Жінки, «Пі» та весна

Березень — місяць особливий. З міжнародного Дня «кольорових» жінок, першого, і до дня Сесара Естрада Чавеса останнього числа, кожен листок календаря приховує щось суспільно значиме і наповнене соціальною гостротою. День письменника, 8 Березня, або свято таїландського боксу. Єдина прісна дата — день числа «пі». Позбавлений гендерних ознак акцент на математичній константі. Щоправда, лицарі числа «пі» прославляють математичну вивірену формулу анітрохи не менше, ніж кавалери українських панянок. Такі весняні припливи. Давно зникли з пам’яті образи Клари Цеткін-Ейсснер з її незмінним сірим шапокляком, і Рози Люксембург у солом’яному канотьє. Однак назви вулиць зберігають імена засновників дати нью-йоркських маршів ткаль, які вигадали в редакції «Юманіте». Полька Роза і німкеня Клара стали втіленням радянських ілюзій про жіночу долю. Коли 22-річний син Клари закохався без пам’яті в 36-річну Розу, було вже не до загальної боротьби за гендерну рівність. Одній потрібно було врятувати сина, а інший — кохання. Так вони і застигли в історії, соратники, що загострили різні єства жіночого начала. Хто знає, можливо тому 8 березня не став у нас днем боротьби за соціальні права прекрасної половини країни, не перевтілився у вітчизняний варіант Mother’s day, і не наповнився духом Св. Валентина. Тепер він — свято із сльозами на очах у чоловіків, що зазвичай ухиляються від домашньої роботи, урочисті збори «трудового колективу» в неформальній обстановці, і родинний звичай згадувати про своїх матерів, сестер і доньок. Такий собі all inclusive по жіночій лінії.

Нічого поганого, в сенсі приводу для келиху шампанського. Шкода, що для інших констатацій і питань такого приводу немає. Ну, ось де скажеш: за рівнем рівноправ’я жінок, Україна між Перу і Белізом, а за індексом гендерної нерівності на 57 з 146 можливих?

Якщо українки найкрасивіші, це аргумент для вербування на бордельну службу? «Мати-героїня України» — престижний статус державного значення, тоді чому вагітність — небажане явище в очах керівників компаній? Квіти жінкам у формі позбавляють їхніх колег докорів сумління за лупцювання панянок у штатському? Яке це гендерне представництво в нашому парламенті й уряді? Прямо сто піхотних полків мужиків проти одного жіночого батальйону.

Звичайно, такі питання не для урочистих зборів, коли в президії начальник, а по обидві руки — підлеглі, одна вродливіша за іншу: депутати, працівниці, матері. Він скаже: ось на цих плечах все тримається, покладе на годуючі груди руку з медаллю і замкне кільце періодів «пі». Приймай, жінко, вдячність країни!

ЗВ’ЯЗОК МІЦНИЙ МІЖ СТАТЯМИ ОБОПІЛЬНИМИ ПРАЦЯМИ

Нарешті неясні передчуття про нерозривний зв’язок кохання з домашнім клопотом, втілилися в науковий аргумент. Як і все хороше, новина прийшла зі Штатів, прямо з Вашингтонського університету. Багато років тому, коли «про це» у нас ще не говорили, а у них вже відгриміла велика сексуальна революція, соціологи американської столиці взялися за нелегку справу. Суть багатолітнього експерименту полягала в науковому проясненні загадкового для американок і абсолютно зрозумілого для українок питання. Якщо жінка виконує чоловічу роботу, а чоловік жіночу, то як це позначається на їхньому інтимному житті? Дуже навіть позначається — відповіли науковці, декілька років спостерігаючи за сотнями пар, середній вік яких трохи більше 40 років. Щоб не перенавантажувати чудову новину науковою термінологією, скажу просто. Коли вона затримується на роботі й приходить додому пізно, у нього не болить голова, і обоє не проти залізти під ковдру. Коли він готує обід і миє посуд, у неї теж не болить голова. Якщо кожен з волонтерів, займаючись роботою з прив’язкою до статі, хотів би другого члена подружжя один раз на три дні, то при зміні роду діяльності коефіцієнт хотіння збільшувався б у 1,6 рази. Ви можете прочитати про це на авторитетному в наукових колах сайті http://www.sciencedaily.com/. А прочитавши, зрозумієте, чи варто просити дружину прасувати вам сорочку, якщо на кону стоїть можливість в 1,6 рази поліпшити стосунки.

ЩО НАПИСАНЕ ТІЛАМИ —НЕ СХОВАЄШ ЗА СЛОВАМИ

Судячи з кількості й змісту відгуків про Femen за кордоном, наші дівчата, що оголюються, котируються вище застебнутих на всі гудзики офіційних представників. Цілком зрозуміло, чому їх відчитують охоронці моральності по православній, світській і партійній лінії. Заздрять популярності й невимушеності. Ніхто Femen в гості не запрошує і в друзі не записує, мабуть побоюючись, що «безглузді цицьки» запам’ятаються електорату більше розумних голів. Очевидна приналежність до слабкої статі й така ж соціальна роль не впливають на зарахування подружок Саші Шевченко до співтовариства відомих панянок, яким прийнято дарувати квіти й компліменти. Мабуть ще з часів Паризької комуни голі груди небезпечніші за заряджену гармату. Пригадуєте бунтівний образ Ежена Делакруа «Свобода, що веде народ»? Ми ж знаємо чому центральний персонаж революційного полотна з національним прапором і без ліфчика. І чому напередодні Першої світової війни голі духобори вийшли на вулиці, теж знаємо. Роздяглися православні, щоб глухі побачили. Інакше не достукаєшся. Як і триста жінок в Австралії, що виклали своїми тілами антивоєнне гасло. Або ось нещодавно група израїльтянок сфотографувалася голяка, розіславши потім фото політикам. Так вони підтримали арабську дівчину Алію Аль-Махді, яка теж виставила себе напоказ, всупереч диким звичаям свого суспільства. Коли немає можливості переконати словами, це роблять тілами.