«Верхівка українського політикуму зробила з 100-річчя революції сумнівні висновки»
В Україні триває війна на сході, й це є головним викликом для суспільства. На тлі певних позитивних кроків 2017-й запам’ятався, зокрема, «безвізом», частковим покращанням соціально-економічного рівня життя, успіхами на спортивній та культурній аренах; саме антитерористична операція та порушення прав людей в окупованому Криму стали в році, що минає, «маркерами» відчуття того, на яке майбутнє для країни спрямована політична та інтелектуальна еліти.
Традиційно ось уже понад 10 років «День» пропонує нашим читачам разом із нами підбити підсумки року, що минув, і дивитися в наступний. Експерти «Дня» вкотре зробили зріз часу нашого, без сумніву, історичного періоду, в якому українці випробовуються не лише на міцність, а й на спроможність виправдати згадану фразу, що прописана в паспорті держави.
Отже, наприкінці року наші автори, постійні читачі, партнери та експерти відповіли на три запитання, і в такий спосіб сформували «мозаїку» життя країни за 2017-й.
Переконані, вам цікаво буде з ними ознайомитися.
1. Чим рік, що минає, став для вас особливим?
2. Кого вважаєте героєм і антигероєм-2017?
3. 2017-го наша редакція відзначила 15-річчя Бібліотеки «Дня». Яку саме книгу з нашої Бібліотеки Ви б могли відзначити й рекомендувати іншим?
Ольга МИХАЙЛОВА, кандидат політичних наук:
1. — Це був передовсім рік сторіччя революції. Таким від став для мене, суб’єктивно. Працюючи в Українському інституті національної пам’яті, довелось переосмислити події Української революції, наново відкрити її для себе. Але об’єктивні політичні процеси багато в чому також були детерміновані цією датою. Незгода українського суспільства з розростанням корупції привнесла елементи революційної ситуації, але верхівка українського політикуму зробила з того дуже сумнівні висновки. Замість боротися з олігархізацією, в країні запроваджується поліцейський режим. Достатньо подивитись на озброєну охорону Банкової вулиці, щоб зрозуміти, наскільки можновладці охоплені страхом перед революцією. Про нього також свідчать форматування телевізійного контенту, боротьба з опозицією тощо. Значною мірою це панічна реакція на гіпнотичну дату. Але водночас і громадянське суспільство зрезонувало на ювілейну дату – дорослішанням, усвідомленням важких уроків революції, готовністю до консолідації опозиції.
2. — Герой — Оксана Сироїд. Ще в попередні роки мою увагу привертали її статті, які містили точні оцінки та принципові висновки. Протягом року Сироїд стала одним з визнаних лідерів фракції «Самопомочі». Справжню повагу викликав її вчинок у березні 2017 року, коли вона застосувала свої повноваження віце-спікера Верховної Ради, щоб дати відсіч протиправним діям, яка можна було трактувати як захоплення будівлі. Тоді вона виявила особисту мужність і рішучість.
Антигерой — Юрій Луценко. Він перекреслив усі сподівання, які покладалися на нього, як на людину принципову, готову боротися з корупційною системою в Україні. Здавалося, що ув’язнення за часів Януковича мало би загартувати його. Але, напевно, знайшлися і для нього достатньо переконливі аргументи, щоб замість боротися з злочинністю, він лише імітує боротьбу та відволікає увагу суспільства від дійсно резонансних злочинів.
3. — Хотіла би відзначити видану у 2017 році книгу «Корона…». Це збірка текстів, присвячених традиціям елітизму, як в українській політичній історії, так і в загальносвітовому контексті. Своєчасність цього видання зумовлена кризою довіри українського суспільства до влади. Ми бачимо, що демократичні інструменти публічної політики, виборів, звітування доходів тощо не спрацьовують в Україні. Причина в жахливому моральному кліматі, відсутності принципів та шляхетності у можновладців, які готові вдаватися до найбрудніших технологій маніпуляції суспільною думкою, чи до прямого підкупу. Тому таким важливим є знайомство із зразками шляхетності у політиці. Книга «Корона» пропонує такі зразки, доводячи, що вірність принципам, ідея служіння і шляхетність є обов’язковими ознаками справжньої еліти.
