Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Чи є життя на пенсії?

Як забезпечити собі гідну старість, якщо гарантії держави закінчуються за «дефіциту бюджету»
16 листопада, 2011 - 00:00
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Світ старішає. Нас уже сім мільярдів, населення Європи і США за останні десятиліття стало помітно старшим: тривалість життя зросла, а народжуваність зменшилася. Протилежні тенденції — тільки в країнах Азії, завдяки яким і відбувається зростання кількості людства.

Величезні демографічні зміни сталися за останні 20 років і в Україні: у 1990-х зросла смертність та різко знизилася народжуваність. Нині народжуваність зросла, але не настільки, щоб збалансувати вікову диспропорцію, яка є в Україні: нині у нас налічується 14 мільйонів офіційно працюючих громадян і 13 мільйонів 700 тисяч пенсіонерів. Виходить, що на одного працюючого — один пенсіонер. При цьому, за даними піврічної давності, в Україні кількість пенсіонерів зросла на 60 тисяч, а платників податків скоротилася на 400 тисяч. Зрозуміло, що солідарна пенсійна система, за якої з доходів молодших утримується податок на пенсійні виплати старшим, такого навантаження не витримує. Потрібно, щоб працювали інші механізми.

Із 1 жовтня в Україні стартувала пенсійна реформа, згідно з якою вік виходу на пенсію жінок поступово підвищуватиметься до 60 років. Та це лише незначна частина змін. Уряд давно готує українців, зокрема тих, хто молодший за 35 років, до впровадження другого рівня пенсійної реформи — обов’язкових накопичень у недержавних пенсійних фондах протягом життя, щоб із виходом на пенсію людина отримували дві виплати: від держави і власноруч відкладені. Планується, що цей рівень запрацює тоді, коли бюджет Пенсійного фонду України буде бездефіцитним.

На думку президента Всеукраїнської асоціації консультаційних та експертних фірм «Укрконсалтинг» Олега ЛИХОВИДА, який не перший рік займається проблемами реформування пенсійної системи і започаткував з колегами громадську просвітницьку програму «Академія пенсійної реформи», «неприйняття накопичувальної пенсії серед населення походить від незнання». Про це й розмовляємо з ним — в чому можна знайти підстави для оптимізму, думаючи про майбутню старість, та які існують ризики.

— Олегу Едуардовичу, ви стверджуєте, що люди не сприймають ідею накопичення коштів на старість через незнання. А може, тому, що не мають чого відкладати?

— Якщо людина отримує навіть десять копійок, то одну вона може заощадити. Тобто, вміючи прожити на десять копійок, на дев’ять вона теж проживе, якщо усвідомить, що жити потрібно не тільки сьогодні, а й завтра і післязавтра — коли не буде й тих десяти копійок. Хоч би як бідно ми сьогодні жили, на жаль, коли вийдемо на пенсію, житимемо гірше, а от працювати не буде ані сил, ані можливостей. Візьміть тваринний світ: хоч би яким голодним був рік, будь-яка тварина запасається на зиму. Це абсолютно природно.

— Попри всі заяви влади про рух до Європи і стандарти європейського життя, ви вважаєте, що років через 20—30 українці все одно будуть погано жити й виживати на пенсію?

— На державну пенсію — так. Те, що в Україні підняли пенсійний вік, не є реформою в повному сенсі. Суть реформування — не у збільшенні віку, бо це так звана параметрична реформа, а в докорінній перебудові, яка полягає в тому, щоб центр відповідальності було перенесено з держави на людину. Держави у світі визнали, що не в змозі в подальшому забезпечувати людей пенсіями. Тому ми зможемо жити добре, якщо психологічно сприймемо відповідальність за свою пенсію...

Чому держави не можуть? Якщо взяти статево-вікову діаграму населення, то ми побачимо: в останнє століття і десятиліття це була саме піраміда, яка розширювалася донизу — що молодше покоління, то більше таких людей. Якщо поглянути на піраміду, яка є зараз, то тих, хто народжується, стає менше. А солідарна система, що нині є в Україні, ѓрунтується на принципі фінансової піраміди: той, хто прийшов раніше, отримає за рахунок коштів (внесків), які прийдуть пізніше (ми, ті, хто працює, сплачуємо своїми внесками пенсії пенсіонерам — не собі накопичуємо). І доки тих, хто прийшов пізніше, — більше, піраміда стійка. Ми стали заручниками того, що майбутні покоління теж будуть так платити. Однак коли піраміда перевернулася, то стало природно неможливо фінансувати солідарну систему.

Закінчення на стор. СУСПIЛЬСТВО
Оксана МИКОЛЮК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ