Наприкінці року за доброю традицією «День» звернувся до своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів із проханням відповісти на чотири запитання нашої новорічної анкети. Чесні відповіді з одного боку виступають «маркером» того, як країна провела рік, які шанси використала, а які безповоротно втратила. З другого — слугують певним прогнозом очікувань у 2016-му. Переконані, що вам цікаво буде з ними ознайомитися.
1. Чим вам найбільше запам’ятався 2015-й рік? Які події року, що минає, змінили Україну і світ?
2. Чим 2015 рік для вас особисто був особливим?
3. Кого вважаєте героєм і антигероєм року?
4. 2016-го наше видання відзначає 20-річчя свого існування. Ви і «День»: ваша історія.
Ірина ТКАЧЕНКО, кандидат філологічних наук, викладач Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка:
1. Рік, що минає, був насиченим і нелегким. Багато викликів до нас як освітян, науковців, громадян, і не з кожним із них вдається впоратися. Відкриттям цього року, як і попереднього, стали українські військові та волонтери. Боротьба триває, і головне, щоб на всіх фронтах була гідна оборона. Всі очікують швидких змін та дієвих реформ, але без участі кожного процес конструктивних і якісних перетворень у нашій державі не відбудеться. Світ струсонули масові теракти та загострення військових конфліктів в окремих частинах планети. Це тривожний симптом про незворотність певних процесів непорозуміння між людьми, але я вірю у перемогу здорового глузду.
2. Я знайшла для себе той формат для вираження громадянської позиції, що допомагає тримати лінію оборони на освітянському фронті. Ми разом із командою однодумців активно реалізовували благодійні, спортивно-туристичні, мистецькі та освітні проекти, зокрема літня медіа-освітня таборівка «Чистий простір» та осінній Project camp у партнерстві з Британською радою в Україні, серія тренінгів для громадян «Я – медіаграмотний», навчальний інтенсив для молоді «Media-кузня» тощо. Мені пощастило працювати на одній кафедрі з чоловіком. Ми виховуємо трьох синів, життя яких триває під впливом цих проектів. Для мене важливим є можливість пропонувати їм це альтернативне і позитивне середовище, в якому молодь демонструє проукраїнські конструктивні громадянські цінності.
3. Герой року для мене – Вадим Довгорук, спецпризначенець із Кіровограда, який після Дебальцевого повернувся без ніг і руки… Декілька наших благодійних акцій були організовані для нього. Вадим уособлює всіх хлопців, які захищають нашу країну. Для мене вони уособлені в його обличчі. Це справді приклад потужної сили духу, нескореності, любові до життя. А ще як волонтер Володимир Голоднюк – тато Устима Голоднюка, хлопця, який загинув на Майдані. Він для мене приклад нескореності. Якщо Володимир не втрачає віри, то ми тим паче не маємо на це права.
4. Я і «День» – успішна комбінація
«День» я відкрила для себе ще із студентських часів: мене рятувала англомовна версія газети на парах з англійської мови. Тоді в старому корпусі нашого університету вона коштувала 60 копійок.
Професійно в моє життя видання повернулося на початку викладацької роботи, адже газетні видання було одним із об’єктів редакторського аналізу. У газеті імпонували професіоналізм, дотримання журналістських стандартів, цінності, палітра жанрів, аналітика, поліфонія тематики і баланс.
В епоху Інтернету «День» перетворюється на медіа нового типу, з величезною кількістю таких потрібних Україні видавничих проектів. Просвітницька місія видання реалізовувалася програмно і дієво. Один із проектів «Дня» – «Маршрут №1» – став на моїх парах із редакційно-видавничого фаху інструментом для формування у студентів інтелектуального та візуального смаку.
