Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава
Ліна Костенко, українська письменниця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії, Премії Антоновичів

Чи потрібне Україні «євроміністерство»?

7 жовтня, 2005 - 00:00
ФОТО РЕЙТЕР

Хто буде тепер займатися євроінтеграцією? Таке питання постало одразу після того як Олег Рибачук залишив посаду віце- прем’єра з європейської інтеграції. Уже потім виникло таке питання: а чи багато вдалося досягнути заступнику керівника уряду на інтеграційній ниві? Цього тижня тема «євроміністерства» знову актуалізувалася. Той же Олег Рибачук, який нині обіймає посаду голови президентського секретаріату, заявив: «Ідея створення в Україні структури, яка повинна займатися євроінтеграцією, нехай це буде міністерство чи комітет, як у поляків, — це питання часу». Від інших чиновників стало відомо, що «європейське міністерство» буде створено до кінця нинішнього року.

Насправді задум про подібний орган в Україні далеко не новий. Ще в 2001 році тодішній глава уряду Анатолій Кінах загорівся бажанням створити міністерство з питань євроінтеграції. За його словами, воно мало б координувати діяльність інших міністерств і відомств у сфері співробітництва з Євросоюзом. Згодом прем’єру довелося відмовитися від такої ідеї. Чимало експертів тоді сприйняли нереалізований адміністративний намір як намагання Анатолія Кінаха продемонструвати прихильність до євроінтеграції, як своєрідний PR-крок. Подібних інституційних виявів любові до європейського вектора в новітній історії України не бракувало. Ось лише короткий перелік «євроструктур», які існували або й досі існують: Міжвідомчий комітет зі зв’язків Україна — ЄС, Національне агентство розвитку та європейської інтеграції, Державна рада з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, Міністерство економіки і з питань європейської інтеграції... Ще рік тому в Україні існувала навіть посада уповноваженого з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, функції якого на той час виконував перший віце- прем’єр Микола Азаров. Щоправда, за іронією зовнішньополітичних переконань, він вiв державу дещо в іншому, неєвропейському, напрямку. (Микола Азаров представляв Україну у Групі високого рівня зі створення ЄЕП).

Чому посада віце-прем’єра з європейської інтеграції в «помаранчевому» уряді так і не відіграла тієї ролі, про яку постійно заявляв «носій» цього поста? Можливо, відбувалася «притирка» в уряді: визначалися компетенції, функції... Попри те, що Борис Тарасюк і Олег Рибачук заперечували наявність конфліктів, важко повірити в те, що вони з першого дня усвідомили, де і чия є «територія відповідальності». Міністр закордонних справ досі не приховує свого невдоволення стосовно розмов про створення окремого «єврооргану». Не вдалося віце-прем’єру створити й обіцяного апарату з професійних «євроінтеграторів», які володіли б двома- трьома мовами. Звідси вимальовуються і причини, через які досі не було (і можливо, й не буде) створено міністерство євроінтеграції, — відсутність чіткої концепції й брак кадрів. Борис Тарасюк, говорячи про недоцільність створення «європейського міністерства», до речі, вказує саме на ці аргументи. Крім того, він наголошує, що в державах, які стали не так давно членами ЄС, не створювалися окремі міністерства, які б займалися виключно питаннями євроінтеграції, — там виникали переважно міжвідомчі ради, очолювані прем’єр-міністром.

Польський експерт Анна ГУРСЬКА підтвердила «Дню», що жодного міністерства з питань євроінтеграції в її країні не існувало. У Польщі спочатку існувало бюро європейської інтеграції, а з кінця 1990-х — очолюваний прем’єр-міністром комітет європейської інтеграції, до складу якого входило виконавче управління, на яке було покладено завдання виконувати рутинну роботу з приведення Польщі до європейських стандартів; пані Гурської, «лише прем’єр може координувати інші міністерства і відомства». За її словами, окремо взяте міністерство не матиме такого впливу, яке має глава уряду: «європейський» міністр просто не зможе виконувати координуючу роль. На думку польського експерта, посада спеціального віце-прем’єра (як було донедавна в Україні) — більш функціональна і ефективна. Пані Гурська розповіла, що на початку 1990-х в Польщі також була дискусія щодо створення «євроміністерства», однак потім, прорахувавши всі «за» і «проти», поляки зупинилися на спеціальному органі, підзвітному прем’єровi.

Яким шляхом піде Україна? Можна, звісно, спробувати вигадати власний велосипед і — створити міністерство. Однак де гарантії, що воно згодом не виявиться таким же непотрібним, як і всі європейські державні «ради і центри», що існували останніми роками? Зрештою те, що екс-віце-прем’єру Олегу Рибачуку не вдалося перетворити свою посаду у впливову, ще зовсім не аргумент для створення міністерства. Можна спробувати піти шляхом інших країн. За нашою інформацією, посада віце-прем’єра якраз і створювалася за польським принципом, однак ідея «не спрацювала». Чи не краще в такому разi проаналізувати, через які причини, а вже потім заявляти про необхідність створення структур, які б займалися євроінтеграцією? Адже зрештою ми можемо опинитися в ситуації, коли «європейських органів» буде безлiч, а європейської інтеграції — жодної...

Сергій СОЛОДКИЙ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments