Блеф чи стратегія?
Заяви, озвучені сторонами українсько-російських газових переговорів (їхній останній раунд відбувся у вівторок у Москві), не зняли звинувачень у їхній таємничості та непублічності. Учора, під час міжнародної конференції «Український діалог з питань розробки енергетичної політики», це не спростував і прем’єр-міністр України Микола Азаров. «Я сподіваюся, що найближчим часом ми все ж таки перейдемо на європейський рівень організації ціни, — сказав він і додав: — Завдання наше дуже просте — зменшити залежність від імпортованого нами доволі дорогого газу.
Того ж дня заступник голови Міненерговугілля Володимир Макуха розповів, що Кабмін розглянув проект угоди з урядом Азербайджану про співпрацю в організації постачань зрідженого природного газу на територію України й уповноважив голову Міненерговугілля Юрія Бойка підписати його. «Нам потрібно розв’язати багато питань, — зазначив Макуха. — Є певний ресурс газу. Він може транспортуватися через Туреччину іншими системними трубопроводами, або, залежно від обсягів, буде побудовано додатковий газопровід. Зараз відпрацьовується ТЕО, і говорити про якісь цифри зарано».
Ця й інші озвучені останніми днями заяви членів українського уряду дають можливість припустити, що у країні в терміновому порядку формується енергетична стратегія, яка врешті-решт дасть змогу піти від латання дір енергетичного й фінансового балансів. Чи можна говорити, що триває робота над системним і результативним документом, чи ж, навпаки, слід зазначити, що уряд не виконав відповідного доручення Президента з перегляду чинної і, як виявилося, неефективної енергетичної стратегії, розрахованої до 2030 року?
На жаль, експерти схиляються до другого варіанта відповіді і стверджують, що однією з причин перманентних провалів у нинішніх газових перемовинах є те, що в української сторони є лише бачення тактичних завдань і повністю відсутня стратегія. Політолог Вадим Карасьов навіть уважає, що за цих умов український уряд буде змушений піти на варіант угоди про створення консорціуму чи іншої конструкції, за якої Росія дістане можливість контролювати весь український ринок газу. Незалежний експерт з енергетики О. Нарбут зазначає, що затримку в реалізації цієї моделі викликано лише тим, що ніхто у владі не хоче взяти на себе відповідальності, «розуміючи, чим це може обернутися в політичному контексті». Експерт підкреслює, що саме боязню відповідальності можна пояснити відсутність директив для української делегації. За його словами, ті переговори, які веде зі своїми візаві з «Газпрому» голова Міненерговугілля, інакше, як консультаціями, назвати не можна. Без директив, без мандата, пояснює експерт, переговори від імені України можуть вести лише Президент, прем’єр-міністр і голова МЗС.
На думку Нарбута, в України є не більш ніж рік-півтора для реалізації іншого сценарію — сценарію швидких реформ, які полягають у негайному виділенні із складу «Нафтогазу України» транспортної інфраструктури. Окрім того, як підкреслює Нарбут, «уряд і насамперед Президент повинні зрозуміти, що відступати в переговорах у зону здавання тих чи інших активів надзвичайно небезпечно, бо апетит, як кажуть, приходить під час їжі». «Задовольнивши російські апетити, Україна, — продовжує Нарбут, — власне кажучи, утрачає національний суверенітет. Не маючи можливості впливати на енергетичний ринок, будь-яка держава приречена на втрату незалежності. Розглядати активи нашої країни в їхньому розвиткові можна лише у відриві від переговорів щодо газових контрактів 2009 року».
Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов порівнює нинішню ситуацію в Україні з часом, коли більшовицька Росія мусила підписати ганебний Брестський мир. Він пояснює, що в України досі немає ефективної енергетичної стратегії, і вона не може провести реформи у світлі документів європейського Енергетичного співтовариства через те, що це «вмить уб’є всю українську еліту разом із владою й опозицією і позбавить сенсу пострадянську державність, усі ті адміністративні корупційні шматки, які нанизуються, як на шампур, на газову трубу». За Карасьовим, «сенс і місія української держави за цих 20 років полягали в тому, щоб щось робити з цією трубою. Кожен, хто досі приходив до влади, ховав за риторикою про демократичний вибір, про європейську дорогу свою основну роль — бути управителем ось цього залишкового радянського спадку. У результаті країну перетворили на державу з транзитною місією, яка потрібна Європі, зацікавленій у безперебійному постачанні газу, і Росії, оскільки вона качає свій газ через нашу територію, і без цього їй було б дуже важко тримати Європу за шию». Карасьов пояснює, що реальна місія української влади — «доїти трубу, керувати нею й нікому не віддавати. У цьому не лише доходи бюджету, а й корупційна складова і гроші на політику».
Відповідаючи на запитання «Дня» про демонстровані напередодні переговорів 17 січня елементи наступальної стратегії, зокрема про намічені спотові закупівлі газу, про перемовини про постачання газу з Туреччиною, Карасьов назвав їх блефом, розрахованим на те, щоб змінити хід переговорів, а Нарбут постарався показати рівень реальності цих планів. Він схарактеризував їх як «прагнення влади продемонструвати хорошу міну при поганій грі» й порадив Президентові внести зміни до команди переговірників.
Окрім того, в особистому спілкуванні Нарбут нагадав «Дню» про «демонічну місію» колишнього голови Адміністрації Президента Кучми Віктора Медведчука, який сьогодні позиціонує себе негласним радником Путіна. Експерт підкреслив, що цілі цих двох діячів якщо не ідентичні, то дуже схожі. Якщо Путін хоче з допомогою приватизації української труби відновити Радянський Союз, то Медведчук може завдяки цьому мріяти про місце наглядача за Україною.
Утім, деякі українські експерти сприймають ніяк ще не відпрацьовані газові стратегеми нашого уряду цілком серйозно.
Тож трохи про деталі... А вони свідчать про позитивну тенденцію для України в газовому питанні. Цей оптимізм полягає в тому, що після 20 років зволікань влада таки почала створювати стратегію відв’язки від газового гегемона в особі «Газпрому». Підтвердження тому — заява Юрія Бойка про те, що Україна з середини літа планує почати закупки природного газу на спотовому ринку Європи, та про старт переговорів з Туреччиною в питанні поставок газу за новим маршрутом. Щоправда, міністр не деталізував накреслені плани. Втім, кажуть експерти, з озвученого Бойком зрозумілі можливі варіанти наповнення цієї стратегії.
Про один з них розповів «Дню» радник з питань енергетики, ядерної безпеки та екології Представництва України при ЄС (2004—2009 рр.), посол з особливих доручень з питань енергетичної безпеки МЗС України (серпень 2009-травень 2011 років) В’ячеслав Княжницький. Скоріше за все, каже він, Україна купуватиме газ на спотовому ринку в Європі та перекачуватиме його в промислові регіони через кордон із Польщею, Угорщиною або Словаччиною. Технічно це можна зробити без проблем, каже він, бо в української «труби» є кілька входів та виходів.
Як пояснив він «Дню», спотовий — це той ринок, на якому продається вже реально наявний товар, а не укладаються довгострокові контракти. Іншими словами, на цьому ринку торгують надлишковим продуктом, в даному випадку йдеться про природній газ (тільки скраплений, який надходить з Алжиру, Катару, сланцевий газ зі США тощо). Ціна цього газу формується під впливом пропозиції та попиту. Тобто все залежить від кількості покупців та продавців газу в конкретний момент. За інформацією Княжницького, на початку 2012 року цінова різниця між трубопровідним та скрапленим газом становила 130 доларів. Цього року на спотовому ринку Європи, каже директор енергетичних програм Центру «Номос» Михайло Гончар, очікують на надлишок газу в обсязі 40 мільярдів метрів кубічних. Тож боротися є за що.
Свого часу саме скраплений газ допоміг Франції добитися газової справедливості від «Газпрому». І останній був змушений продавати Франції енергоресурс значно дешевше, ніж, наприклад, Німеччині, бо французи почали купувати дешевший алжирський газ. Тож монополіста треба вибивати конкуренцією, каже Княжницький. «Це той вбивчий аргумент, який без політики допоможе відв’язатися від монополії «Газпрому», — деталізує він. Якщо запропонувати Україні газ за 250—260 дол., то, будьте певні, дуже швидко знайдуться бізнесмени, які його закуплять, говорить Княжницький.
Скоріше стратегія газової відв’язки від Москви поповниться і турецьким напрямком, каже Гончар. На його думку, із заяви Бойка слідують два можливі сценарії розвитку українсько-турецьких стосунків. Але обоє спрацюють тільки за згоди Туреччини продати українській компанії «Нафтогаз» частину законтрактованого у «Газпрому» газу (який є надлишковим, бо не використовується турецькими підприємствами). Нагадаємо, що зараз російський газ потрапляє до Туреччини та Балканських країн транзитом через Україну (Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Ізмаїл), Молдову, Румунію та Болгарію. Перший варіант доставки цього надлишкового газу полягає в тому, що Україна домовиться з цими країнами про перекачку надлишкового газу від Туреччини у зворотному напрямку. Технічно це можливо, бо після газової кризи 2009 року ЄС активно відпрацьовувала реверсний режим роботи існуючих трубопроводів для постачання газу з заходу на схід (наприклад, з Німеччини до Чехії, з Чехії до Словаччини), каже Гончар. Проте газ, який Україна розраховує отримати від Туреччини, може бути не тільки російським, а й туркменським, іранським, каже Гончар (дивись можливі варіанти поставок такого газу в табличці нижче). Та в будь-якому разі, аби цей варіант спрацював, в першу чергу треба домовитися з Туреччиною та іншими європейськими країнами, які будуть задіяні до цієї реверсної схеми. Домовлятися з усіма складно, каже Гончар, тому більш реалістичний другий варіант українсько-турецької співпраці. Він передбачає згоду Туреччини продати надлишковий газ, який Україна отримує під час його транзиту на своїй території. В такому разі домовлятися про реверс ні з ким не треба.
Утім, опитані «Днем» експерти кажуть, що закупівля газу в Європі та Туреччині — тільки короткостроковий маневр. Для посилення ж енергетичної незалежності Україні треба шукати інших шляхів диверсифікації поставок енергоносіїв.
Будівництво терміналу з прийому скрапленого газу на узбережжі Чорного моря та збільшення видобування власного газу — це все аргументи, які захистять в майбутньому Україну від свавілля «Газпрому», вважає Княжницький. «У 60—70-х роках минулого століття Україна, як я пам’ятаю, видобувала понад 70 мільярдів кубічних метрів газу. І перші газогони до Центральної Європи також пролягали з України, а не з Росії. За п’ять—сім років реально збільшити видобування газу в Україні до 10 мільярдів метрів кубічних. Якщо ж впроваджувати заходи з енергозбереження та розвивати «зелену» енергетику, то взагалі можна вийти на 15—20 мільярдів метрів кубічних газу власного видобування протягом 10 років», — дає орієнтири для вдосконалення української енергетичної стратегії Княжницький.
Наступним кроком, на його думку, має бути реформування енергетичного ринку країни. А для цього слід модернізувати ГТС відповідно до Брюссельської декларації від 2009 року та виконати зобов’язання за Договором про Енергетичне співтовариство. Ці документи вводять країну в систему єдиної енергетичної безпеки Євросоюзу, каже досвідчений в енергетичних питаннях дипломат. «І треба поспішати це зробити, бо з 2015 року в ЄС відкривається єдиний ринок електроенергії та газу... Українська влада повинна зробити все, щоб 2015 року Україна стала частиною єдиного енергетичного ринку Європи. Інакше ризикуємо опинитися в тісних обіймах одного нафтогазового монополіста», — каже він.
Вдала енергетична стратегія неможлива ще без двох напрямків: енергозбереження та енергоефективність, каже екс-міністр будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Павло Качур. На енерогоефективність, за його словами, 2010 року виділили найменше коштів за всі попередні п’ять років, скільки було 2011 року — ще невідомо, бо немає статистики. «А на цій статті не можна заощаджувати, її можливості просто фантастичні. За системної роботи влади в напрямку енергоефективності й альтернативної енергетики споживаня газу може скоротитися на 25 мільярдів кубометрів на рік! Тому зараз треба думати про зниження ціни російського газу й водночас про те, як припинити нагрівати повітря», — каже він.
