Тетяна КОРОБОВА, "День"
До Севастополя знову, несподівано для МЗС, приїжджав мер Москви Юрій Лужков. І знову, несподівано для МЗС, як і три роки тому, і рік тому, він заявив, що "Севастополь - форпост на південних рубежах Вітчизни, і ми наполягатимемо... на поверненні Севастополя під юрисдикцію Росії".
Про те, що Севастополь - 11-а префектура Москви, Юрій Михайлович більше не повторював - очевидно, він упевнений: це зрозуміло з цифр і фактів. Лужков вручив ключі від 120-квартирного будинку чорноморцям - і заклав черговий, п'ятий за ліком будинок. На кошти уряду Москви вже збудовано дитячий садок на 90 місць, відремонтовано лікувально-діагностичний центр, Будинок офіцерів. Виділено гроші на закінчення ремонту крейсера "Москва" та інших кораблів, реконструкцію Володимирського собору. Надано, крім того, допомогу ветеранам війни. У зв'язку з обмеженням російського мовлення, заплановано встановлення супутникової системи, аби всі шість телепрограм з Москви стали доступними севастопольцям.
Оскільки мера Москви дуже непокоять "зусилля України щодо насильницької українізації" то він вважає, що цим "послідовним заходам" треба "поставити заслін". "Ніколи стосунки між Росією і Україною не будуть прозорими, ніколи не буде щирого братерства між нашими народами, якщо триватиме несправедливість щодо Севастополя і Криму", - чи то пригрозив, чи то так відзначив московський гість, повідомивши: "наша позиція буде постійною і пов'язаною з неодмінним рішенням, яке буде прийнята після повернення Севастополя в лоно Росії".
Якби МЗС сподівався на щось подібне, звісно ж, пана Лужкова ще на кордоні попередили б, як колись великого друга Криму пана Затуліна, про те, що можна і чого не можна робити на території суверенної держави. Але МЗС, очевидно, по-перше, нічого не чекав - кому чекати, всі пішли на вибори в патріотичних рядах. А по-друге, як і вся країна, можливо, тимчасово перестав розуміти: чи живе він у губернії чи справді держава ще незалежна.
Як тут не заплутатися. Один гість високий приїжджає в "центр Європи" і, забувши східні манери і виховання, у нашому ж домі навчає, в якій послідовності слід займатися політикою і економікою. Йому б іще досвідом поділитися щодо розвитку свободи преси, наприклад, чи інших демократичних свобод, що так виско цінуються в азіатських країнах. Інший високий гість дає привселюдного ляпаса тим, хто засумнівався в тому, що у Росії не вистачить потрібної Україні кількості газу. А оскільки тим, хто засумнівався виявився наш Президент, то саме він і ляпас зустрілися на очах у народу, який обожнює видовища. Цей самий гість "шмагає" тих, хто спробував з'ясувати, куди поділися $40 млн. на ремонті нещасливого палацу "Україна" в нашій, не його країні. При цьому ті, хто має стосунок до того, куди вони поділися, сидять у присутності гостя з виглядом переможців після бою в пісочниці, до яких Вітька-старший із сусіднього двору, як і обіцяв, на допомогу прийшов.
А тут ще й "гроза" мікрорайону пальчиком махає згори: "Зміните нашого "головного вашого" - буде погано, обстановка зміниться". Йому добре - дав вказівку і все, а решта тепер голову ламають: знущається він чи що, чого в цій "обстановці" хорошого, аби її зберігати? За таких обставин поява в нашому телеефірі великого російського начальника підприємців, чий страшнуватий вигляд за ступенем можна порівняти хіба що з його ж зарозумілим ставленням до України - це наче пікантна приправа до чужого бенкету, що його іноземні гості відгуляли в наших гостинних стінах.
Щоправда, за схиленого, на напівзігнутих, вигляду відлупцьованого гостями губернського керівництва, яке, як і раніше, очевидно, вважає, що воно править суверенною державою, як радісну несподіванку треба сприймати, що дещо в України все-таки виходить: третю світову війну зупинив, виявляється, наближений до Президента головний представник українського єврейства, який щось таке пояснив Арафатові в Палестині, Саддамові в Іраку - про Клінтона, що важко було зрозуміти від захоплення попередніми фактами, які прозвучали в недільній телепрограмі. Добре було б тепер спрямувати зусилля на "червону лінію Примакова" і кудись її про всяк випадок зсунути, навіть якщо при цьому український прем'єр - через необізнаність і "загазованість" своїх відчуттів - схвалюватиме російську зовнішню політику.
"Дні національної ганьби України" завершилися візитом Лужкова до Севастополя та його заявами якось логічно. З'явилася й заява МЗС, що схаменулося. Обізвавши услід Лужкова "керівником місцевого рівня", наше зовнішньополітичне відомство, очевидно, задовольнилося: російсько-українським міцніючим обіймам нічого не загрожує. Мабуть тому головна державна телепрограма, яка 7 днів доволі успішно думає, як розвеселити глядачів, заявила "Фортеця стояла і стояти буде. І назва їй Україна". Цей анекдот поставив жирну крапку ганебного тижня, в якій було по суті дві помітні, визначальні новини. Одна - як дуплет "УТ, 1+1" за командою верхів намагався "дістати" Євгена Марчука. І друга - як зовнішні сили "опускали" ці верхи. Це вельми цікавий збіг, чи не так? Навіть за незіставності масштабу: виробництво тракторів, яке нібито впало за прем'єрства Марчука та - України, яка впала на коліна за президентства Кучми.
