Герой «нашого» часу
Приїзд Віталія Калоєва до Москви супроводив якийсь фантастичний ажіотаж. Зібралися численні родичі. Це зрозуміло — рідна людина вийшла на волю, повернулася додому, як тут не радіти. Натовп журналістів. І це зрозуміло. Така вже наша робота. Калоєв один із найвідоміших персонажів поточного моменту. А ще в аеропорту і вздовж маршруту машини стояли натовпи молодих людей із «Наших», які скандували: «Калоєв! Калоєв!» та тримали плакати «Ви — справжня людина!», «Калоєв — герой!» і говорили про те, який він молодець — постояв за честь своєї родини. Ось я, власне, про це. Героєм Віталія Калоєва вважають не лише спеціально навчені «диваки» з «Наших». Наприклад, і в нас у «эховском» ефірі, і на міських вулицях багато хто говорив те ж саме. У чому ж його героїзм?
Взагалі це дуже страшна історія. І Віталій Калоєв один із найнещасніших людей, які тільки є. Життя його зламане назавжди! Не мені, і не нам судити його. Бо не дай Боже пережити те, що пережив він. І не зрозуміти нам його стану з позиції нашого благополуччя. Адже якими б не були наші особисті проблеми, що це в порівнянні з його горем? Ми поруч із ним, як не крути, благополучні. Його горе — це горе в квадраті. Нам не раз показували будинок Калоєва, який перетворився на пам’ятник цьому горю, кімнати його загиблих дітей — як каплиці з вівтарями! Це жах, справжній жах.
У такому стані людина здатна на будь-який вчинок, на жаль. Калоєв виявився здатний на вбивство. Так він залишився без дітей, а діти диспетчера Нільсена залишилися без батька. Але знову ж таки не нам судити й засуджувати, не з нашої дзвіниці. Є правосуддя, яке багато в чому й призвело до подвійної трагедії. Я говорив і готовий повторити знову: абсолютно незбагненна, ідіотська ухвала швейцарського суду й згубила Петера Нільсена! Страшна катастрофа. Загинули не просто десятки людей — діти загинули. А внаслідок розгляду, окрім умовної провини стрілочників, нічого поганого й не знайшли. Як пояснити цю ухвалу людині, яка втратила в цій катастрофі найдорожче в своєму житті?
Чи варто дивуватися, що серед десятків убитих горем людей знайшовся один, хто не витримав і вирішив помститися? Це можна зрозуміти. Але! Це вбивство! Це не правосуддя — це самосуд, це помста. І це також трагедія Віталія Калоєва, яку він тепер усвідомлює, за яку просив вибачення і з якою також житиме все життя. Чи легко жити, втративши всю родину? А чи легко жити, вбивши людину? Калоєва шкода, він заслуговує всілякого співчуття, йому потрібно допомогти знайти себе в цьому житті, в якому в нього вже ніколи, напевно, не буде щастя. Але він не герой! Хто завгодно, але не герой!
Бо якщо ми зараз проголосимо героєм людину, яка просто прийшла додому до іншої людини та зарізала його, завдавши йому 16 ударів ножем, то хто ми? Що в нас за суспільство і яка його мораль? Значить, до біса правосуддя? Якщо тобі боляче — йди й помстися? Заріж, застрель, спали? Ще раз повторюю: зрозуміти емоційний стан людини можна, пояснити можна, але вважати це правильним, більше того, вважати це героїзмом — божевілля!
Акції «Наших» частіше за все викликають у мене усмішку внаслідок їхнього убозтва. Часом огиду внаслідок їхнього цинізму. Але зараз вони мене, відверто кажучи, майже налякали. Бути кар’єристом — одне, бути горлодером із компостом у довбешці — це одне, але пропагувати вбивство як доблесть!.. Адже якщо це — приклад для всіх, якщо це — вчинок «справжньої людини», то кожен може або навіть повинен чинити так само. І де рубіж, за яким убивство перетворюється на подвиг? Подвиг — це вбивство лише «чужих» (Нільсен же явно «чужий, із проклятого, ворожого Заходу») чи тутешніх також можна й потрібно різати? Нацисти так і чинять. Можливо, хтось тепер захоче використати нещасного Калоєва як прикриття, як образ, як я навіть не знаю що.
Слава Богу, що сам він хоча б тримається гідно, і земляки його гідно себе поводять. Сподіваюся, що Віталій Калоєв зможе якось повернутися до життя, що він не дасть використати себе як героя шоу. І що для наслідування в нашій нездоровій країні знайдуться все ж таки інші приклади.
