Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

БІЙ БЕЗ ПРАВИЛ ЗАБОРОНЕНИЙ

Чи надовго?..
22 жовтня, 1999 - 00:00

— Павле Опанасовичу, федерація не так давно усунула від
змагань у I літніх спортивних іграх України цілу низку талановитих спортсменів,
які без її відома взяли участь у комерційному турнірі. Такою є політика
любительського кікбоксингу в країні?

— Так, і так буде й надалі. Ми повинні контролювати і твердо
знати стан здоров'я наших хлопців та оберігати їх від непередбачених травм.
Адже відомо, що організатори комерційних турнірів у погоні за прибутком
часто нехтують правилами допуску до боїв і вдаються до послуг некваліфікованих
суддів.

У зв'язку з цим як не пригадати випадок у Сумах, коли під
час подібного комерційного турніру з кікбоксингу й тайського боксу, організованому
Асоціацією професіональних видів східних єдиноборств, загинув молодий молдавський
спортсмен (батько двох малолітніх дітей) Іон Сильвестру. Тайський бокс
— річ, якщо можна так висловитися, дуже делікатна, і з ним треба поводитися
дуже обережно. Я маю на увазі, що при некомпетентному суддівстві та недбалому
ставленні до фізичного обстеження бійців під час допуску їх до змагань,
може статися трагедія. Що й сталося в Сумах, коли після сильних ударів
коліном у ребра (а це дозволено в тайському боксі), вони зламалися й пробили
легені. Іону було зроблено дві операції, та вони йому життя не врятували.

Саме після цього турніру федерація й усунула на певний
час від змагань членів національної збірної України — сумчан Миколу Коренєва,
Олексія Куценка, Романа Чміля, Юрія Бондаренка, дніпропетровця Артема Садовенка
й Віталія Степченка з Димитровграда Донецької області, яких умовили помірятися
силами, природно, не безкоштовно, з професіоналами.

— Смерть у спорті завжди страшна, адже вона відбувається
на очах сотень людей, які збираються на стадіонах і в залах підтримати
й повболівати за кумира. Думаю, ще не стерлася з пам'яті киян загибель
американця Дайдена Дага під час так званих боїв без правил, що проходили
в столичному Палаці спорту. А трохи пізніше під час подібних контактних
поєдинків загинув зовсім молодий хлопець. То як це можна охарактеризувати?
Що це — спорт чи звичайний мордобій з кривавим закінченням?

— У всьому світі такі поєдинки збирають величезні аудиторії
— любителів жорстоких видовищ всюди вистачає. Як виявилося, і в Україні
їх немало, про що свідчила тоді майже набита по саму зав'язку центральна
спортивна арена країни. Але от що дивує: на Заході подібні дійства влаштовують
для того, щоб полоскотати нерви ситому обивателеві. А в нас усе наше життя
— це бій без правил у країні, де професія громили-рекетира мало не найпрестижніша.

Подібні видовища — не для слабких на нерви. Багато хто,
гадаю, спостерігав, що відбувалося на рингові (а в залі!), коли сучасні
гладіатори закінчували поєдинки, вимазані кров'ю (своєю і чужої), немов
м'ясники. Не думаю, що б ви пустили на такі бої дітей (а їх у залі тоді
було хоч греблю гати). Як на мене, про це насамперед повинні були потурбуватися
організатори, та й працівники органів внутрішніх справ, якими були «нашпиговані»
і Палац спорту і всі підходи до нього.

Слава Богу, сьогодні бої без правил заборонені в Україні,
але якою ціною?

— А чи були в кікбоксингу трагічні випадки?

— За моєї пам'яті лише один. 1993 року на змаганні професіоналів
у Вільнюсі. Серед аматорів бувають випадки, коли спортсмени одержують ушкодження
— садна, розтини, вивихи, але щоб доходило до крайнощів — такого не знаю.

— Існує думка, що до цього виду спорту йдуть люди, які
не відбулися як боксери?

— Це нісенітниця. Сьогодні в секціях кікбоксингу в Україні
займається майже сто тисяч осіб, із яких більшість — молоді люди й дітвора.
Цікаво, коли вони встигли не відбутися як боксери? Або візьмемо, наприклад,
чемпіона Європи і світу серед боксерів-професіоналів Віталія Кличка. Адже
він починав у нас — став чемпіоном світу серед любителів і професіоналів.
Саме із кікбоксингу.

— Думаю, найкращим підтвердженням високого рівня «кіку»
в нашій країні можуть послужити підсумки юніорського чемпіонату світу,
який нещодавно завершився в Ліссабоні?

— Так, ми привезли 37 медалей і друге загальнокомандне
місце. У цьому турнірі, де змагалися 320 юнаків і дівчат із 28 країн, конкуренція
була дуже велика. Зазначу, що разом із росіянами (через високий рівень
розвитку кікбоксингу) дозволили приїхати і двом складам збірної України.
Ми виступили в усіх видах програми — у фулконтакті, семиконтакті, лайт
контакті, лоукіку й музичних композиціях ката.

— Так що зміна виросла хороша?

— І за це я вдячний тренерам на місцях. Дуже сильні й численні
в нас дитячі школи в Миколаївській, Донецькій, Дніпропетровській, Сумськiй,
Київській областях, АР Крим та у столиці. От вони й дали результат.

Олександр ГОНЧАРУК, «День» 
Газета: