Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

1500-й!

Про те, що наближається «круглий» номер газети, нам нагадали читачі
26 грудня, 2002 - 00:00

Першою нас привітала одна з послідовних читачів «Дня» і водночас — автор безлічі публікацій Галина Александрова з Маріуполя. «День» дякує всім, хто побажав нашому колективу в цей день добра, і вирішив сьогодні розповісти не про журналістів, як прийнято, а про тих, хто залишається за кадром, але без кого вихід кожного номера, зокрема і ювілейного, був би неможливим.

Коли вчора я розпитувала працівників «Дня», чим все-таки для них відрізняється робота над цим номером від роботи над усіма іншими, всі в один голос відповідали, що нічим, і що 1500-й вимагає стільки ж сил та емоцій, скільки і попередній — 1499-й.

Ось і вчора день розпочався звичайно. Першими до редакції прийшли прибиральниці. Але їм все одно довелося «зганяти» з місць тих журналістів, якi примчали, щоб здати раніше вечірню інформацію. Коли я було спробувала спитати, що для них означає 1500-й номер, вони інтелігентно вибачилися і сказали, що роботи багато — з вулиці несуть багато бруду.

А тим часом, шумно тупаючи ногами, підтягувались співробітники. Два охоронці як завжди весело вітали кожного. Якщо ви спитаєте в охоронців, який найстрашніший день був для них у «Дні», вони пригадають білий порошок у конверті, що надійшов до редакції минулої осені, тоді довелося викликати фахівців iз МНС. На щастя, страшні підозри не підтвердилися. Екстремальну ситуацію створюють деякі шанувальники газети, які впевнені, що вони написали «Дню» архіважливий лист, скажімо, як за один рік «вивести в люди» нашу економіку. Вони, звичайно, подовгу ходять сюди, щоб з’ясувати, чому їх не публікують. У відділу листів уже закінчуються аргументи, а ті все ходять і ходять. Охоронці — люди добрі, пропонують чаю, але всередину будівлі не пускають (також — по-доброму). Адже один такий відвідувач може розладнати роботу всієї редакції. Крім відвідувачів, у охорони під опікою милі пси з сусідньої автостоянки. Якщо захочете симпатичне цуценя — звертайтеся до цього відділу «Дня». Найулюбленіша — дворняга Ліза, чотирьом цуценятам якої після обіду урочисто виноситься кефір. Увесь «День» несе з дому кістки і здає їх охороні — для передачі братам нашим меншим.

Ближче до дев’ятої настає час технічного департаменту. Директор видавничого центру Олександр Пісний, один з аборигенів «Дня», вважає, що головне завдання його невеликого колективу — попри велику кількість і складність техніки — забезпечити комфортні умови для роботи користувачам різного рівня. Журналістам — для набору і доступу до Інтернету, бухгалтерії — для підрахунків, рекламі — для створення макетів...

А тим часом у відділі маркетингу і реалізації на другому поверсі вже кипить робота. Тут зранку «зганяється» інформація по всій Україні, ведеться облік замовлень, а після обіду слідкують за тим, щоб усі вони були виконані. Тут люблять свою газету і найбільше пишаються, коли їм телефонують і замовляють «побільше улюбленої газети». Менеджери відділу Валентина Морозова і Тетяна Маляревич попросили назвати найбільш активних реалізаторів «Дня» — це приватні підприємці О.Ботвiнов та Л.Алтунін (Харків), С.Шаповалов (Хмельницький), «Тернопіль- преса», КП «Одесаміськпреса» і «Прес-служба» (Одеса), ВАТ «Кримсоюздрук», ТЗОВ «Преса» (Львів), «ЗПС» (Івано-Франківськ), «Інтерпрес-Рівне».

У відділі навпроти — рекламному агентстві — з клієнтами працюють також з самого ранку. Головною перевагою роботи тут називають відсутність одноманітності: кожен день вимагає нестандартних рішень. Олена Бурчевська — директор агентства — вважає: при тому, що попит в Україні на рекламу з боку рекламоносіїв перевищує пропозицію, «День» вхопив свій сегмент — і в нього є свої постійні партнери — солiднi банки, рекламнi агентства, вузи, турфiрми. В агентстві продовжують працювати, щоб залучити нових. Сильний бік видання (i це об’єктивна реальнiсть) — «Дню» беззастережно довіряють і рекламодавці, і читачі.

Поверхом вище — серце адмінуправління газети — кабінет голови правління і бухгалтерія. Головний бухгалтер АТЗТ «Українська прес-група» Юлія Новікова розпочинає роботу з вмикання комп’ютера. Її маленький, але улюблений всією редакцією колектив веде облік, скільки витрачено, скільки отримано, який тираж, скільки коштує шпальта. Незважаючи на те, що з кабінету зникли ваги, на які охоче ставав кожний, хто заходив сюди, його популярність від цього не постраждала. Добротну якість свого колективу відзначають всі. Але чим він є, напевно знає тільки одна людина у редакції — інспектор відділу кадрів Елеонора Бєлінська. Для визначення колективу вона віддає перевагу слову «команда», при цьому додає — «злагоджена».

Валентин Пустовойт порівняно недавно став заступником голови правління. Доти — досвiдчений журналіст (іноді він попри всю нинішню завантаженість згадує про це), редактор п’ятничного випуску «Дня». Він вважає, що менеджер сучасної газети повинен добре знати і психологію журналіста, і психологію працівників адміністративного апарату. І остання вимагала від нього ретельного вивчення.

У міру набирання обертів у роботі над випуском п’ятий поверх все більше наповнюється апетитними запахами кафе, яке носить горду назву «Бар «День». Його завідувачка Любов Головата дуже любить, коли сюди приходить багато відвідувачів, а особливо, коли дякують — значить, їжа сподобалася. Вона впевнена, що як нагодують, такою і газета вийде. Любов Михайлівна — ідеальна господиня кафе. Недаремно їй у 1987 році запропонували зіграти саме цю роль у фільмі «Випадок з газетної практики».

Також, як і Любов Михайлівна, Ірина Бєльська — начальник загального відділу — працює у «Дні» з перших випусків. Її парафiя — чистота і порядок, канцтовари і меблі, новорічні подарунки для дітей співробітників і лампочки. Як і вісім її підопічних, прагне, щоб усім було зручно працювати, а очам — приємно дивитися.

А паралельно у тому ж часі й у тому ж просторі напружено працює штаб редакції, куди злітаються останні вісті, де аналізується інформація і «вибудовується» номер.

У першій половині дня верстаються «загонні» шпальти. У міру повернення журналістів до редакції з ранкових завдань робота верстки переноситься на перші три шпальти. На повну силу починає гамселити по клавіатурі бюро набору. Старша бюро Олена Каранда говорить, що головне для неї — перекласти мовою техніки мову образів і пальців журналістів, які надиктовують їй текст. Олена вважає, що найлегше працювати з Сергієм Махуном («Історія і Я»). У фаворитах у рудоволосої Олени — Костянтин Рильов. Її не перестає дивувати, як каркас статті, котрий вона набирає під його диктовку напередодні, наступного дня під його рукою обростає щільною тканиною тексту.

А тим часом редакційні коридори оживають. Основний рух в них створює інша Олена — Верхогляд, яка приносить готові шпальти в усі відділи. Смертельна мука для верстки, коли після авторизації текст приходить з великими правками, і їх треба вносити в уже готову шпальту — процес гальмується. Це привід для головного болю у в.о. відповідального секретаря Тетяни Руденко. Про те, як виглядає шпальта, з неї питають у першу чергу. На верстці і макетуванні працює багато жінок, які іноді через зірваний графік повертаються додому тоді, коли на них уже, здається, перестали чекати. Але як справжні господині, вони переживають, щоб і на газетній шпальті був порядок. Начальник відділу верстки Тетяна Шевченко вважає «День» стильною газетою. Вона у газеті також з самого початку — брала активну участь у розробці її макета. Своїх підлеглих рекомендує як класних фахівців і вважає, що надійніших людей немає.

Щоденний «День» виходить двома мовами, ось і доводиться верстці чекати, коли нарешті «впаде файл з перекладу», як тут кажуть. Перекладачу-літредактору Оксані Мороз подобається працювати у «Дні» — темп захоплює. Щоправда, іноді саме цей темп, помножений на недоліки програми-перекладача, може перетворити «голову страуса» на «председателя страуса». І тут настає зоряний час коректури. У цьому відділі працюють найбільш відповідальні люди: вони вичитують шпальти. Англійська назва, відповідна нашому «коректору», перекладається як «той, що читає достовірно». Про це нагадала старша відділу Світлана Баштова. «Не завжди виходить відповідати цьому, за що нам і перепадає», — говорить вона. Перепадає від керівництва і від читачів, які надсилають розгромні листи. Тримати голову свіжою протягом усього дня — завдання не з легких. Але у коректури є одна перевага — тут першими знайомляться з текстами. Тут є свої «улюбленці». Наприклад, вичитувати «доктора Войтенка» утворюється черга.

І ось газету вичитано, правки внесено, кожну шпальту підписано. Форми оригінал-макетів звозять з восьмого поверху і відправляють до типографії «Преси України». Коридори знову порожні. На посту охорони нагадують, що чекають завтра. Завтра знову буде «День» — новорічний випуск № 1501. Не ювілейний, але від цього не менш улюблений.

ДЗВІНОК ЧИТАЧУ



Владислав КОМОВ добре знайомий нашим читачам завдяки своїм публікаціям у «Дні». Киянин, у минулому лікар, двічі ставав переможцем інтелектуальних конкурсів «Дня». Знаходить час щотижня надсилати свої враження і зауваження до редакції.

— Владиславе Сергійовичу, ви один з найбільш відданих читачів «Дня». Ви читали всі 1500 випусків газети?

— Спочатку читав періодично, потім став його передплачувати. Понад три роки тому «День» уперше мене опублікував. Мене цікавлять питання медицини, демографії, релігії (завжди з особливою увагою читаю матеріали Клари Гудзик).

— Чим виділяєте для себе «День» з усієї преси?

— Приваблює те, що ваша газета дає два погляди, а це робить напевно не більше одного відсотка нашої преси. А нав’язувати читачам тільки одну думку — це означає зомбувати. Я як лікар це добре розумію. Але все-таки головне, що «День» публікує листи читачів, відкритий для полеміки. Де ще є таке?

Після останніх виборів я чекав, що буде створено партію, яка підтримуватиме «День», а «День» — її, для того, щоб висунути і підтримувати на наступних президентських виборах патріотичного кандидата.

— І ви б довірилися вибору «Дня»?

— Вважаю, що «День» — патріотична газета, і вона може висунути тільки патріота.

Діана БАЗИЛЯК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments