Завтра Французька Республіка відзначатиме національне свято — День узяття Бастілії. «Це свято має велике значення для французів, й усіх друзів Франції. Тим більше що цього року в Києві ми вперше відзначатимемо його в прекрасному місці — «Мистецькому Арсеналі», який є нашим партнером в рамках Бієнале сучасного мистецтва: у зв’язку з цим мені приємно відзначити, що французькі художники беруть участь в цьому Бієнале і що найбільші музеї Франції підтримують починання пані Наталії Заболотної», — відзначив на початку ексклюзивного інтерв’ю «Дню» посол Французької Республіки в Україні Ален РЕМІ.
— Пане посол, ЗМІ досить гостро прокоментували саміт ЄС 29 червня. На їхню думку, Німеччина програла, а виграли Іспанія й Італія. А що отримала Франція — адже Олланду так і не вдалося змінити підписаний його попередником і Меркель бюджетний пакт не дивлячись на передвиборчі обіцянки? Чи наблизив цей саміт створення міцнішого економічного й політичного союзу — ЄС, і чи дійсно без функціонуючої франко-німецької вісі європейський проект не буде успішним як заявив Йошка Фішер в статті для Проекту «Синдикат»?
— Питання не стільки в тому, які країни виграли, а які програли на саміті 29 червня: виграла Європа в цілому. В історії Європи неодноразово траплялися моменти напружених і гострих дискусій, але головне, що ми, зрештою, приходимо до компромісу, який відкриває можливість для продовження спільного руху вперед. Я думаю, що саміт 29 червня закінчився саме таким благотворним компромісом, і що багато що залежатиме від того, як втілюватимуться його рішення для загального блага.
Хотів би, крім того, окремо згадати франко-німецькі стосунки. Минулої неділі, 8 липня, французький президент і німецький канцлер, в місті Реймс, урочисто відзначили п’ятдесятиліття франко-німецької дружби. Символічно, що церемонія проходила в тому ж місці, де 8 липня 1962 року відбулася зустріч канцлера Аденауера та президента де Голля, яка ознаменувала початок дружби між нашими країнами. Якщо хтось має сумніви відносно живучості франко-німецької вісі, досить переглянути репортажі про цю зустріч, аби переконатися в тому, що зв’язок, що бере свій початок рівно 50 років тому, як і раніше живий і дієвий, він буде й надалі залишатися однією з підвалин стійкого функціонування ЄС в політичному й економічному плані. Звичайно ж, можна акцентувати увагу на труднощах, на моментах напруженості, що траплялися впродовж цього півстоліття, але, врешті-решт, важливо те, що ця дружба дозволила нам отримати значні спільні досягненння.
— Не могли б ви прокоментувати результати останніх виборів у вашій країні, в ході яких перемогли соціалісти, чи означає це розчарування французів у капіталізмі?
— Дозвольте мені не коментувати результати виборів у моїй країні. Подібне питання не в компетенції посла. Я лише можу відзначити, що це результат демократичного процесу. Як Ви знаєте, зміна політичних команд коло керма нашої країни відбувається не вперше. Сьогодні, після закінчення президентських і парламентських виборів, у нового президента Франції є міцна більшість в законодавчому органі, аби втілювати свою політику. Це, знову-таки, результат здорового демократичного процесу.
— Напередодні Євро 2012 Le Monde в реакційній статті стверджувала, що цей чемпіонат можна вважати провалом. Що ви скажете на це тепер, після закінчення чемпіонату з футболу?
— Вочевидь, передбачення низки ЗМІ про провал Євро-2012 не виправдалися. Можна запитати у будь-якого французького уболівальника, який тут побував під час чемпіонату, відповідь буде однакова: організація чемпіонату була на дуже високому рівні, а найбільше уразили теплота, гостинність й відвертість українців. Всі вони повернулися додому, звичайно, жалкуючи про те, що французька команда не виграла, але в той же час усвідомлюючи, що вони були учасниками значної події і відвідали дійсно дружню країну.
Я особисто був присутній на трьох перших матчах французької команди, а також на фінальному поєдинку, і можу підтвердити, що, і в Донецьку, і в Києві, враження було однакове: гарна організація, красиві стадіони й привітна публіка. Можна вважати, що переможцями цього чемпіонату, врешті-решт, стали українці. Вони продемонстрували найкращі свої якості й показали Україну гостям у привабливому світлі.
— Чи був, на вашу думку, ефективним і виправданим політичний бойкот Євро в Україні?
— У вашому питанні я вбачаю дві складові, але дозвольте мені, по-перше, нагадати Вам, що, як посол, я офіційно був присутній майже на всіх матчах французької команди. Що стосується відсутності безпосередньо французьких, як й інших європейських керівників на цих матчах, про це, звичайно, можна жалкувати, але причини цього добре відомі. І я можу лише сподіватися, що згадані причини зникнуть, щонайшвидше, аби в майбутньому у Вас не було підстав для того, щоб ставити подібні питання. Як би там не було, й українська публіка, й іноземні уболівальники прожили чудовий чемпіонат, сповнений спортивними емоціями.
— Пане посол, Ви працювали в Росії на різних дипломатичних посадах двічі: у першій половині 1980-х років і на початку 2000-х. Зараз багато експертів вважають, що українська влада багато в чому наслідує російську. А що ви думаєте із цього приводу?
— Якщо бути точним, я працював у Росії тричі: там, наприкінці сімдесятих років, я починав свою кар’єру, в нашому генеральному консульстві в Ленінграді. Я зацікавився Україною на початку 80-х років, і з того часу у мене склалося враження, що Україну і Росію краще не намагатися порівнювати. Між ними багато спільного, але в кожної країни є свої особливості, свій національний характер, свій підхід до власної еволюції. Україна посідає особливе місце між ЄС і Росією. Україна — молода держава, ми разом відзначали її двадцятиріччя торік, їй ще належить пройти ряд етапів на шляху свого становлення. Я можу лише побажати їй успіхів у пошуках політичної стабільності і визначенні своєї національної ідентичності. Як ви знаєте, Франції знадобилося чимало часу, щоб виробити власну політичну модель.
— Багато українських політиків і експертів вважає, що до нашої країни на Заході і зокрема у Франції підходять з позиції подвійних стандартів. Наприклад, у західних столицях спокійно приймають Путіна, попри ситуацію з правами людини в цій країні, масові протести і справу Ходорковського, підготовлюваний закон «Список Магнітського», а також заклики російської інтелігенції до Заходу стосунки з Москвою розвивати на основі цінностей, а не економічної вигоди. Більше того, на спільній прес-конференції в Парижі Олланд і Путін заявляють, що Тимошенко слід випустити, а до цього глава французької держави рекомендував урядовцям не їхати на футбольні матчі в Україні. То хіба це не політика подвійних стандартів, враховуючи те, що Україна і так перебуває під великим пресом з боку Росії? На вашу думку, що має зробити Київ і Брюссель, щоб Україна стала для ЄС новою можливістю, а не проблемою?
— Я утримаюся від коментарів щодо стосунків України з Росією. Дозвольте відзначити лише ось що: Росія, наскільки мені відомо, не виявляла цікавості до членства в ЄС. У свою чергу, президент України заявляв не раз, що наближення до ЄС є одним із ключових напрямків своєї зовнішньої політики. Це має на увазі особливі вимоги, і тут, серед іншого, можна вести мову і про загальні цінності.
Недоречно говорити про подвійні стандарти, оскільки позиції України і Росії щодо ЄС розрізняються. Ми сприймаємо Україну як країну, яка прагне до наближення до ЄС. 30 березня цього року ми парафували важливу всеосяжну угоду про асоціацію, яка вигідна і потрібна як Україні, так і Євросоюзові. Умови для підписання цієї угоди добре відомі, їх було не раз сформульовано, у тому числі президентом ЄС Германом ван Ромпєєм на саміті УКРАЇНА-ЄС, який відбувся 19 грудня минулого року в Києві. Ми можемо лише сподіватися, що для блага і українців, і членів ЄС, ми щонайшвидше наблизимося до цього нового етапу в наших стосунках. Нам потрібно спільними зусиллями шукати шляхи для подальшого поступу. В будь-якому разі важливо, щоб продовжувався тісний діалог між Києвом і Брюсселем.
— Перебуваючи на Донеччині, ви сказали, що в цієї області великий потенціал, і майже домовилися з місцевим керівництвом про організацію виробництва сміттєвозів. Ваш попередник, зустрічаючись у Львові з Колесниковим, начебто домовився про спільне виробництво в цьому місті машин швидкої допомоги. Як розвиваються ці проекти, чи йде французький бізнес з інвестиціями в Україну? Якщо ні, то що заважає?
— Можливостей для нових проектів і нових інвестицій в Україні чимало. Коли я буваю з візитами в Донецьку, у Львові, в Дніпропетровську або в інших містах, я завжди зустрічаюся не лише з представниками влади, але і з французькими інвесторами, які вже працюють на місцях, або хочуть інвестувати. Мене кожного разу приголомшує різноманітність і розмах інтересів французьких фірм в Україні. Ви називали виробництво сміттєвозів, але ви могли б назвати також хімічні гази, виробництво хліба і молочні продукти, виноробство, цементну галузь, вітросилові установки і багато чого іншого. Потрібно сказати, що реалізація проектів залежить у значній мірі від інтересу самих українців до них.
Звичайно, є проблеми. Всім відомо, що інвестиційний клімат не дуже добрий з погляду загальноприйнятих у світі стандартів. Хоча уряд і намагається вирішувати окремі проблеми, на сьогодні відсутня комплексна і ясна політика у сфері іноземних інвестицій. Вирішуємо проблему тут, виникають інші там. Хочете приклад? У ці дні велика французька компанія стикається зі спробами великомасштабного рейдерства в Житомирській області. Що робити в цій ситуації? Вона звертається до нас. Одним словом, потрібно чимало зусиль, щоб здолати перешкоди і вирішувати проблеми, залишаючись при цьому оптимістом, і проявляючи завзятість.
— До речі, що привабило вас в Україні після Єрусалиму і чи не жалієте ви тепер про це?
— Мій інтерес до вашої країни не новий. Вісім місяців після мого приїзду, я зовсім не шкодую про це, навпаки. Як могли переконатися європейські уболівальники, українці — дуже динамічний народ, суспільство перебуває в постійному русі і щиро хочеться супроводжувати і підтримувати його.
— У вашому життєписі говориться, що ви володієте англійською, німецькою та російською мовами. Мені сказали, що ви вже розмовляєте українською мовою. Це правда?
— Я не володію українською мовою, але я читаю нею і намагаюся поступово її засвоювати.
