Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Феномен «не розчарованих»

Понад 60% українців очікують від президентських виборів позитивних змін
13 жовтня, 2009 - 00:00

Про це свідчать результати соціологічного опитування «Політична ситуація в Україні на сучасному етапі — політико-соціальний погляд», яке провели Всеукраїнська соціологічна служба спільно з Українською академією політичних наук у вересні цього року. Самі ж політологи вважають такі настрої українців дещо утопічними і пояснюють, що перед виборами кількість мрійників завжди зростає, а потім зменшується у кілька разів. Так було і після помаранчевої революції, коли у позитивні зміни вірило понад 70% українців, а що з того вийшло — добре відомо. Нинішні вибори ускладнює ще й складна економічна ситуація в країні.

Неабиякі надії українців щодо нового президента соціологи пояснюють тим, що, на думку населення, він зможе вирішити низку їхніх проблем. У першу чергу — стабілізувати економічну ситуацію та подолати наслідки фінансової кризи. А цим українці нині стурбовані куди більше, ніж відносинами України з Росією, Європейським Союзом чи НАТО. Як свідчить опитування, найбільше населення хвилює зростання цін (63%), низький рівень зарплат та пенсій (55%) та зростання безробіття (42%).

— У рейтингу життєвих проблем питання заробітної плати, пенсій, стипендій стоїть для населення на першому місці вже чотири роки поспіль, на другому — охорона здоров’я, але безробіття було завжди за межами першої п’ятірки, десь на шостому-сьомому місці, — розповів президент Української академії політичних наук Микола Михальченко. — Наше останнє опитування показало, що загроза безробіття перейшла на третє місце, що говорить про актуалізацію проблеми. Так сталося через фінансову кризу, але йдеться не про загальну проблему безробіття в Україні, а про структурну кризу у трьох сферах, де воно відчувається найбільш гостро, — будівництво, металургія та хімічна промисловість. Натомість не вистачає більше півмільйона робочих місць у сільському господарстві, медицині (але не лікарів, а молодшого медичного персоналу), також бракує фахівців у сфері обслуговування та житлово-комунальному господарстві. Нині на четвертому місці стоїть питання політичної нестабільності в країні (так відповіло 37% респондентів), у самому кінці списку розмістилися питання вступу України до ЄС та НАТО (4%), прийняття нової Конституції (3,8%), єдність Західної та Східної України (3,8%).

— Незважаючи на те, що українці занепокоєні кризою і всіма іншими проблемами, пов’язаними з нею, панічних настроїв не спостерігається. І тут великий розрив між тим, що політики панікують, самі нагнітаючи ситуацію, а населення вже звикло до всіх страшилок і тому не має панічних настроїв. Хоча песимістів зросло у суспільстві на 6—7% (зараз 36,5% не вірить у покращення ситуації, вірять у це — 19%, а всі інші не мають думки з цього приводу), — додав пан Михальченко.

Що може зробили влада, а що повинні зробити ми самі, щоб уникнути розчарування в черговий раз?

Євген ГОЛОВАХА, заступник директора Інституту соціології НАН України:

— Такі настрої населення — це нормальний показник, погано, що 40% українців ні на що не сподіваються. А в цілому такі перевиборчі настрої — це свідчення здорової психіки громадян. Насправді ситуацію змінює не влада, а самі люди. Особи, яких вибирають, сприймаються нами, як символи. Якщо до цих символів ставляться позитивно, з оптимізмом, це серйозний чинник, що дійсно можна змінити на краще ситуацію, але насправді її змінюють усі гуртом, а не поодинокі постаті політиків. Вони можуть зробити тільки гірше, якщо будуть переоцінювати свої можливості.

Потім ці громадські настрої змінюються розчаруванням, але це теж демократично. Гірше в тих державах, де людям не дають можливості висловити своє розчарування. Наприклад, в Росії днями пройшли вибори депутатів, і перемогла одна партія, а люди мовчать. Нинішні настрої українського населення свідчать про те, що в нашій державі все ж таки зберігається демократія. Щоб уникнути чергового розчарування, треба обирати дійсно гідних людей. Завжди ми обираємо з двох чи трьох зол, і це вже відповідальність самих виборців. У них є десять чи більше кандидатів — хай обирають найбільш гідного. А якщо помилися в черговий раз, хай наступного разу оберуть того, хто посприяє їм і змінить ситуацію на краще. Завжди є найменше із зол, але це не означає, що в демократичних умовах його обирають, важливо — не помилитися. І це проблема як песимістів, так і оптимістів. Цікаво, що багато хто з оптимістів взагалі не піде на вибори, але не всі. Просто більшість вважає вибори своїм соціальним обов’язком і відчуває свою відповідальність. Але треба, щоб на вибори йшло якомога більше оптимістів, бо в них є надія, яку їм треба реалізувати. Політики ж — це особлива категорія людей, вони потрібні суспільству, але їх постійно слід тримати під контролем й обирати не найгіршого кандидата. У політиків є свої здібності, моральні риси, які зустрічаються і в пересічної людини, але до них не має бути претензій із точки зору того, що вони не виконують відразу всіх обіцянок. Коли ми вимагаємо від них багато чого, як було під час помаранчевої революції, будемо ще більше розчаровані, якщо наші вимоги не виконають. Тому не треба в них бачити ні месій, ні абсолютне зло. Це живі люди, яких треба тримати під громадським контролем.

Інна ФІЛІПЕНКО, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ