Терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший стид.
Леся Українка, українська письменниця, перекладачка, культурна діячка

Запити суспільства та якість влади

Костянтин МАТВІЄНКО: Можливе примирення Ющенка, Тимошенко і навіть Януковича — це фактично примирення всередині політикуму, який прагне себе зберегти
30 квітня, 2009 - 00:00
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня»

Берлін та Варшава закликають Євросоюз розглянути питання про надання Києву економічної та фінансової допомоги. На зустрічі міністрів закордонних справ ЄС у Люксембурзі учасники зійшлися в тому, що найбільше занепокоєння серед країн Східної Європи викликає саме Україна. Голова зовнішньополітичного відомства Швеції Карл Більдт у зв’язку з цим зауважив: «Існують усі підстави для неспокою. В Україні серйозна економічна криза. До цього додаються політичні суперечки. Влада країни не здатна домовитися щодо проведення реформ, запропонованих МВФ. Це не лише сумно, але й небезпечно для країни». Найближчим часом в Україну попрямує спеціальна комісія представників ЄС для оцінювання економічної ситуації в державі. Вітчизняні політики ситуацію, схоже, вже оцінили і вирішили, що розгляд і затвердження широко анонсованої особисто прем’єр-міністром Юлією Тимошенко антикризова програма... нікому не потрібні. Зокрема, спікер Володимир Литвин заявляє, що на наступному пленарному тижні антикризові рецепти Кабміну в парламенті не презентуватимуть. «У мене складається враження, що антикризова програма нікому не потрібна. Партія регіонів уже своє відпрацювала. Заявляли, що Верховна Рада не почне роботу, якщо не розглядатиметься антикризова програма. Раптово від цієї ідеї, заради якої блокували трибуну, проводили мітинги та маніфестації, відмовилися. Тож можна прогнозувати, що ця тема вже відпрацьована. Гадаю, варто чекати сплеску політичної активності після травневих свят на фоні погіршення економічної ситуації», — також зазначає Володимир Михайлович.

Помітьте різницю в підходах до кризи — європейських і українських політиків. Перші, говорячи про Україну, висловлюють занепокоєння, другі — цинізм. Інакше і м’якше сказати не можна, бо в той час, коли країна стоїть перед дуже серйозними викликами, говорити про незатребуваність будь-якої антикризової програми — це те саме, що танцювати на похоронах близької людини. Проте наші політики «танці» люблять...

Узагалі, варто зауважити, що в представників найменшої фракції велика уява: лідер фракційної збірної імені Литвина у ВР Ігор Шаров вважає, що найкраща управлінська формула для України виглядає так: Володимир Литвин — президент, Арсеній Яценюк — спікер, а Юлія Тимошенко — прем’єр-міністр. «Українським політикам необхідно поєднати розум, освіту, наполегливість і просування», — висловив упевненість парламентарій. «Одним словом, повинні бути наявні три складові: дух, інтелект та воля», — констатує лідер фракції блоку Литвина.

Якщо не враховувати ідеальну, на думку Ігоря Шарова, формулу влади, в якій нинішній спікер є президентом, останні слова парламентарія про необхідність поєднання у владі розуму, освіти, наполегливості та просування заслуговують на увагу. Але... біда в тому, що пишномовні слова з вуст політиків — це українське правило, а ось практична реалізація, щонайменше, половини з проголошених обіцянок — рідкісне виключення. Якщо перевірити освіченість усіх 450 слуг народу, зі стовідсотковою ймовірністю можна сказати, що «липовий» диплом Романа Зварича — це крапля в парламентському морі неосвіченості. А ось з грошима в наших так би мовити слуг народу проблем немає, адже не секрет, що половина депутатського корпуса — мільйонери. Але, вочевидь, проблема навіть не в тому, що багаті йдуть у політику і роздають популістські обіцянки «маленьким українцям». Проблема в тому, що розшарування суспільства вбиває середній клас, який у провідних демократіях світу служить основою держави. За даними соцопитування компанії TNS-Ukraine, в останньому кварталі 2008 року до вищого прошарку середнього класу відносили себе на 4% менше респондентів, ніж у перших трьох кварталах — було 14%, стало 10%. І що пропонують українцям? Структурні реформи? Розмови про них стали вже притчею во язицех. Або, можливо, хоча б адекватну програмну відповідь на кризові виклики дня нинішнього? Так, на думку спікера Володимира Литвина, «тема відпрацьована і антикризова програма нікому не потрібна».

Просто разючий контраст: влада країн, економіки яких фінансово-економічна криза зачепила остільки оскільки, об’єднуються, розробляють комплексні програми... Словом, роблять те, заради чого народ їх делегував у владу — працюють на благополуччя суспільства і позиції держави. В Україні все відбувається з точністю до навпаки. Криза зупинила половину промислових підприємств, що є основними бюджетними донорами, армія безробітних зростає, як гриби після дощу, а вони? А вони сперечаються про дату президентських виборів: 25 жовтня нинішнього року вони пройдуть чи 17 січня грядущого?

На превеликий жаль, єдина об’єднувальна платформа для наших політиків із різних партійних таборів — прагнення будь-якою ціною залишитися у владі. Причому, не вміючи і не бажаючи користуватися важелями цієї самої влади не для свого особистого, а для загального добробуту і процвітання 47-мільйонної нації. Ви чули, як тиша кричить..? Вона кричить так, як досить утомлені від лжеакцій протесту, що влаштовуються політиками на догоду собі, коханим. Вона кричить, як звільнений вчитель, вимушений торгувати на столичному ринку китайським ширвжитком. Вона кричить, як суспільство, що наситилося пустими обіцянками політиків, яке гостро потребує нової якості влади, а одержує натомість... словом, зрозуміло що. Точніше — нічого.

Чи зміниться ситуація після грядущих президентських виборів і як вплине фінансово-економічна криза на вибір рядових українців, — поцікавився «День» в експерта корпорації стратегічного консалтингу «Гардаріка» Костянтина Матвієнка.

— Які ключові подібності і відмінності грядущої виборчої кампанії ви виділили б?

— Головна відмінність стосується глобальної цивілізаційної кризи. Президентська кампанія 2004 року відбувалася тоді, коли економіка України зростала, незважаючи на політичну кризу. Разом із тим нормально працювала інфраструктура загалом і банківська зокрема. Працювала платіжна система.

Виборча кампанія нинішнього року розвиватиметься в умовах, коли зупиняється багато процесів життєзабезпечення держави. Це стосується фінансової, платіжної систем, якості роботи інфраструктури, зокрема — освіти та медицини.

Криза змінить ставлення до освіти. Політологи, економісти, юристи будуть менше затребувані, ніж, скажімо, дантисти або машиністи. Цінні папери — вже не капітал. Нерухомість — не капітал. Земля — не капітал. Але особисті знання, навички, компетентність — це те, що буде особистим капіталом кожного громадянина.

Тож перед суспільством стоять принципово інші (якщо порівнювати з 2004 роком) проблеми. Це — головна відмінність.

Однак, повторюю, те, свідками чого ми стали, зовсім не фінансово-економічна криза. Це криза сучасної цивілізації. Тому, підозрюю, криза страшніша, ніж її малюють. Це цивілізаційна криза, з якої не вийдуть багато країн. У цьому контексті показники українського валового внутрішнього продукту не вражають. Так, в Україні ВВП складає близько ,5 тисяч на душу населення. У Росії цей показник становить тисяч, у Білорусі — понад тисяч, у Румунії — близько тисяч, у Польщі — понад тисяч. Позаду нас за цим показником лише Молдова. Отже, українська економіка значною мірою вже перебуває в стані стагнації.

— А щодо подібностей?

— Вважаю, це те, що стосується мотивації політиків. І 2004 року, і 2009-го в політиків мотивація ідентична, а саме — втримати владу як ресурс розкрадання, дерибану. Тож мотивації політиків залишилися колишніми, а ось проблеми суспільства принципово відрізняються.

— У такому випадку, чи можете ви погодитися з тезою про те, що нові гравці грядущої виборчої кампанії (маю на увазі Яценюка, Гриценка, того ж Тігіпка) грають за старими, в тому числі й агітаційними правилами, і підходи політиків до політики та влади не змінилися?

— Так, у них старий мотиваційний підхід — влада як ресурс реалізації не суспільних, а особистих інтересів. Якби вони пропонували реалізацію суспільних інтересів, ми б уже бачили зрозумілу рефлексію на кризові проблеми, що виникають перед країною. Що ж до агітаційних підходів, то вони стандартні. І, я б сказав, не дуже цікаві. Такі самі телевізійні ток-шоу... словом — замануха для виборців або, іншими словами, маніпуляція суспільною свідомістю за допомогою політтехнологій. Це не політика, це політиканство. А так звані нові гравці: Яценюк, Гриценко і Тігіпко за типом діяльності насправді старі гравці.

— Отже, ніяких кардинальних змін (передусім, якісних) у поствиборчій Україні не відбудеться?

— Я вважаю, що після того, як закінчиться ця криза, функції влади будуть іншими. Вітчизняний владний ресурс дешевшає ще швидше, зокрема, через те, що основні преференції, які давала влада — незаконне привласнення державних об’єктів, контроль над бюджетними потоками, — сходять нанівець. З одного боку, бо все вже розкрадене, з іншого — бо змінилося ставлення суспільства до функцій влади.

А вірогідне примирення Ющенка, Тимошенко і навіть Януковича — це фактично примирення всередині політикума, що прагне зберегти себе. Для суспільства не є актуальним, чи помиряться Ющенко та Тимошенко, оскільки ні той, ні інша не володіють ресурсом для виведення країни з кризи.

— Як фінансово-економічна криза вплине на вибір громадян, і чи вплине, власне, взагалі?

— Я гадаю, що явка буде дещо нижчою, а, відповідно, — більший ресурс для маніпуляції бюлетенями. Щодо безпосередньо вибору, то, на мій погляд, принципово криза не вплине. Політики пропонуватимуть формальні способи нібито виходу з кризи і ці способи та пропозиції кардинально не відрізнятимуться. Тож політики пропонуватимуть не стільки відмінні одна від одної програми, скільки себе, улюблених. Словом, різниця в персоналіях, а не підходах. Із цього погляду криза не вплине на вибір громадян.

— Минулого тижня Президент Ющенко підтвердив журналістам готовність брати участь у президентській кампанії. Віктор Андрійович знає про свій низький рейтинг, оскільки в одному з нещодавніх інтерв’ю, відмітивши цей факт, додав: «Це зовсім не привід хапатися за валідол». Як ви вважаєте, на що розраховує діючий глава держави?

— Я вважаю, що Віктор Андрійович розраховує на депутатський мандат у парламенті наступного скликання. Він людина досить розумна і розуміє, що шансів бути обраним при нинішньому виборчому законодавстві дуже мало.

— До речі, про виборче законодавство. Сьогодні лише лінивий не обговорює плани ПР і БЮТ про зміну формули обрання президента, зокрема, впровадження системи, що передбачає вибори глави держави у Верховній Раді. Такі зміни, на ваш погляд, реальні в доступному для огляду майбутньому?

— У мене складається таке враження, що обрання Президента в парламенті — це змова політиків для того, щоб остаточно відсунути виборця від прямої участі у формуванні влади. Чому таке враження? Та тому, що парламент у нас формується не виборцями, а політичними партіями. Тепер таку саму модель вони хочуть зробити й на виборах президента. Крім цього, такі плани — спосіб консервації нинішньої еліти для того, щоб залишатися при владі надалі. Тобто це змова політиків проти громадян.

Неодноразово реалізувати сценарії цих змов не вдавалося, бо БЮТ та Партія регіонів не можуть між собою домовитися щодо розподілу влади, посад і повноважень. Тому, я гадаю, є шанс, що й ця змова не буде реалізована. Крім того, багато депутатів від БЮТ і ПР бояться, що не потраплять до майбутнього парламенту, в якому ці фракції будуть значно меншими, ніж є нині. Відповідно, їм не має сенсу голосувати в інтересах своїх господарів.

— І ви вважаєте, що розмови про вірогідні дострокові вибори до Верховної Ради — це просто розмови?

— Якщо Президент не знайде юридичних підстав для розпуску Верховної Ради, то дострокових виборів не буде.

Наталія РОМАШОВА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ