Знати – це усвідомлювати, що ви нічого не знаєте. У цьому є сенс істинного знання
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

Перший український «яблучник»

1 квітня, 2000 - 00:00

— Петре Васильовичу, розкажіть, звідки походив рід Симиренків,
яка його історія та яке значення для його становлення мали історичні події
XIX—XX століть? — Симиренки — стародавній козацький рід. Як засвідчують
родинні перекази, ще за часів Катерини II родоначальники симиренківського
дерева — волелюбні козаки Андрій та його син Степан відмовилися присягнути
імператриці. Через це добре знані в краї городищенські козаки Симиренки
були перетворені на кріпаків князів Воронцових.

Син Степана — Федір Симиренко, як вельми талановита, працьовита
й енергійна людина, зміг звільнитися сам та викупив із кріпацького рабства
всю свою численну сім’ю. Поріднившись зі смілянськими Яхненками, такими
ж учорашніми кріпаками, родичі розпочали самостійну торгову справу. Уже
в 30-40-ві роки фірма братів Яхненків-Симиренка стала монополістом в Україні
і в Росії в торгівлі хлібом, борошном, живою худобою, шкірами та іншою
сільськогосподарською продукцією. За видатні заслуги перед Російською імперією
засновники відомої фірми Федір Симиренко і брати Яхненки 1832 року удостоїлися
честі стати спадковими почесними громадянами Російської імперії (ранг,
рівноцінний дворянству).

Син Федора, Платон Симиренко, отримав блискучу економічну
освіту в Росії і закінчив найкращий у світі Паризький політехнічний інститут.
Він став мозковим центром «Торгового дому братів Яхненків-Симиренка», зорієнтував
його діяльність на торгівлю цукром та на цукровиробництво. Фірма стала
фундатором промислового виробництва цукру в Росії та основним постачальником
цукрової продукції не лише у своїй країні, але й у країни Західної Європи.

— У якому середовищі формувався характер та творчі здібності
Левка Симиренка, майбутнього автора відомого нині сорту яблук?

— Левко Симиренко народився 6 (19) лютого 1855 року в с.
Млієві Черкаського повіту Київської губернії в час розквіту фірми. На Платоновому
хуторі поблизу с. Млієва на повну потужність працював семиповерховий красень
цукрово-рафінадний Городищенський завод, побудований з урахуванням новітніх
досягнень техніки і технології цукрового виробництва. Поруч містився і
наймодерніший у Росії Городищенський машинобудівний завод.

Поблизу заводів підприємці вибудували унікальне житлове
містечко із 150 будинками-котеджами для робітників та службовців. Містечко
освітлювалося газовими ліхтарями (у той час їх ще не було навіть у російських
столицях). У ньому функціонували безкоштовна заводська школа, лікарня,
бібліотека, магазини та їдальня.

На заводі панувала атмосфера шанобливого ставлення до робітників
та службовців. Робочий час строго регламентувався, а праця високо оплачувалася.
Можна без перебільшення стверджувати, що Городищенські заводи фірми Яхненків
та Симиренка стали в Росії першими ластівками прогресивного народного капіталізму.
Прагнення городищенських капіталістів відродити українську національну
культуру та їхній високий національний патріотизм і щедре меценатство для
української справи взагалі виявилися небезпечними для Російської держави.
Не забули царські лизоблюди і про те, що Платон Симиренко надав фінансову
підтримку переслідуваному царатом Тарасові Шевченку, здійснивши останнє
за життя поета видання такого ненависного царському трону «Кобзаря». Усесвітньо
відома фірма братів Яхненків-Симиренка, як гніздо вільнодумства, прогресивних
ідей та українського патріотизму, жорстоко і безжально була розчавлена
імперським чоботом. У 80-ті роки до підвалин були зруйновані найбільші
в Росії Городищенські цукровий та механічний заводи. Загинуло також і унікальне
містечко.

Левко Симиренко після закінчення приватної гімназії Кнеррі
в Одесі 1872 року вступив до Новоросійського університету. Чому тоді не
став він студентом, невідомо. Згідно з недавно виявленими архівними матеріалами,
майбутній учений- садівник Лев Симиренко навчався упродовж року в Санкт-
Петербурзькому політехнічному інституті. 1874 року ми бачимо його вже студентом
природознавчого відділення Київського університету. Можна здогадуватися,
що Левко Симиренко, з дитинства закоханий у садівництво, зрозумів, що інженерна
стежка не його справа. Можливо, йому не підійшов холодний і сирий клімат
Петербурга. Не виключено і те, що хлопцеві хотілося бути якомога ближче
до домівки…

Студент Левко Симиренко під впливом своїх старших товаришів
стає активним учасником молодіжних гуртків, співпрацює з українськими патріотичними
об’єднаннями. Левко Симиренко, як і його численні друзі, стає об’єктом
уваги поліції. На квартирі Симиренка і в садибі його матері влаштовуються
обшуки. Зазначені обставини примусили студента 4-го курсу Левка Симиренка
перевестися 1878 року до Одеси, в Новоросійський університет. Завдяки цьому
крокові, Симиренко зміг закінчити університет 1879 року. Проте і в Одесі
опальний студент продовжував перебувати під невсипущим оком охоронців порядку.
У помешканні Симиренка неодноразово влаштовувалися обшуки. Симиренка заарештували
в рідному Платоновому хуторі в листопаді 1879 року, невдовзі після закінчення
іспитів і завершення навчання в Новоросійському університеті.

— Чи правда, що Левко Симиренко зробив значний внесок
у розвиток садівництва навіть у Сибіру?

— У Сибіру, перебуваючи в засланні, Симиренко не міг сидіти
без улюбленої справи. Навіть у тих небагатьох листах до матері і родичів,
які збереглися, видно, що і у мценській в’язниці, і в красноярському засланні
Симиренко серйозно займався квітникарством та садівництвом.

Відомий золотопромисловець Кузнецов, який жив у Красноярську,
давно хотів організувати в себе господарство та оранжереї. Він шукав професійного
садівника. Йому підказали, що в партії політичних засланців, залишених
на поселення в місті, перебуває випускник Новоросійського університету,
кандидат природничих наук і пристрасний садівник Левко Симиренко. Золотопромисловець
запропонував молодому вченому місце садівника у своєму оранжерейному господарстві.
Для Симиренка ця пропозиція виявилася справжнім дарунком долі. Він із головою
поринає в проектування і будівництво найсучасніших теплиць та оранжерей.
Симиренко запропонував міській владі докорінно реконструювати парк, який
і донині є окрасою і гордістю Красноярська. Величезний внесок зробив учений
також у розвиток садівництва й овочівництва Сибіру. Симиренко вперше довів
можливість вирощування тут тепличної культури огірків, томатів, а у відкритому
грунті — багатьох овочевих культур і квіткових рослин. Левко Платонович
першим висловив думку про можливість вирощування в суворих умовах Сибіру
плодових культур, що стеляться.

У Красноярській в’язниці Л.П.Симиренко взяв шлюб із дворянкою
польських коренів Альдоною Еміліївною Гружевською. Невдовзі після одруження
подружжя змушене було відбути на нове місце заслання, в найвіддаленіший
і найневпорядкованіший район Східного Сибіру — містечко Балаганськ Іркутської
губернії. Там учений уже не мав можливості займатися улюбленою справою.

Наприкінці 1886 року Симиренки відбули в Україну, до рідного
Платонового хутора. Деякий час подружжя Симиренків змушене було мешкати
в Курську. Завдяки мужності і наполегливості матері, її численним клопотанням
і зверненням до найвищих інстанцій і навіть до самого царя, Симиренкам
дозволили повернутися в Україну й оселитися в рідній садибі, на Платоновім
хуторі. Проте за ними як колишніми політичними в’язнями встановлюється
гласний нагляд поліції.

— Як саме починається українська наукова помологія,
промислове садівництво на науковому рівні?

— Без перебільшення можна стверджувати, що з Помологічного
розсадника Симиренка розпочинає свої витоки вітчизняне наукове розсадництво.
До Симиренка його в країні не існувало. У ній, визначаючи свої правила
комерції, монопольно господарювали зарубіжні фахівці, переважно німці,
французи та бельгійці.

Через декілька років розсадник Л.П.Симиренка став широко
відомим у світі як провідний науковий заклад із плодівництва дореволюційної
Росії.

Багаторічна діяльність ученого відіграла величезну роль
у розвитку вітчизняного промислового розсадництва як складової і невід’ємної
частини садівництва. Про той вплив, який мав розсадник Л.П.Симиренка на
розвиток плодівництва в Росії, досить красномовно свідчить перелік районів,
у які відправляли саджанці плодових культур із Мліївського розсадника.
Сучасник Л.П.Симиренка, головний спеціаліст із садівництва департаменту
землеробства професор М.І.Кічунов свідчить: «Крім віддалених куточків півночі,
сходу, півдня і заходу Європейської Росії, розсаднику доводиться посилати
дерева в Західний і Східний Сибір, Омськ, Тюмень, Барнаул, Красноярськ,
Іркутськ і, а іноді у Миколаївськ і навіть у Приморську область. Особливо
багато дерев із великого розсадника Симиренка іде до Криму і на Кавказ,
у Ставропольску губернію, Кубанську область, Новоросійськ, Сочі, Сухумі,
Геленжик, далі — у Владикавказ, Петровськ, Баку, Тифліс, Кутаїсі, Єреван.
Достатня кількість товару йде в середньоазіатські області, а саме: у Самарканд,
Байрам-алі, Ташкент, у Семиріченську, Сирдар’їнську області. Певна річ,
що Південь, Південний-Захід та Південний-Схід Росії дають головну масу
клієнтів, але не можна тут не підкреслити тих обставин, що розсадник має
клієнтів також у Царстві Польському і в Литовських губерніях.

Л.П.Симиренко увійшов в історію плодівництва і як видатний
помолог, фундатор нового промислово-біологічного напрямку в сучасній помології.
Завдяки багаторічній діяльності цілої плеяди вітчизняних вчених-плодівників,
і в першу чергу Л.П.Симиренка, вже наприкінці минулого століття помологія
перетворилася на чітку комплексну науку — сортознавство. Л.П.Симиренко
ще наприкінці 80-х років минулого сторіччя розробив велику й всеохоплюючу
програму вивчення сортів плодових культур. Вона включала в себе понад 30
показників ботаніко-морфологічної та господарської спрямованості. Розробки
вченого є базовими для сучасного сортознавства. Від поверхового, малокомпетентного,
аматорського вивчення та залучення випадкових сортів Л.П.Симиренко перейшов
до науково обгрунтованої інтродукції та всебічного вивчення їхніх господарських
і біологічних особливостей.

Помологічний розсадник Л.П.Симиренка і світова колекція
плодових культур в українському селі Млієві на Черкащині стали першою в
Росії науковою лабораторією з плодівництва та помології, своєрідною академією
й університетом садівничих знань. 1912 року (двадцятип’ятирічний ювілей
Помологічного розсадника Л.П.Симиренка) у колекційному та маточному садах
нараховувалося майже 3000 сортів різних плодових, ягідних, горіхоплідних
і квітково-декоративних рослин, зокрема яблунь — 900, груш — 889, черешень
та вишень — 350, персика — 115, абрикоса — 56, агрусу — 166, горіха — 45.
Крім того, в них була зібрана велика кількість сортів троянд (937), бузку
і 305 різновидів хвойних дерев і кущів.

— Петре Васильовичу, а яка доля спіткала доробок Симиренка
після його смерті, як до нього ставились інші вчені, держава?

— Після злочинного вбивства видатного вченого, арешту й
страти у катівні НКВС першого керівника відомої всьому науковому світу
Мліївської дослідної станції професора В.Л.Симиренка, iз сумом мусимо констатувати,
що вистраждана Симиренками славетна садівнича школа, яка мала б святкувати
своє сторіччя, вже за часів незалежності України припинила свою діяльність.
А від її приміщення нині віє цвинтарною пусткою. Роками зволікають із реконструкцією
родинної Свято- Троїцької церкви, сплюндрованої та перетвореної більшовицькими
варварами на недолугий будинок культури. Потребує відновлення також і вщент
зруйнований симиренківський родинний цвинтар. Під величезною загрозою перебуває
й музей родини Симиренків на території інституту. Вже кілька років він
не опалюється, експонати руйнуються, а безцінні архівні матеріали, які
упродовж кількох десятиліть збиралися родичами та численними ентузіастами,
псуються й гинуть.

Не краща доля спіткала й прославлену світову колекцію плодових,
ягідних і декоративних культур, яку Лев Симиренко збирав протягом всього
свого життя. У 30—50-ті роки примудрилися навіть втратити деякі сорти,
виділені шляхом клонового відбору самим Л.П.Симиренком.

Гадається, що багатюща історія симиренківської садиби,
її виключна роль у розвитку вітчизняної науки, української культури будуть
переконливими підставами для прийняття урядом рішення про перетворення
симиренківської садиби Платонів хутір під Городищем на національно-культурний
заповідник. Нещодавно постановою Кабінету Міністрів України вона віднесена
до переліку тих національних пам’яток культури, які потребують державної
охорони. Підготовлений під натиском світового українства проект постанови
Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо вшанування пам’яті родини Симиренків
на Черкащині» так і не втілився в життя. Сьогодні, коли український народ
повертається до витоків своєї духовності, мусимо знати, що саме із симиренківської
садиби Платонів хутір на початку XIX століття й розпочиналося національне
відродження. На цьому священному для кожного українця клаптику землі побували
майже всі провідні діячі української культури. Звідти щедрі й безкорисливі
меценати Симиренки надавали всім їм матеріальну підтримку, фінансували
всі історичні та етнографічні дослідження, україномовні видання, утримували
патріотичні організації та партії.

Можна сміливо стверджувати, що витоки всіх промислових
садів в Україні та за її межами, як в дореволюційний, так і в постреволюційний
періоди, розпочинались у симиренківському розсаднику. Багато з вивчених
і рекомендованих вченим сортів плодових культур міцно увійшло у промисловий
асортимент не лише України, але й колишніх республік Радянського Союзу.
З-поміж них слід назвати сорти груші Бон Кретьєн Вільямс, Улюблена Клапа,
Бере Лігеля, Ренет шампанський, Розмарин білий, Ренет канадський, Пармен
зимовий золотий, Ренет Ландсберзький, Ренет Баумана, Пепін Рібстона, Кальвіль
білий зимовий, Апорт, Ренет Симиренка і майже всі нинішні старі сорти кісточкових
культур.

На сорті яблуні Ренет Симиренка необхідно зупинитися осібно,
оскільки його народження безпосередньо пов’язане із Млієвом, а до його
популяризації та розповсюдження в Росії та за кордоном Лев Платонович Симиренко
причетний найбезпосереднішим чином. Сьогодні цей сорт є основним торгово-промисловим
у багатьох районах України, Росії, Молдови, країнах Закавказзя і Середньої
Азії. Тільки в Середній Азії питома вага Ренета Симиренка у промислових
садах досягає 35 відсотків. В Україні цей сорт вважається одним з найбільш
поширених і улюблених у населення.

У золотий фонд світової науки про сорти плодових культур
увійшли великі помологічні роботи Л.П.Симиренка: «Генеральний каталог»,
«Кримське промислове плодівництво» і грандіозна тритомна «Помологія», видання
якої вчений так і не зміг здійснити за життя. Як уже зазначалося, рукопис
«Помології» зберегли син і дочка Льва Платоновича, а книга видана лише
на початку 60-х років.

— Яка історія створення найбільш знаної праці Левка
Симиренка про кримське плодове садівництво? Яке взагалі значення Криму
в науковій діяльності Симиренка?

— Важливий період у житті та науковій діяльності Л.П.Симиренка
пов’язаний з Кримом та вивченням ним кримського плодівництва. Виклопотавши
у можновладців принизливий дозвіл на поїздку до Криму для лікування, вчений
уперше ступив на кримську землю в Ялті в серпні 1888 року. Проте перебування
в Криму Лев Платонович присвятив вивченню садівництва, знайомству з власниками
садів, вивчав побут і звичаї кримських татар, греків, караїмів, кримчаків.

Перша зустріч із Кримом стала доленосною в житті й діяльності
Л.П.Симиренка, а кримське плодівництво — об’єктом уподобання, глибокої
вірної любові. Пізніше, вже будучи визначним вченим, він із синівською
вдячністю напише: «Крим і передусім Південній берег, з його морем, небом
та сонцем, завжди викликають у мене захоплено-піднесений, зворушливий настрій.
І я повторюю слідом за іншим палким другом цього краю, Євгеном Марковим:
«Хто дихає Кримом, той дихає радістю життя, поезії та довголіття. Поспішайте
ж до Криму, хто може, кому ще на часі... Там, у Криму я не відчуваю себе
ні чужинцем, ні стороннім, я приймаю гаряче до серця його інтереси, і тут
я немов би знайшов свою другу Батьківщину»

1891 року Л.П.Симиренко видає першу велику працю, яка узагальнює
багаторічні дослідження, — «Досвід дослідження кримського промислового
плодівництва». Через рік з’являється її продовження — «Матеріали до питання
про кримське промислове плодівництво». У них аналізується стан садівництва
в Криму, розглядається організація кримської плодоторгівлі, питання економіки,
плодівництва, збирання врожаю, наводяться описи найпоширеніших сортів плодових
культур, вивчаються проблеми догляду за плодовими деревами.

Тільки в Криму Л.П.Симиренко міг повною мірою оцінити значення
зрошення для промислового плодівництва. Перейнявши досвід кримських садівників,
вчений впровадив у своїх садах самопливне зрошення дерев у чашах. Окрилений
успіхом і підтримкою колег, учений розпочинає підготовку фундаментальної
наукової праці про плодівництво Криму. 1908 року він представив її на конкурс,
присвячений 50-річчю Iмператорського російського товариства садівництва.
Праця удостоєна найвищої нагороди — Великої золотої медалі. Однак офіційні
власті царської Росії не змогли виділити коштів на її видання. Не мав їх
і сам Лев Платонович. Але на допомогу прийшли численні друзі й шанувальники
таланту вченого. Ініціаторами збирання коштів на видання «Кримського промислового
плодівництва» стали кримські садівники. При Сімферопольському відділі Iмператорського
російського товариства садівництва був створений організаційний комітет.
Лікар і знаний в Криму садівник В.В.Таюрський написав і розповсюдив декілька
відкритих листів до плодівників Росії. Їх публікували всі наукові журнали
країни.

Вихід у світ 1912 року «Кримського промислового плодівництва»
став видатною подією в історії не лише вітчизняного, а й усього світового
плодівництва. Майже всі сільськогосподарські журнали упродовж декількох
років друкували рецензії та відгуки на «Кримське промислове плодівництво

— З якої причини каральні органи пішли на такий злочин,
як вбивство всесвітньо відомого вченого, які приховані причини цього?

— Революційні події 1917 року колишній політв’язень сприйняв
схвально, вірив він і в українську національну революцію. Багатьох провідників
УНР Л. П. Симиренко знав особисто, ще будучи членом наглядової ради започаткованого
Василем Симиренком фонду підтримки діячів національної культури. А син
ученого Володимир після закінчення навчання в київській Політехніці близько
півроку працював навіть у гетьманському Міністерстві землеробства, де очолював
секцію садівництва. Саме ж міністерство за часів гетьмана Скоропадського
працювало під проводом симиренківського родича, письменника та агронома
Володимира Леонтовича. Досить боляче Симиренко переживав громадянську війну
та криваву більшовицьку вакханалію в Україні. Його непокоїла не лише доля
дітей, а й майбутнє творчого доробку, Помологічного розсадника та колекції
плодових культур. Аби вберегти садибу від більшовицького погрому та руйнації,
вчений за власною ініціативою запропонував націоналізувати розсадник і
перетворити його на наукову садівничу установу. Комісари підтримали цю
пропозицію й перетворили її на державний Помологічний розсадник, а Левка
Платоновича призначили завідувачем. Цей далекоглядний крок і врятував садибу
від подальшої руйнації. Але він усе- таки не вберіг від загибелі самого
вченого. Через кілька місяців після стабільного закріплення на Черкащині
радянської влади, в ніч на Різдво 1920 року, Левка Платоновича Симиренка
було підступно вбито у власній хаті, на очах сім’ї. Куля пошкодила аорту
і він помер від втрати крові. Як речовий доказ виконаного на замовлення
вбивства вбивці, розбивши вікно, зняли з тяжко пораненої людини добре знану
у всій окрузі симиренківську вельветову куртку. Скоєний злочин влада списала
на бандитів. Проте чекістський слід у ньому простежується досить чітко.
Вбивством керував якийсь чекіст із Києва чи то з Городища, а розправу чинили
місцеві жителі. Сьогодні добре відомі і їхні імена та прізвища. Жоден із
них не був покараний радянською владою, більше того, всіх їх пригріли.
Усі вони дожили до похилого віку, щоправда, не на симиренківській садибі.
Мотиви вбивства видатного вченого ще й досі лишаються нез’ясованими. Проте,
якщо зважити на цілу низку загадкових убивств видатних діячів української
культури впродовж 1919—1921 років, то замовників цієї злочинної акції слід
шукати в каральних більшовицьких органах. Тож політичні мотиви вбивств
ученого Симиренка, композитора Леонтовича, художника Мурашка та багатьох
інших сьогодні вельми очевидні. У такий спосіб нищилась видатна українська
інтелігенція. Можливо, влада в такий спосіб боролася з потенційними опозиціонерами
або просто знекровлювала та нищила національну еліту. Вельми загадковою
є раптова смерть 1919 року і двох молодших братів Левка — Олекси та Миколи,
які мешкали в Києві. Як давньогрецький міфічний герой Прометей, Л.П. Симиренко
ціною свого життя запалив незгасаючий вогонь садівничих знань і подарував
їх своєму народові, улюбленій Батьківщині та всьому людству. Тож видатний
учений заслуговує на шанобливе ставлення Української держави до його світлої
пам’яті. Мабуть, уже на часі хоча б напередодні 150-річчя від дня народження
Л. П. Симиренка опрацювати й почати впроваджувати в життя ювілейну національну
програму. Її складовою частиною мають стати не лише популяризація багатющого
творчого доробку, видання визначних праць та монографії про життя та діяльність
ученого, а й копітка робота щодо збереження унікальної національної скарбниці,
якою є славетна симиренківська садиба Платонів хутір. Потребують увічнення
на українській землі й усі представники видатної родини, яка лишила глибокий
слід в історії України.

Інтерв’ю взяв Микита КАСЬЯНЕНКО  ЛЕВКО СИМИРЕНКО  ЛЕВКО СИМИРЕНКО З ДIТЬМИ — ВОЛОДИМИРОМ, ПЛАТОНОМ I ТЕТЯНОЮ  Серед видатних діячів минулого ім’я всесвітньо відомого українського вчен
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments