Володимир ПОЛОХАЛО, політолог:
— Сильні сторони Кабінету В.Ющенка, це, по- перше, імідж
реформаторів — насамперед, самого Віктора Ющенка. Друге: поширення на рівні
свідомості політично активного прошарку населення стереотипу про менший
зв’язок уряду Ющенка з українськими олігархами. Хоч він, безперечно, існує.
Третє: існування поки що певного кредиту довіри з боку населення, але він
поступово вичерпується. Четверте: певна самостійність уряду в проведенні
адміністративної реформи й у кадровій політиці. Зовнішній позитивний чинник:
певна підтримка міжнародними структурами і позитивний імідж на Заході.
Серед слабких сторін Кабміну є об’єктивні і суб’єктивні,
тобто ті, які уряд отримав у спадок, і «набуті» — помилки, яких він допустився
протягом періоду свого існування.
Головна слабкість — це те, що він мусить діяти в рамках
реактивної політики — реагувати на той системний стан соціально-економічної
і політичної деградації, в якому знаходиться Україна. Це значно знижує
термін стратегічних напрямків діяльності. В цьому сенсі уряд Ющенка знаходиться
в набагато гірших умовах, ніж уряди в Польщі і інших країн, які взяли на
себе невдячне право здійснення непопулярних кроків.
Також значно послаблює позиції Кабміну відсутність у суспільстві
соціальної бази реформування, тобто критичної маси, необхідної для підтримки
реформ в Україні. Середній українець сьогодні індиферентно ставиться до
реформ. В цьому контексті проблема уряду в тому, що він погано знає своє
суспільство і сподівається на більше, ніж воно спроможне сьогодні.
Третя слабкість: наявність реальних важелів впливу на уряд
і контролю за ним з боку потужних фінансово-політичних груп, оскільки продекларовані
цілі уряду певною мірою суперечать їх бізнесовим інтересам. Виділяється
також слабкий зв’язок і вплив уряду на регіональні політичні і бізнес-еліти,
в зв’язку з чим має місце приховане роздратування і нелояльність місцевих
еліт щодо бюджетної політики.
П’ята: певна несамостійність і несамодостатність у формуванні
основних напрямків стратегії і тактики перетворень. Це виявилося, зокрема,
у відсутності впливу уряду на формування послання Президента до ВР, яке
готувалося, як відомо, під керівництвом глави Адміністрації Президента.
Шоста: тотальна залежність України від Заходу і Сходу,
роль України як буферної зони в нинішніх геополітичних комбінаціях і рекомбінаціях.
Слабким місцем уряду є також те, що йому потрібно паралельно
здійснювати цілий ряд абсолютно різних заходів: адміністративна реформа,
весняно-польові роботи, енергетична криза. Все це не під силу не тільки
уряду Ющенка, але й будь-якому іншому на теренах постсоціалістичного світу.
Крім того, коли йдеться про деякі політичні фігури в Кабміні,
які мають реальні важелі впливу, то мені здається, що навколо Ющенка згрупувалися
далеко не однодумці. І дії, наприклад, Юлії Тимошенко свідчать про те,
що в Україні є значна проблема з розумінням національних, державних і корпоративних
інтересів. І часто останнє видається за перше або за друге.
Отже, уряд не має чіткої підтримки ні серед політичного
класу, ні в суспільстві, де просто об’єктивно не існує соціальної бази
такої підтримки, і де один із основних діючих мотивів політичної поведінки
— «аби не було гірше». Тому об’єктивна логіка політичного процесу підказує
недовговічний термін існування Кабінету Ющенка. І значною мірою його поява,
його нинішня непослідовність дій є чинником політичної кон’юнктури, конкретної
політичної ситуації, а не результатом готовності суспільства і політичних
еліт до реального демократичного реформування. Скоріше за все, уряд Ющенка
використовується як необхідна міжнародна легітимація України як держави,
що декларує демократичні цінності.
Наталя ТРОФИМОВА, «День»






