Наприкінці року за доброю традицією «День» звернувся до своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів із проханням відповісти на чотири запитання нашої новорічної анкети. Чесні відповіді з одного боку виступають «маркером» того, як країна провела рік, які шанси використала, а які безповоротно втратила. З другого — слугують певним прогнозом очікувань у 2016-му. Переконані, що вам цікаво буде з ними ознайомитися.
1. Чим вам найбільше запам’ятався 2015-й рік? Які події року, що минає, змінили Україну і світ?
2. Чим 2015 рік для вас особисто був особливим?
3. Кого вважаєте героєм і антигероєм року?
4. 2016-го наше видання відзначає 20-річчя свого існування. Ви і «День»: ваша історія.
Юрій КОСТЮЧЕНКО, науковець, фахівець з теорії ризиків і прикладних питань безпеки, блогер «Дня»:
1. Цього року було кілька подій, які не лише мають вплив на поточний напрям розвитку людства, але й потенційно здатні вплинути на контекст світової історії.
Але головним в усьому цьому є те, що Україна стала суб’єктом світової політики і історії, а наш народ повернув себе відчуття творця цієї світової історії.
Тому події у світі і події в Україні ми тепер розглядаємо в єдиному нерозривному потоці, відчуваємо єдність себе і світу. Саме це – поступова втрата навченого комплексу провінційності і меншовартості – і є, на мій погляд, головним підсумком цьогорічного розвитку нашого суспільства. І саме виходячи з цього і треба визначати і аналізувати «події року».
Цього року відбулося більше 30 крупних терористичних атак, під час яких загинуло більше 3100 осіб, сталося 8 значних природних катастроф, в яких загинуло більше 12 тисяч людей, у різних частинах світу точилося 8 активних і 47 латентних локальних і регіональних конфліктів, в яких зафіксовано 123 окремі спалахи насильства. В цих локальних війнах в усьому світі загинуло близько 140 тисяч осіб.
З них близько двох тисяч – внесок нашої війни. Ця цифра могла б бути принаймні втричі більшою, а ціна російської агресії для України незрівнянно вищою, якщо б не підписані 12 лютого Мінські угоди. Зараз цю ціну сплачує агресор – санкціями, консолідацією вільного світу навколо України, втратою ресурсів. Саме тому ми можемо вважати підписання Мінських угод подією, що змінила Україну. Не все сьогодні оцінюється однозначно, але ми мінімізували втрати, отримали можливість накопичення і консолідації ресурсу, зокрема, зовнішньополітичного маневру. І імплементація угоди про асоціацію, і висновок Єврокомісії про безвізовий режим – наслідки Мінських угод.
Аналогічними для світу подіями політичного штибу можна вважати завершення переговорів щодо Іранської ядерної програми 12 липня, та відновлення дипломатичних відносин між США та Кубою, про що було оголошено 20 липня. Ці події безперечно змінюють світ, бо свідчать про можливість компромісів і досягнення ефективних рішень навіть в умовах тривалого протистояння.
Нарешті, є події, які насправді змінюють контекст існування людства. Хоча це може бути і не одразу помітно поміж хаосу, що охопив нас. Серед таких подій можна виділити цього року три: вересневе оголошення про те, що на Марсі було зафіксовано сліди присутності води; липневі дослідження Плутону та його околиць апаратом «New Horizons», та нещодавні успішні випробування багаторазової ракети SpaceX Falcon-9. Це свідчить про те, що людство живе за законами гуманізму і прогресу, як би банально це не виглядало. Ми прагнемо пізнання і розвитку, а війна і криза – лише випадковий локальний збій, короткотермінова девіація нашого зростання. І це насправді оптимістично.
Саме з огляду на це головною світовою подією року, що минає, я б визначив підписання 12 грудня Кліматичного пакту за підсумками паризького саміту СОР21. Це насправді доленосне рішення для глобального суспільства, і внесок в його ухвалення було зроблено багатьма людьми – громадськими активістами, публіцистами, науковцями, політиками і бізнесменами – тим самим громадянським суспільством, яке лише і має право вирішувати подальшу долю людства. Переконаний, це стане головним підсумком 2015 року в історії.
2. Особисто я переконався в кількох важливих речах. В першу чергу в тому, що те, що ми – науковці – робимо, потрібно людям. За умови, що ми будемо постійно вчитися соціалізації і вдосконалювати свої комунікативні інструменти. Немає успішного суспільства без сучасної науки, але немає і науки поза суспільством. Немає якихось окремих «нас» та «них», і не лише «вчених» і «суспільства», але і «влади» і «громадян» як окремих категорій. Або ми єдині, або нас не існуватиме.
Цього року ми з колегами видали кілька цікавих і актуальних книжок, готуємо ще кілька на наступний. Наші роботи навіть вже отримали певний розголос – в тому числі і завдяки газеті «День», яка послідовно працює над соціалізацією і популяризацією вітчизняної науки - і визнання в міжнародному науковому співтоваристві, попри спекуляції про недолугість і недоцільність нашої науки.
Але по-справжньому особливим для мене цей рік став тому, що мене було запрошено до колективу однодумців, які почали випускати український мілітарний журнал «Миротворець», спрямований на формування нової мілітарної культури у нашому суспільстві. Це, мабуть найцікавіший соціальний проект, в якому мені доводилося брати участь, де є не лише нагода, а й необхідність застосувати наукові, соціальні і комунікативні навички. Урізноманітнення комунікативного інструментарію, особливо в умовах кризи і війни, це єдиний шлях підвищення сталості нашого суспільства.
3. Власне, без «героїв» краще обходитися – за кожним актом героїзму завжди ховається чиясь помилка, недбалість, неграмотність, або злочин. Суспільство тримається не на героях, а на щоденній кропіткій праці кожної людини. Саме «малі люди» є рушієм історії. Тому головним героєм кожного року є народ, люди, ті, хто крокує поруч кожного дня. Саме їхня спроможність до взаємної довіри, співпраці і допомоги є запорукою розвитку.
Щодо «антигероїв», то тут вибір, нажаль, величезний. Але першість, мабуть, утримують наші парламентарі та «радикальні патріоти». Поставити під сумнів європейський вибір нації, свідомо сприяти радикалізації суспільства, нехтувати своїми зобов’язаннями навіть не заради політичних, а особистих амбіцій – це виклик здоровому глузду і моралі. Саме вони, а не суспільство стають сьогодні розплідником ксенофобії, невігластва, примітивної демагогії, подвійних стандартів, нехтування правом.
Єдине, що втішає – ми змінилися і вже в змозі примусити політиків працювати, а радикалів – принишкнути, що неодноразово робили протягом цього року. І це окремий привід для оптимізму.
4. Мені важко говорити про «історію» в контексті «Дня». Бо ці 20 років я прожив з «Днем» практично кожен день, і сподіваюся продовжувати це і надалі. Тому я переконаний, що «історія» лише починається, позаяк суспільні перетворення потребують нового бачення і нових історій. І підґрунтя, яке створив «День» за 20 років, — дуже специфічне, національно-орієнтоване інтелектуальне, соціальне і комунікативне середовище — матиме тут найважливіше значення.
А «ювілейний текст» я сподіваюся ще написати. Наступного року. Цікавішого і успішнішого для всіх нас.
