Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Бійка за минуле триває

10 листопада, 1998 - 00:00

За визначенням одного великого письменника, ми — країна
з непередбачуваним минулим. Однією з прикмет такої непередбачуваності є
ставлення до подій 7 листопада 1917 року. Здавалося б, яка різниця для
дорослих людей — чи була то революція, чи заколот, «добра» подія, чи погана?
Виявляється, така різниця є і це перш за все свідчить про дитяче, інфантильне
сприйняття світу, коли сьогодення є лише продовженням чіткої й передбачуваної
історичної схеми. Ця передбачуваність дозволяє зняти з себе відповідальність
за власну долю, переклавши її на «бандерівців» чи «комуняк». Тому так схожі
між собою учасники мітингів, що пройшли всією країною, і так схожі їхні
гасла і засоби дії. Наприклад, позбавлена смаку рухівська ідея помити дорогу
після маршу комуністів за суттю нагадує комуністичну (із тих, «справжніх»
революціонерів, а-ля Че Гевара) ідею. А втім, кожного року «Велика жовтнева»
цікавить все меншу кількість людей. Дорослішаємо?

Ранком 7 листопада з площі Слави в напрямку Європейської
площі вирушили колони комуністів, соціалістів, прогресивних соціалістів
(усі окремо) під проводом своїх лідерів. Ліві не зрадили своїх традицій:
червоні транспаранти, прапори, по оркестру на колону, червоні гвоздики
— все це було і 7 листопада 1998 року. На обличчях людей сяяли усмішки,
але не щирі — від них несло нафталіном (буквально), бо ці усмішки, разом
із парадним пальто та капелюшком із вуалькою, дістаються з шафи кожного
року в цей день.

Серед гасел, що вигукувалися з «червоного» натовпу, можна
було почути, наприклад: «Ми йдемо назад, до щасливого соціалістичного минулого!».
Кричали: «Роботу!» (під Кабміном), «Советский Союз!» (під Верховною Радою),
«Ганьба!» (і там, і там), «Ура!» (після виступів лідерів).

Тези виступів лідерів теж були однакові: ідеали Жовтня,
бандитський режим, «перемога буде за нами». Проте хоча Симоненко й переконував
журналістів, що мітинг не має ніякого відношення до виборчої кампанії,
про вибори нагадували постійно. Оратори від КПУ закликали голосувати за
Петра Миколайовича; Мороз запевняв, що святкову колону наступного року
очолить президент. Вставила своє вагоме слово і Наталя Михайлівна: «Виявляється,
радянська влада і постріл «Аврори» — це для того, щоб пан Симоненко став
президентом!». Згадували і про четвертого: на зауваження журналістів, що
Ткаченко перехоплює в Мороза передвиборну ініціативу, останній відповів:
«Думаю, всі мають можливість перехоплювати ініціативу — так, як вони вважають
за потрібне. І чому треба з того дивуватися?».

Тим часом у Львові проходила традиційна ліво-права бійка
між простими та національними соціалістами. Оперативні дії міліції із втихомирення
інциденту завершилися тим, що понад двадцять хлопців, що брали участь у
сутичці, затримано міліцією. Щоправда, за повідомленням Інтерфаксу, після
«облоги» дільниці членами СНПУ їх «братів по зброї» було відпущено.

№215 10.11.98 «День»

При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»

Олег СИРЦОВ, В’ячеслав ЯКУБЕНКО,Тетяна ШУЛЬГАЧ, «День»
Газета: