Кадрову лихоманку в СБУ важко пояснити неполітичними мотивами
Сергій ЗГУРЕЦЬ, «День»
За підсумками минулого місяця серед усіх силових структур
саме Служба безпеки України може вважатись безперечним лідером. Лідером
кадрової лихоманки.
Після призначення на посаду голови СБУ Леоніда Деркача в його оточенні
чотири крісла заступників зайняли нові особи, а нині триває пік другої
хвилі кадрових змін. На сьогодні змінено вже більше десятка начальників
обласних управлінь СБУ. Подібні потрясіння вже виходять за межі традиційного
пояснення, що новий керівник спецслужби формує власну команду. Ці кроки
на шість-вісім місяців прирікають спецслужбу на формування нового розкладу
сил, проте у підсумку структура може набути дещо інших ознак порівняно
з благопристойними часами, коли спецслужба плекала власну відстороненість
від участі в політичних розбірках.
Черговою ознакою кадрової лихоманки навколо та в самій спецслужбі стала
зміна керівництва управління «А» Служби безпеки. Фахівці морщаться, коли
цей підрозділ за аналогією з російським називають «Альфою». Проте назва
назвою, а робота роботою... Та російська «Альфа» запам’яталася не лише
вдалими чи, навпаки, невдалими акціями боротьби з терористами. Свого часу
Борис Єльцин хотів використати «Альфу» як вирішальну силу у внутрішньополітичних
розборках, коли потрібно було зламати опір непокірного російського парламентського
Білого дому. Тодішні депутати у споминах визнають, що чутка про те, що
Білий дім ось-ось штурмуватимуть бійці «Альфи», викликала в них, м’яко
кажучи, відчутний дискомфорт. Проте далі йдеться про випадок, який має
увійти як хрестоматійний приклад у історію підготовки та застосування спецпідрозділів.
Саме керівництво «Альфи», яке краще за інших знало можливості свого підрозділу,
спромоглося утримати політиків від подібного кроку, хоча з часом це коштувало
посад чільним військовим в «Альфі».
У влади спрацювала логіка, побудована на інстинкті самозбереження —
якщо у політично відповідальний час (котрий, до речі, у демократичних країнах
не повинен мати жодного відношення і жодного впливу на діяльність спецслужб
чи спецчастин) із «Альфою» вийшла «осічка» через позицію керівництва спецпідрозділу
— то такої цивілізованої ланки варто позбутись. Не хочеться думати, що
й у нас із хрестоматійного російсько-«альфівського» прикладу команда «дніпропетровців»
робить схожі висновки. Проте якщо на чолі нашої «Альфи» — чи то управління
«А» СБУ — з’являється генерал Олександр Бірсан, то насамперед (чи не тому,
що влада не надто обтяжена «маскуванням» першопричин кадрових ходів останнього
часу) на думку спадає те, що перед тим він очолював особисту охорону Президента.
А специфічна риса цієї посади полягає в тому, що вона часом щільно поєднує
перспективні інтереси охоронника та особи, яка перебуває під непомітною,
проте повсякденною опікою. Що ж до професійного та ділового потенціалу,
то, ніяким чином не применшуючи якості Олександра Бірсана, серед представників
спецслужби можна почути, що його попередник на цій посаді — професіонал
від Бога, який користується надзвичайним авторитетом серед підлеглих. Щоправда,
для Василя Крутова, який упродовж тривалого часу керував «Альфою», його
переміщення формально не повинно викликати невдоволення — адже його призначено
одним із заступників голови СБУ. Один із варіантів «почесного заслання»?
Офіційні речники СБУ традиційно наголошують на тому, що поки що президентських
Указів стосовно останніх призначень вони не бачили. А відтак не можуть
пояснювати і причини подібних змін. Хоча що вони можуть сказати?
