Депортація кримських татар: як це назвати?

Четверта сесія четвертого курултаю кримськотатарського народу, яка відбулася 11 грудня, визнала актом геноциду кримськотатарського народу його депортацію 18 травня 1944 року, а також наступні десятиріччя насильницького утримання кримських татар у місцях вигнання і пов’язані з цим злочином руйнівні наслідки в природному розвитку Криму і його корінного народу, повідомляє «Інтерфакс-Україна».

Як зазначено в постанові, прийнятій курултаєм, 18 травня 1944 року рішенням керівництва СРСР кримськотатарський народ було піддано тотальній депортації й висланню у віддалені райони Центральної Азії, Сибіру та Уралу. Безпрецедентний за своєю суттю і жорстокістю злочин проти цілого народу було здійснено в той момент, коли основна частина дорослих чоловіків — кримських татар — продовжувала перебувати в лавах Радянської армії. При цьому нелюдські умови комендантського режиму, голод, хвороби стали причиною масової загибелі кримських татар, основну частину яких складали старі, жінки і діти. За перші роки заслання кримські татари втратили 46,2% від своєї чисельності, при цьому насильницьке утримання кримськотатарського народу в місцях вигнання тривало аж до листопада 1989 року.

Нинішнє керівництво країни виявляє зусилля, спрямовані на благоустрій і повернення на батьківщину кримських татар. Однак, як зазначено в постанові, неупереджений аналіз підходів вищих органів державної влади України відносно кримських татар свідчить про ігнорування ними важливості своєчасного прийняття політико- правових актів, спрямованих на повне відновлення прав кримськотатарського народу.

Курултай постановив звернутися до Президента України і парламенту із закликом офіційного визнання та публічного осуду депортації кримськотатарського народу 18 травня 1944 року та наступних десятиріч його насильницького утримання у місцях вигнання, здійснених радянським режимом, одним із безпрецедентних в історії людства фактом геноциду. Курултай також доручив меджлісу кримськотатарського народу заснувати спеціальну комісію з подолання наслідків геноциду кримськотатарського народу, яка б займалася питаннями розслідування геноциду проти кримських татар.

КОМЕНТАР «Дня»

Олександр МАЙБОРОДА, доктор історичних наук, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних та етнонаціональних досліджень Національної академії наук України:

— Безумовно, депортація кримськотатарського населення заслуговує на осуд. Тому що це був злочин, який не мав під собою ніяких підстав і йшов усупереч загальним гуманістичним уявленням та правам людини. Це були репресії, які супроводжувалися абсолютною байдужістю до долі переселених.

Однак політологічні терміни повинні застосовуватися дуже обережно і у відповідності з реальним явищем. Якщо це репресії, то це — репресії, якщо це геноцид, то це — геноцид, якщо це терор, то це — терор. Треба розрізняти. Бо всі ці явища мають свої нюанси. Не всі людські втрати можна вважати актом геноциду. Чому? Скажімо, йдуть війни і у великій кількості гинуть люди. Ніхто не називає це геноцидом. Тому що геноцид передбачає намір повністю фізично знищити народ. Такого наміру — знищити фізично кримських татар — в Радянського Союзу, при всіх злочинах сталінського режиму, звичайно, не було. Бо якщо б хотіли знищити фізично, могли б це запросто зробити. У масштабах такої війни фізичне знищення 180 тисяч чоловік не становило б великої проблеми. Інше питання полягає в тому, що форма, в якій проводили депортацію, дійсно завдала певного удару по демографічному складу кримських татар і призвела до негативного наслідку в їхньому розвитку.

Проблема полягає ще й у тому, що кількість загиблих під час депортації і після її здійснення остаточно ще так і не встановлена. Статистики, на жаль, не велося. Татари вважають, що загинуло близько 46% від усього населення, яке було депортоване. Однак багато демографів сумніваються в такій цифрі. Бо якщо в 1944 році в Криму було 180 тисяч кримських татар, то на кінець 1980-х років їх було 500 тисяч. Уже зараз повернулося на батьківщину близько 250 тисяч кримських татар. Демографи вважають, що при втраті 46% відразу після депортації в такій кількості група навряд чи могла б відродитися. Це питання ще вивчають. Тому дійсно, це, безумовно, — злочин, який мав свої наслідки.