Наприкінці року за доброю традицією «День» звернувся до своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів із проханням відповісти на чотири запитання нашої новорічної анкети. Чесні відповіді з одного боку виступають «маркером» того, як країна провела рік, які шанси використала, а які безповоротно втратила. З другого — слугують певним прогнозом очікувань у 2016-му. Переконані, що вам цікаво буде з ними ознайомитися.
1. Чим вам найбільше запам’ятався 2015-й рік? Які події року, що минає, змінили Україну і світ?
2. Чим 2015 рік для вас особисто був особливим?
3. Кого вважаєте героєм і антигероєм року?
4. 2016-го наше видання відзначає 20-річчя свого існування. Ви і «День»: ваша історія.
Вікторія ПОДГОРНА, політолог:
1. Це був складний рік – він був, можливо, менш травматичний для суспільства ніж 2013-й та 2014-й із точки зору людських втрат, та 2015-го ми втратили шанс для поступових, але послідовних змін. Не були проведені жодні принципові реформи – ні економічні (по зламу олігархічної системи – не на словах), ні політичні та державні (створення нової політичної системи та політики), ні силових структур. Все було лише або імітацією, або косметичними змінами.
Саме цього року стало зрозуміло, що діюча політична еліта та система не здатні реформуватися, вони мають бути лише демонтовані. Єдиний вихід врятувати країну – повністю перебудувати державу і оновити еліту. Зволікання і половинчасті рішення – це ризик повернення до старого. Цьогоріч стало зрозуміло: незважаючи на те, що в країні була революція з вимогою справедливості і війна – політики та еліта не хочуть чути цих вимог суспільства, не здатні відмовитися від старої політики та старих правил гри. Політики готові знову грати в популізм, гратися в небезпечні компроміси з партіями та представниками колишнього режиму, ніж змінювати правила гри, ніж будувати політику в інтересах громадян. Знову є спроби централізувати владу у Президента, є (і сьогодні все більш помітне) протистояння Президента і уряду, що загрожує існуванню коаліції і викликає ризик дострокових виборів. Політики, на жаль, нічому не вчаться – той самий популізм, ті ж самі спроби утримати владу в одних руках – незважаючи на гасла децентралізації. Місцеві вибори були розчаруванням саме тому, що знову - як і на виборах парламентських – формула виборів створена таким чином, щоб надати перевагу правлячим політичним силам і не допустити реального значного оновлення. Так само як розчаруванням є нинішній податковий кодекс від Мінфіну – відверто спрямований проти малого і середнього бізнесу.
Ми бачимо, як стара система і старий тип політики і політичний клас пручаються змінам. Вони прагнуть імітувати реформи – так як це робили всі 25 років. Але сьогодні наступає той момент, коли суспільству варто замислитися про основи, про ключові вимоги, які воно має висунути політикам. Не варто більше очікувати дива «прозріння». Ключова подія року, на мою думку, – 31 серпня – події щодо конституційних змін. Кров, яка пролилася, протистояння, яке вийшло на вулицю, були свідченням того, що майбутнє країни – саме через створення нової Конституції. Не просто як чергового конституційного документу – а саме як широкого суспільного процесу, де суспільство має виставити свої вимоги щодо того, якою повинна бути Україна, якою мусить бути політична система і держава. Політики за минулі 25 років провалили цей процес. Точніше вони зробили все, щоб Україна залишалася пострадянською державою, слабкою і залежною від зовнішнього впливу. Суспільство (хоча б активна його частина) має усвідомити, що час брати на себе відповідальність – інакше ми знову ризикуємо повернутися до старих часів. Нова Конституція – це точка перетину, з якою має початися справжнє оновлення, реформи – це основа, де мають бути закладені інші принципи і модель держави. Проте в основі Конституції має бути нова суспільна угода, а не черговий пакт еліт. Діюча влада і політичні еліти не хочуть ніяких змін суспільної угоди, оскільки їм простіше домовитися між собою, вони не хочуть домовлятися з суспільством – це стало очевидним саме в цьому 2015 році, реформи на базі пакту еліти – це ті «реформи», які ми бачимо, але справжні реформи можливі лише на основі реальної угоди між владою і суспільством, в самому суспільстві, але еліта до цього не готова і не здатна. І тому 2016-й буде роком, коли суспільство або почне домовлятися про спільний порядок денний між собою і ставити ключові питання, або піде на гру еліти в антикорупційні форуми та рухи, тоді Україна піде ще на один виборчий цикл і чергову спробу еліти домовитися, яка може бути фатальною для країни.
2. Для мене це був дуже важливий рік. Раніше я займалася лише експертною діяльністю і консультуванням політиків. Проект «Київ смарт сіті» – це була спроба практично побудувати публічний громадський процес навколо ідеї змін в місті. Наша команда «Київ смарт сіті» змогла організувати в Києві рух навколо ідеї Києва як смарт сіті та створити спільними зусиллями громадськості столиці концепцію Київ смарт. Київ як смарт сіті – це про місто, де саме активні громадяни грають ключову роль, це про важливу модернізацію міста і управління в ньому по стандартам XXI століття. Це не просто технології, це про інновації, в центрі яких розвиток людини, це про взаємодію як основу розвитку міста. Оскільки саме людська взаємодія, співпраця роблять справжні дива – ми це бачимо на Майдані, ми це бачимо у волонтерському русі. Смарт сіті – це передусім розумні, освічені люди, які прагнуть взаємодіяти і робити місто кращим. Люди, які впливають на політиків і владу, а не пасивно чекають, коли ті щось робитимуть. Технології лише допомагають людям здійснювати їхні ідеї і проекти, контролювати владу, робити її ефективною. Концепція смарт сіті дуже актуальна для міст в умовах тренду децентралізації, бо вона дає інструменти і можливості для місцевої влади, для громадян і показує рішення, як реформувати управління на містах, використовуючи сучасні технології і включаючи в цей процес громадян. Думаю, що це дуже перспективно і актуально. Тому що нашим досвідом в Києві цікавляться й інші міста України, де обрані прогресивні мери.
3. Герої – це, звичайно, Надія Савченко, Олег Сєнцов, це активні громадяни – волонтери, добровольці та бійці в АТО, які захищають Україну, це громадянські активісти, активні громадяни. Такий колективний образ Нової України. Приємно вразив Святослав Вакарчук – як творчістю, так і громадянською позицією. Антигерої – це система – яка представлена широким колом влади і нинішньої, і колишньої – таке собі минуле. Особливо негативно проявив себе О. Вілкул як виклик старої системи суспільству, яке змінюється і як попередження про небезпеку реваншу, і О. Мартиненко та І. Кононенко – як символи загрози змінам в країні.
4. У мене довга історія дружби з газетою «День» – вперше я написала статтю ще 1998 року. Мені завжди було приємно співпрацювати з найінтелектуальнішою газетою України. І це не лише коментарі, інтерв’ю і публікації – газета справді за ці роки під керівництвом Лариси Олексіївни Івшиної – це дуже важливий інтелектуальний формат участі в серіях круглих столів і в фотовиставках. Мені дуже подобається, що в епоху цифрових медіа газета «День» залишається лідером суспільної думки і справжнім інтелектуальним центром, де не лише є актуальні матеріали і коментарі, а й ґрунтовні і системні формати – осмислення нашої сучасності, минулого і погляд у майбутнє. Можу відверто сказати, що впевнена – як в США вплив «Вашингтон Пост» та «Нью Йорк Таймс» – часто більше потужний, ніж вплив політиків і можновладців, так і вплив та діяльність газети «День» в Україні набагато сильніші і важливіші, ніж вплив партій і державних фігур.
Читайте також:
Вітчизняні політологи — про те, як за багатослів’ям побачити конкретні ідеї та стратегії
