Екологічний імператив

Привид екологічної катастрофи сьогодні матеріалізується й стає жорстокою реальністю нашого буття. Ця загроза є спільною, бо наше майбутнє — теж спільне.

Неупереджений, об’єктивний аналіз траєкторії соціально-економічного розвитку людства показує, що воно йде хибним, явно згубним для майбутнього життя, шляхом (і Україна тут не виняток, а швидше «лідер»). Таким шляхом далі йти не можна. І мовчати про це — також.

Заклики вчених усього світу про необхідність переходу до «зеленої», екологічно безпечної економіки залишаються милозвучною декларацією, якою не переймаються ні виробничо-комерційні, ні владні структури, ні політичні партії. Їм всім здається, що якось воно буде.

Водночас мисляча частина людства настільки стривожена антиекологічним способом господарювання, що впадає у відчай. Починає сумніватися у спроможності людського розуму радикально змінити траєкторію згубного соціально-економічного розвитку. Саме тому в Україні необхідно рішуче відкинути всякі політичні чвари, тверезо оцінити екологічну ситуацію й поступово здійснювати реформування екологічно небезпечної економіки. І це повинно стати ключовим консолідуючим чинником співпраці всіх політичних партій, які братимуть участь у цьогорічних виборах до Верховної Ради України.

Реальні екологічні загрози мають згуртувати українське суспільство навколо ідеї екологічного порятунку нації.

На жаль, громадян України сьогодні ще не об’єднує ні менталітет, ні релігія, ні політичні погляди, ні навіть мова. Нас багато що розділяє, на відміну від громадян сусідніх країн, скажімо, Угорщини або Польщі. Тому головне — знайти те, що нас об’єднує, а не те, що роз’єднує.

Для цього необхідно опрацювати нову ідеологію. На жаль, більшість політичних партій її просто не мають.

Одна з найсильніших і найбільш масових ідеологій — комуністична, яка свого часу оволоділа майже третиною всього людства, зазнала повного краху вже на першій фазі — соціалізму. Вона не витримала випробування часом. Багаторічний експеримент у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах переконав увесь світ, кожну неупереджену, розумну й добросовісну людину в утопічності реалізації комуністичної ідеї в реальному житті.

Капіталістична ідеологія також неспроможна вирішити нинішні еколого-економічні й соціальні проблеми. Традиційний вільний ринок органічно не сприймає екологічного імперативу. Як приклад, Світова організація торгівлі, декларуючи своє зацікавлення у вирішенні екологічних проблем, часто захищає міжнародну торгівлю генетично модифікованими та іншими шкідливими для здоров’я людини продуктами, антиекологічними технологіями, які руйнують природне життєве довкілля. У наукових колах країн з традиційною ринковою економікою ведуться серйозні розмови про загальну кризу глобального капіталізму.

Що робити?

Для виживання й розвитку цивілізації стає очевидною необхідність формування принципово нової ідеології, яка б відображала органічні взаємозв’язки і залежності між людиною та природою, між суспільством і природним середовищем, тобто такої ідеології, яка б вказувала шляхи подолання суперечностей між економічною та екологічною системами і забезпечувала конструктивне розв’язання проблем сталого розвитку.

Цього вимагають нові виклики ХХІ століття, пов’язані з необхідністю збереження та поліпшення якості природного життєвого довкілля, забезпечення достойних умов життя людини в гармонії з природою. Нова політика має враховувати помилки і використовувати позитивні риси всіх попередніх ідеологій, тих, що вже вичерпали себе і повинні зійти з історичної сцени.

Спираючись на ноосферне вчення нашого великого співвітчизника В.Вернадського, на нову еколого-економічну теорію й прийнятий консенсусом більшості країн світу принцип сталого розвитку, лише ідеологічно нова політична сила спроможна вивести Україну із затяжної еколого-економічної кризи й забезпечити нормальні екологічні та соціально-економічні умови життя людини.

Мова йде про ідеологію, яка відображатиме причинно-наслідкові взаємозв’язки й залежності між станом використання природних ресурсів, якістю природного життєвого довкілля, з одного боку, й соціально-економічним розвитком та здоров’ям людей — з іншого боку.

Є ще один дуже важливий чинник, який особливо гостро проявляється в умовах нинішньої деградації природного середовища й виснаження природних ресурсів, а саме — відчуття спільної долі. У зв’язку з цим треба ставити питання про необхідність формування принципово нової політики в Україні. Такої політики, в результаті здійснення якої можна захистити державу від економічної та екологічної експансії з боку транснаціональних компаній або з боку інших держав. Необхідно створювати такі закони й такі умови для владних структур України, які в жодному разі не дозволятимуть завозити в Україну екологічно небезпечні технології й продукти, навіть якщо вони забезпечують високі прибутки.

Цілі нової економічної політики щодо поєднання гармонійного співіснування людини і природи із забезпеченням заможного життя громадян в умовах здорового природного й соціального довкілля можуть реалізуватися в такий спосіб, коли держава не обмежуватиме максимальний дохід окремих громадян нормою, скажімо, у 70% над середньорічним доходом громадянина і гарантуватиме мінімальний дохід усіх працюючих не менше 30% від середньорічного доходу. Зрозуміло, що пенсіонери, інваліди та хворі мають бути матеріально забезпеченими не нижче середньорічного доходу громадянина. Не опускаючи доходи нижче 30% від середнього для найбідніших верств і не стимулюючи (обмежуючи фіскальними засобами) доходи, вищі 70% для найбагатших громадян, тим самим держава спроможна створити середньозаможне суспільство (модель Швеції), де немає надбагатих і надбідних людей.

Таке громадянське суспільство в Україні можливе за умов створення рівних громадянських прав і рівних можливостей для тих, хто працює або навчається, але не гарантує рівних доходів (достатків) і однакового рівня життя для тих, хто є працездатним, але не працює чи не навчається. Тобто йдеться про громадянське суспільство, яке гарантує рівні можливості, але не гарантує міфічної рівності. Хто не зумів сповна реалізувати свої можливості, той і живе на відповідному для нього рівні.

У Програмі економічних реформ мають бути, крім інших, передбачені заходи, які відображають органічну єдність економіки та екології й об’єктивні причиннонаслідкові взаємозв’язки між ними.

Антиекологічну траєкторію соціально-економічного розвитку, яка існує упродовж двох десятиліть незалежності України, необхідно скоригувати на основі нового критерію ефективності суспільного виробництва, а саме, критерію максимізації інтегрального еколого-економічного ефекту виробничої діяльності замість критерію максимізації прибутку, який не враховує екологічних збитків (витрат і втрат) при здійсненні виробничо-комерційної діяльності та оцінці її кінцевих результатів. При цьому слід особливо наголосити на необхідності докорінного перегляду національної політики в галузі ядерної безпеки, як це зробила Німеччина, маючи на своїй території найбезпечніші у світі атомні електростанції.

Виходячи з реалій життя, мусить обов’язково з’явитися нова національно-екологічна ідеологія та нова адекватна їй політика. Ці нові інститути мають базуватися на пізнанні й конкретному використанні в суспільній практиці споконвічних законів природи й, одночасно, сучасних законів розвитку суспільства. Відповідно до цього національні інтереси держави, всебічний захист її громадян, в першу чергу — здоров’я, у взаємозв’язку із захистом і раціональним використанням належних суспільству природних ресурсів та природного довкілля повинні бути в центрі уваги всіх державних і громадських чинників. Влада і громадянське суспільство мусять бути свідомі своєї відповідальності перед нинішнім та майбутніми поколіннями людей.

Цілком імовірно, що саме екологічний імператив сталого розвитку регіонів України може виявитися цементуючим ядром консолідації суспільства й бути корисним у пошуках взаємоприйнятної національної ідеї.

Універсальною ідеологічною платформою для всіх політичних партій, які дійсно прагнуть вивести Україну з рецесії та спрямувати її на шлях сталого розвитку, може стати соціал-екологізм. Соціоекологізм можна кваліфікувати як ефективний ідеологічний інструмент переходу до нової суспільної формації й сталого розвитку. Можна прогнозувати, що лише тоді, коли настане ера соціал-екологізму, світ суттєво зміниться на краще.

Треба дивитися правді в очі. Суспільство неминуче помітить реальні екологічні загрози, які нависли над Україною, й вноситиме корекцію в розстановку політичних сил. Можна бути впевненим, що домінуватиме в суспільстві та політична сила (ті партії), яка буде розуміти необхідність екологізації суспільного виробництва та життя загалом.

Цей маніфест пишеться в той час, коли в Ріо-де-Жанейро проходить ІІІ Світовий саміт із проблем сталого розвитку. Сталий розвиток, як відомо, охоплює три взаємопов’язані складові — економічну, екологічну й соціальну. По-суті, це три аспекти єдиної проблеми поліпшення життя людей (тільки не «вже сьогодні», а поступово, здійснюючи радикальні реформи в напрямку до сталого розвитку).

Природно виникає запитання: чому в програмах політичних партій, які братимуть участь у цьогорічних виборах до Верховної Ради України, зовсім відсутня ідеологія екологізму, відсутня навіть серйозна постановка екологічних проблем та наміри щодо їх вирішення? Чому екологічна складова сталого розвитку не враховується або стоїть на периферії як другорядна? Виборці мусять нарешті прозріти і взяти під свій контроль конструктивний рух до сталого розвитку. Цьому мають сприяти й політики, й влада, й духовенство.

Наразі ми бачимо, який жахливий екологічний стан в Україні, й, щоб його змінити в перспективі на позитив, мусимо всі разом невідкладно змінювати ходу соціально-економічного поступу в бік його екологізації та досягнення цілей сталого розвитку. Треба діяти!