У Києві відкрився 6-й Міжнародний автосалон SIA’98.
Більш ніж двісті фірм, які розмістили свою продукцію в шести павільйонах
і на сорока відкритих майданчиках колишньої ВДНГ, мають намір уразити українського
споживача довершеними формами автомобілів та їхніх дівчат, котрі їх репрезентують.
Однак провінціальність міжнародного автосалону все ж відчувається.
На виставці експонуються тільки серійні зразки, можливо, нові для українського
покупця, однак добре відомі більш цивілізованому покупцеві. На виставці
немає жодного концепт-кара. Ці квінтесенції інженерно-автомобільної думки
звичайно гордо і з трепетом демонструються розробниками на престижних автосалонах.
Проте і демонструвати їх нікому.
Автогіганти репрезентовані на виставці не «особисто», а за допомогою
наших компаній, які продають їхню техніку на нашому ж ринку. А гордість
творця і гордість продавця — то «дві великі різниці»... Деяким провідним,
наприклад, американським творцям передової автотехніки ця гордість, очевидно,
взагалі не дозволила виставити її на SIA’98. А може, позначилися проблеми
з американськими інвестиціями в Україні...
Зате представлено на SIA’98 техніку позавчорашнього дня. Два, з дозволу
сказати, «Джипи» ЛуАЗ різко дисонують з їхніми зарубіжними дядечками. Надто
оздобленням салону і запахом у середині його.
Особливе становище компанії DAЕWOO на українському ринку видавали розміри
її експозиції. А центром її була, звичайно ж, не новенька «Tacuma», а «Таврія».
286 конструктивних змін, покликаних вилікувати безнадійний «запор», доступні
зоровому сприйняттю тільки вузького фахівця. Ціна нового народного автомобіля,
яка становить 4 — 4,5 тисячі доларів, також не дуже відрізняється від «оригіналу».
Прибутки якої частини українського народу дозволяють викинути такі гроші
на такий автомобіль, також ніхто не знає.
Однією з перлин виставки, яку не оцінила публіка, був майданчик клубу
«Автоветеран». На ній красувалися півтора десятки дідусів і прадідусів
«головних героїв» виставки. Серед них виокремлювався «Chevrolet» 1920 року
випуску з дерев’яними спицями і сигналом повороту, котрий висувається вручну.
Володимир Андреєв, який за шість років «по кісточках» зібрав автомобіль
з оригінальних деталей, ставиться до нього і його молодшого брата — 60-літнього
«Wonderer’y» — як до своїх дітей. Ці автомобілі не розкіш, а плід багатьох
років копіткої праці. Напевне, тому вони виглядали гордими. На відміну
від блискучих «Мерседесів» — «Toйот», які більше нагадували не улюблених
дітей, а виставлену на продаж робочу худобу.
