«Бровари-2»
Здається, нарешті, з’явилося те, що нас об’єднує, — почуття сорому...
«Технічна комісія Міждержавного авіаційного комітету (МАК) з участю фахівців державної служби цивільної авіації Міністерства транспорту Російської Федерації, фахівців наукових і промислових організацій, експертів цивільних і військових відомств Ізраїлю й України провела докладне вивчення: фрагментів конструкції літака, технічної та льотної документації, даних засобів об’єктивного контролю Ростовського центру управління повітряним рухом Північно- Кавказького центру «Стріла», інформації радіолокаційного комплексу в містах Геленджик і Сочі, записів наземного магнітофона переговорів екіпажу й диспетчера, елементів ураження бойової частини зенітно-ракетного комплексу. На основі цих даних було зроблено такі висновки: літак Ту-154М та екіпаж були підготовлені до виконання польоту відповідно до чинних вимог, політ літака від аеродрому вильоту в повітряному просторі Ізраїлю, Кіпру, Туреччини і в зоні відповідальності Північно-Кавказького центру автоматизованого управління повітряним рухом «Стріла» до виникнення аварійної ситуації здійснювався відповідно до плану польоту, катастрофа літака сталася внаслідок ураження повітряного судна бойовою частиною зенітної ракети під час його проходження відповідно до плану польоту за маршрутом Тель-Авів — Новосибірськ на заданому ешелоні по міжнародній повітряній трасі Б-145, на яку не поширювалися жодні обмеження, також і тимчасові (НОТАМ).
Провадяться додаткові дослідження бойових ушкоджень фрагментів конструкції літака та виявлених компактних стальних предметів боєзапасу на базі Державного науково-дослідного інституту Міноборони Росії із залученням провідних КБ та науково-дослідних організацій Росії, щоб установити умови ураження, типу засобу ураження, а також траєкторії його польоту до літака.
Протягом учорашньої ночі (четвер. — Ред.) проведено порівняльний аналіз наданих натурних зразків елементів ураження бойової частини ракети, виявлених у знайдених частинах літака і таких, що не належать до його конструкції.
Проведено вивчення радіолокаційних відміток, які не належать літакам, що перебували на той час у повітряній зоні радіолокаційної станції Геленджик.
Державна комісія розглянула поданий звіт технічної комісії й погодилася з його висновками та пропозиціями».
Правду слід говорити одразу. Навіть найжорстокіша правда, відверто сказана про себе, робить людину вищою, вселяє надію, що скоєний нею злочин, можливо, і справді є прикрою випадковістю. У будь-якому разі чесна і відкрита позиція не залишає місця для домислів та інсинуацій — відповідальність настає тільки за те, що скоєно, і відповідає саме той, хто це зробив.
Від трагічних випадковостей не застрахований ніхто. Заряджена зброя може вистрілити у найнесподіваніший момент, трагедія можлива навіть там, де цього ніхто не очікує. На людські голови періодично падають смертоносні предмети від портала київського Головпоштамту до балкона звичайнісінької «хрущовки». Про трагедії на автошляхах і говорити не доводиться — там смерть є чи не щоденним явищем. Проте одна справа, коли водій, який не з власної волі став винуватцем аварії, першим iде допомагати потерпілим і ліквідовувати наслідки скоєного, а зовсім інша, коли водій тікає з місця пригоди, «не помітивши» збитого пішохода.
Наведений приклад є справою внутрішньою. Набагато страшнішою є брехня зовнішня. Початком остаточної втрати Радянським Союзом авторитету у світі стала катастрофа у Чорнобилі. Недолугі спроби приховати правду підписали вирок тій владі. Їй вже ніколи і ніхто не вірив, навіть якщо говорилася щира правда і з найкращими намірами.
Не будемо торкатися довіри українських громадян до своїх керівників, це справа непроста, довга, і нам самим її робити. Інша річ — зовнішній вигляд нашої країни, котрий був торік під серйозною загрозою через відомий «касетний скандал». Навряд чи ми колись дізнаємося, чого вартували нашій політиці та економіці одкровення майора президентської охорони. Бо насправді винний не стільки сам майор, котрий підняв скандал, і не політичні сили, які цей скандал підтримали, скільки генерали, які мали б запобігти появі «плівок Мельниченка». Проблеми почались тоді, коли кожен із тих, хто мав відповідати за витік інформації із головного кабінету країни, заходився захищати себе за допомогою не дуже вдало зліпленої брехні. Замість того, аби подати у відставку і вимагати об’єктивного розслідування, керівники силових відомств вигороджували кожен себе, не надто задумуючись над тим, наскільки легко спростовуються їхні версії. Аби одразу після оприлюднення записів був визнаний факт їхнього існування, і всі, кому належить, добровільно звільнили свої кабінети, увага широкого загалу або була б зайнята проблемою пошуку винуватців самого факту прослуховування, або взагалі переключилася б на щось інше. Тому що порядній людині не личить цікавитись підслуханим або підглянутим в кабінеті іншої порядної людини. Виявивши непорядність, відсутність почуття особистої відповідальності за провалену справу, колишні силові міністри розв’язали руки ще менш порядним опонентам.
Щодо трагедії в Броварах, то її тепер згадуватимуть не один десяток разів. Тоді вище військове керівництво було упіймане за руку на спробі зухвалого обману власного народу і не понесло за це ніякої відповідальності. Саме тому стоячи у вівторок на трибуні Верховної Ради генерал Кузьмук відверто викручувався замість того, аби мужньо, по-військовому, визнати власну провину і допомогти розслідуванню. Історія про його ніби подане перед цим прохання про відставку, яка була оприлюднена заднім числом, ще більше поглибила недовіру, хоча глибше, здається, немає куди.
Таким чином виходить, що наші військові з самого початку відверто дезінформували не тільки ЗМІ та закордон, а й власного Президента, котрий змушений був понад тиждень очікувати офіційних підтверджень очевидного для всього світу факту. Можна собі уявити зловтіху радикальної опозиції всередині країни, про яку вже почали було остаточно забувати. Чому не радіти опозиціонерам, коли знову є привід для засудження закордоном власної держави? Розгублені і наші друзі, яких поставлено в тупик яскраво неджентльменською позицією українських військовиків. А є ж іще стратегічні інтереси держави як військові, так і економічні. Якими збитками обернеться генеральська брехня для нашої військової промисловості, орієнтованої на експорт, як дивитимуться за кордоном на наших військових, котрі здобувають авторитет для Україні нелегкою і ризикованою службою у миротворчих підрозділах в різних куточках планети?
Істині про те, що правда є найдорожчим товаром, не одна тисяча років. Скільки років треба українським носіям генеральських погонів, аби збагнути не закони офіцерської честі, — вже пізно, а вічну істину, що говорити правду вигідно завжди? Крісло?
