пройти п’ять відсотків.

— А «УДАР»?

— Гадаю, іншим політичним силам треба чітко задекларувати свою позицію. З їхнього боку мають бути дії. Хто виграє в політиці? Тільки той, хто, по-перше, не боїться зайняти позицію, а по-друге, вміє її відстояти. Виходячи з цього, хай інші сили визначаються — з ким вони. Вважаю, 2012-й буде дуже складним роком для опозиції. Ми були й залишилися різношерстими. Але багато хто з нас зрозумів, що можна трошки поступитися своїм задля того, щоб отримали всі.

«БАЖАЮ УСПІХІВ ВІТАЛІЮ КЛИЧКУ»

— Чому платформа Комітету опору диктатурі не стала єдиною платформою для об’єднання?

— КОД — це місце для зустрічі. Він і не міг ставити собі за мету формування єдиної партії. Дискусія про формування єдиної партії повинна відбуватися у форматі двох, не більше.

— Такий досвід об’єднання із партією «За Україну!» ви вже маєте. Хто наступний?

— Так, із «За Україну!» у нас вийшло. Чому? Тому що ми вдвох із В’ячеславом Анатолійовичем знайшли порозуміння. І я вдячний йому за це. Сила політика полягає в тому, що ти маєш позицію і вмієш ухвалювати рішення. Чи будемо ми сильнішими від того, що об’єднали свої зусилля? Так. Коли ми разом, впливати на процеси в країні набагато легше, ніж коли ми окремо. Переговори можна проводити з багатьма — результату важко досягти. Я зустрічаюся із своїми хорошими друзями, які зараз очолюють інші опозиційні партії. Я, наприклад, щиро бажаю успіху Віталію Кличку — у місті Києві, або у Верховній Раді, якщо він ухвалить рішення йти на парламентські вибори. Бажаю успіхів іншим опозиційним політикам. Це політична конкуренція. Хто кращий, той і виграє. Завжди треба реально оцінювати події навколо себе, а головне — вміти думати.

— Тимошенко висловилася за те, щоб єдиний список опозиції очолила людина рівня Ліни Костенко. Як прокоментуєте?

— Двадцять років в Україні порушується питання про те, що політичні процеси повинні очолити моральні авторитети. Але на тому вони й моральні авторитети, що ніколи не мають входити в партійні списки. Якщо моральний авторитет очолить партійний список — він втратить свій поважний статус. Так само, якщо людина займається політикою, вона ніколи не зможе стати моральним авторитетом, не зможе стати державним діячем. Політик може отримати високий рівень підтримки і мати гарну репутацію, але моральний авторитет — це інша сфера.

— Нещодавно у нас в гостях був Іван Драч. Говорили, зокрема, й про помилки опозиції в 90-х. Ви дослухаєтеся до таких людей?

— Звичайно, дослухаюся. Я з великим захопленням завжди слухаю блаженнійшого Любомира Гузара. Мені було дуже цікаво слухати Ліну Костенко, коли вона їздила Україною із своєю книжкою «Записки українського самашедшого». Я люблю спілкуватися із Забужко. Дуже цікаві брати Капранови.

«ЩО ЦЕ ЗА ПАРТІЯ, ЯКА НЕ МОЖЕ НАБРАТИ 5%?»

— Сьогодні представники влади, виправдовуючи свої певні негативні дії використовують (зокрема і в Європі) те, що опозиція підтримала закон про вибори. Вас це влаштовує?

— Опозиція домоглася того, що влада не протягнула набагато гірший законопроект Єфремова. Останній був прямою копією російського виборчого закону. До речі, аналогічно влада вчинила перед місцевими виборами. У нас було два варіанти. Перший — не голосувати і програти вибори через узаконені фальсифікації, як це було на місцевих виборах 2010 року. До речі так само було і з харківськими угодами, пенсійною, судовою, податковою реформами. Щоправда, ми б ходили й били себе у груди — бачите, мовляв, ми не проголосували. Після цього єдине на що ми могли розраховувати — це перейменування Майдану на Болотную площадь і зібрати декілька десятків тисяч людей. Але ми обрали другий варіант — прагматичний. Ми сформували спільну комісію і висунули свої вимоги. Єдина критики, яка звучить від дрібних народних депутатів, стосується лише п’ятивідсоткового бар’єру. Що це за партія, яка не може набрати 5%? Це не партія, це клуб. До речі, це єдиний закон за останні два роки, який ухвалили з урахуванням вимог опозиції. Він далекий від досконалості, але це максимум, щоб можна було вибороти.

— Деякі представники опозиції наголошували, що перед тим як ухвалити цей закон, опозиція проводила консультації з Андрієм Клюєвим. Це правда?

— Проводилися консультації з першим віце-прем’єром Клюєвим, міністром юстиції Лавриновичем, але це не були консультації, це була реальна політична боротьба. Нам казали: якщо ви не хочете брати участь у розгляді закону і йдете з комісії, то зараз о 16.00. Мартинюк скликає комісію, ми ставимо на розгляд закон Єфремова і без вас голосуємо — більшість наша. У відповідь ми сказали: якщо буде йти за таким сценарієм, участь у виборах ми не братимемо. А далі тривала війна за кожен пункт у рамках комісії.

«СПРАВУ ГОНГАДЗЕ НЕ ТІЛЬКИ НЕ РОЗКРИТО, А Й НЕ ЗАКРИТО»

— Своєрідним тестом для молодих політиків є справа Гонгадзе, зокрема, справа Кучми. Останнім часом ми бачимо, що всі судові рішення ухвалюються на користь екс-президента. З усього видно, що це довгострокова гра, тим більше, якщо брати до уваги заяву Кучми про можливість його участі у виборах. Ви не думали над тим, що новому парламенті ви можете опинитися з людьми, які культивують давні правила?

— Я впевнений, за результатами виборів 2012 року оновлення парламенту точно відбудеться. На сто відсотків це неможливо, тому що цього немає в жодній країні, але в парламент зайде «свіжа кров». І тут важливо, щоб вона не інфікувалася тією «гидотою», яка там живе протягом останніх двадцяти років. Що стосується самої справи, то її не розкрито. Тут не може бути іншого твердження. Замовників не встановлено. Справу Гонгадзе не тільки не розкрито, а й не закрито. Можливо, її й можна закрити, але політично це неможливо. Тому далі буде.

— За останній рік ваша політична сила ініціювала багато законопроектів. Що, з вашого погляду, матиме довгострокові наслідки?

— Ми вносили альтернативну пенсійну реформу. Один із її пунктів потрапив у текст урядового закону. Він стосувався перерахунку пенсій. Інакше кажучи, зобов’язував уряд проводити нарахування відповідно до нових соціальних стандартів, тому що останній перерахунок пенсій був ще 2006 року. Цей пункт зобов’язував підвищити пенсію для кожного пенсіонера на 334 грн. У результаті наш пункт було виключено з урядового закону. Друге, чим я займався як член комітету з питань охорони здоров’я, — це медична реформа. Я запропонував два законопроекти — про охорону здоров’я та про так званий експеримент в чотирьох областях. Хоча б щось прийняли! У результаті весь їхній експеримент зійшов на скорочення ліжко-місць і робочих місць. Вони навіть не дали грошей на проведення цього експерименту. Також мною зареєстрований закон про порядок імпічменту Президентові України. Ми почнемо наполягати на ухвалення цього закону на наступній сесії. Не розглядався наш закон про регламент Верховної Ради щодо легалізації опозиції. Також реєстрували закон, який стосувався пільг народних депутатів, колишніх урядовців. Мною він вносився тричі, але ні Литвин, ні Партія регіонів жодного голосу за нього не дали. А зараз вони так ратують за ці пільги. Був законопроект, який стосувався продажу всіх державних дач, резиденцій, потім — законопроект, який стосувався кортежів, мигалок. Все провалили.

— Ваш нещодавній інцидент у Шустера. Як ви взагалі оцінюєте національний інформаційний простір?

— Мене виключили з загальнонаціональних ток-шоу за вказівкою президента і прем’єра.

— Скоро Новий рік, Різдво Христове. Які сімейні традиції святкування ви культивуєте?

— Ви знаєте, якось Новий рік відійшов на другий план. Я пригадую радянські часи, тоді Новий рік і Різдво Христове були у нас рівновеликими святами. Зараз Новий рік став менш важливим. Для нас важливішим є Різдво Христове. Я греко-католик, дружина — православна. Як відомо, й греко-католики, й православні за східним календарем святкують однаково. Це велике сімейне свято для нас — з батьками, дітьми. Згадуємо дитинство. Отже, — в очікуванні великих свят.

Іван КАПСАМУН, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments