Я кажу собі: людина помічає у світі лише те, що вже несе у собі.
Антуан де Сент-Екзюпері, французький письменник

Гігантоманія на пагорбах

Лариса СКОРИК: «ЮНЕСКО хоче взяти унікальну київську гряду під свою охорону. Київрада — забудувати»
2 березня, 2004 - 00:00

З архітектором Ларисою Скорик газета «День» прогулюється містом вже не перший раз. Цього разу приводом для екскурсії став лист, направлений на ім’я Президента, який підписали члени Вищої громадської колегiї з проблем забудови i збереження iсторичного середовища Києва. Звернення, в якому столична інтелігенція висловлює свою стурбованість з приводу забудови унікальних пагорбів, «День» публікує першим. Отже, кореспондент «Дня» мандрував із Ларисою Скорик, і архітектор «на місцевості» коментувала «проблемні точки» київської гряди. Серед тем для обговорення — гігантоманія й корупція.

ПРИНЦИПОВІСТЬ ДВОХ ПРИСЯЖНЮКІВ

— Про яку «ревізію» можна говорити? (Мова про те, чи вповноважений новий головний архітектор міста Василь Присяжнюк «заблокувати» деякі ідеї, що народилися під час перебування на цій посаді Сергія Бабушкіна. — Авт. ). Лише — про певне відтягнення вирішення деяких питань: трохи згодом поясню, чому. Міський прокурор, якого зняли (теж, до речі, Василь Присяжнюк) був, приміром, на нашому боці, коли вирішувалась проблема збереження парку Богомольця. Ви ж знаєте, бо «День» писав про цю сумну історію: й місцеві мешканці, й родина академіка, й наша громадська організація захисту архітектури Києва намагалась врятувати парк від забудови. Бо хлопці з Київради ухвалили рішення поставити по кромці парку «висотки», чимало зайшовши на його територію. Можете собі уявити, як у тіні цих будинків почуватиметься парк з тими унікальними деревами, які власноручно саджав учений. Але це навіть деталь. Перш за все варто нагадати, що цей комплекс визнаний постановою Кабміну як історико-меморіальний: подібний статус — рівноцінний депутатській недоторканності. А Київ додумався навіть до можливості переносу могили Богомольця! Більше того: постанови Кабінету Міністрів, як виявляється, — ніщо, таке ж «ніщо» — рішення столичного прокурора про незаконність цієї забудови (В. Присяжнюк взагалі виступав проти, м’яко кажучи, неграмотної, не сказати б — незаконної земельної політики міських чиновників). І що ви думаєте? Два прокурорських «вердикти»... відмінено на сесіях Київради. Тобто на законності столичні депутати знаються краще, ніж верховна влада й прокуратура!

Нещодавно мені телефонувала Олександра Богомолець — онука академіка. Принесла невтішні новини: столичною прокуратурою — тепер вже іншим представником цього відомства — переглянуто рішення про парк. Історія закінчилася досить дивно: з вердикту заступника прокурора випливають два суперечливі висновки — будувати там і можна, й не можна одночасно. Аналізуючи політику столичних можновладців в останні роки, можна бути впевненим: трактування постанови буде в дусі «якщо дуже хочеться, то…». Громадськість Києва, таким чином, прийшла до того, з чого починала. Страшно, що на останні зелені ділянки в центрі міста йде тотальний наступ. Мешканці Печерська написали протест, бо то — практично єдиний уцілілий зелений оазис в районі. Де гуляють з дітьми мами, відпочивають старенькі, яким незручно їхати в центр. Тим більше, що, здається, в нас і в центральній частині все це скоро перестане існувати: містобудівний норматив зелені на одного мешканця знижується із завидною швидкістю. Треба, звичайно, віддати належне Присяжнюку — головному архітектору: з приходом на посаду він переглянув усі ці київські «прожекти» й заблокував величезну кількість ідей, особливо на цій багатостраждальній Печерській гряді. Поки багато що з цього нинішнього архітектурного «дійства» стримується тим, що район має розробити проект детального планування. Адже, як вам відомо, це завдання, про необхідність якого так довго говорила громадськість, нарешті поставлене перед усіма районами міста, й першим узявся за цей проект саме Печерськ. Однак якщо він не пройде серйозної експертизи з боку громадської колегії (кияни, нагадаю, довірили цю справу людям все ж таки фаховим, а не якомусь уявному «дяді Васі»), боюся, що на унікальності нашого міста можна буде ставити велику крапку. Розробка ПДП, як уже говорилося, — певне стримування наступу Київради на архітектуру столиці, однак… У даний момент, наприклад, оголошений конкурс на забудову Набережної — від Поштової площі до Мосту метро. І це не є «роботою» нинішнього головного архітектора: це — продовження тих земельних відводів, які робились ще за Бабушкіна. Забігаючи наперед, згадаю й про ділянку на Січневого повстання, 17-г, яку відвели для забудови висотним надприбутковим будинком. Фірмою, яка має дивну й дуже «скромну» назву — «Архітектура-люкс».

Будівництво розгорнеться в місці, де перетинаються чотири (!) охоронних зони — зона Києво-Печерської фортеці, Лаври, церкви Всіх святих біля лаврських Економічних воріт та церкви Спаса-на- Берестові. 12 метрів до Лаврської стіни, верхня, зсувонебезпечна, «кромка» схилів Дніпра та — багатоповерховий будинок з підземними гаражами!

Мушу сказати, що протистояти цьому натиску дуже важко. Ми вже чули незадоволені відгуки від можновладців щодо діяльності Присяжнюка-архітектора, його «стримуючого» стилю роботи. Й мені здається, що принциповість Присяжнюка-прокурора певною мірою вплинула на його усунення з посади: принаймні всі ці київські приватизації земельних ділянок наводять на таку думку.

РАНОК З ВИДОМ НА МАКІВКИ Й КАПУСТА… НА СОФІЙСЬКІЙ КЛУМБІ

Шлях до точок Києва, що є «предметом дослідження», пролягає через Софійську площу. Про сумнозвісний фітнес-центр біля пам’ятки й мляві деревця в діжках на цьому майдані, давно охрещеному «групою незгодних» жандармсько-імперським плацом, — не згадуємо. Щоб не наврочити, бо територія Княжого граду містично приваблива для екскаваторів, сумно жартує Лариса Скорик. У стінах Софії усім відомого партійного штабу вже, на щастя, нема, однак, каже архітектор, — росла влітку на клумбах пречудова капуста. Не якийсь там вишуканий сорт, а звичайна, «пролетарська», відомий кожному змалечку столовий її вид… Таке собі доповнення, відповідно до лозунгу про «хліб і видовища», до старовинних фресок…

…Однак все ж таки — Лаврський провулочок і кабмінівські гаражі біля церкви Всіх святих Києво-Печерської лаври. Поруч мерехтять бані Спаса-на-Берестові. Мешканцям потенційного будинку, що має з’явитися на місці гаражів, — «ранкове, не відходячи від «каси», відпущення всіх гріхів», коментує Л. Скорик: вікна виходитимуть акурат на пам’ятку.

— Нікому не приходило в голову, що треба просто прибрати гаражі? Бо й їм — явно не місце під Лаврою?

— «Свято место пусто не бывает»… Будь-яка вільна ділянка має бути забудована надприбутковим будинком — така політика київських чиновників від містобудування. Більше того: деякі «діячі» наполягають віддати їм в оренду... один з корпусів на території самої Лаври. З тим щоб створити там бізнесовий центр. Фірма — начебто українсько-американська — має, до речі, фантастичну назву: «Собі». Пишеться латиною, але як символічно звучить українською! Цим людям чомусь не приходить в голову така очевидна річ, як несумісність подібного сусідства. Може, варто взагалі знести Лавру бульдозером, залишивши кілька бань «для виду»: щоб було на що хреститись жителям? Усіх цих приблизно 20-ти поверхів.

— ?!

— Ну а навіщо будувати менше: дорога територія, все ж таки...

БИКОВ У «ПУСТЕЛІ»

…«Бідний: посадили його, неприкаяного, серед такого собі «Техасу», — коментує Лариса Павлівна. Пам’ятник актору Леоніду Бикову й справді продувається всіма вітрами: поворот, біля якого збудували «теплі бокси», — район парку Слави й колишнього Палацу піонерів, — виглядає «лисувато» після вирубки дерев.

— Якби був один Палац дітей та юнацтва, було б нормально? — цікавиться наш водій з приводу архітектурного «комплексу», утвореного в результаті прибудови, впритул до Палацу, багатоповерхових гаражів. Й додає: — Гарна будівля…

— Ви вважаєте це гарним? Знаєте, навіть якщо погодитись з вашою думкою, варто зазначити: для кожної будівлі має бути відповідне місце. Ця дніпровська гряда — заповідна. Її не можна так паскудити. Якщо її забудують — Києва вже не буде. Бо цей зелений «п’єдестал» — одна з головних окрас столиці.

— Але ж цей колишній Палац піонерів, що поруч, — теж, м’яко кажучи, недолуга будівля...

— Не забувайте про те, що він невеличкий: цих двох поверхів нізвідки не видно. Інша справа, що збудували його на місці, де стояв Воєнно-Микільский собор...

Тим часом оглядаємо «теплі бокси» й говоримо про моду на скло. Невідомо, звідки прийшла в Київ ця ідея, однак дзеркальних будівель усе більшає.

— Зверніть увагу на інше: естетику цього «теплого» чуда архітектурної думки. Як вам цей трикутний дах-навіс між двома «колами» будівлі? На мій погляд, навіть на «двійку» не тягне. Подивіться на філігранний і делікатний комплекс Лаври — який абрис він має на тлі неба й зелених пагорбів... На щастя, сьогодні остаточно не донищених... Лаврську дзвіницю ми, звичайно, «отримали» всупереч бажанню й баченню багатьох експертів: ви ж знаєте, що її добудували пізніше. І все ж: вона має форму, що відповідає всьому ансамблю, вона «вузька» в плані. А тепер знову гляньте на цей гаражний «зіккурат». І уявіть, що відносно недавно тут був прекрасний зелений схил, який створював вельми ліричну театральну «завісу» для лаврського «дійства». Треба вчасно критикувати — «закинув» архітекторам, що не погоджуються із зведенням окремих об’єктів, київський голова. Ви пам’ятаєте, коли, наприклад, відбувся перший «круглий стіл» в редакції «Дня», присвячений архітектурним нонсенсам? Хай пан Омельченко вибачає, однак про деякі речі мова йде щонайменше 2,5 року. І про те, що чіпати схили не можна, бо то є головне достоїнство Києва — серед іншого. Що маємо в результаті? Псевдовавілонський стиль елітних гаражів, Бикова «в пустелі» й висотки, які, коли виростуть, будуть конкурувати з лаврською дзвіницею. Погляньте: навіть у дрібницях — бездарність. Різнокаліберні решітки на вході в цей «зіккурат»: перша арка — велика й вертикальна, потім менша й ширша, там — іще менша. Не вистачає хвірточки для мишки: один і той же мотив, однак відтворений в дусі «Іван великий, Іван маленький, Іван найменший». Це натяк на римські віадуки? Їхні «ніші», на відміну від цих, являли собою структурну річ.

ПРО ВІДВОДИ ЗЕМЛІ Й «НЕПИСАНІ» ЗАКОНИ

— Ось, бачите — над самою «кромкою» буде дім (біля парку Ватутіна риють котлован. — Авт. ). Метр квадратний скільки коштує? У цьому місці — десь під 3,5 тисячі доларів. Так чого ж їм враховувати думку купки інтелігентів, що переймаються долею столиці, й робити щось маленьке й малоприбуткове? Чому так охоче йде роздача Києвом земель? Очевидно: застилає очі перспектива отримати «мзду». На «бомазі» вартість ділянки може сягати 200 тисяч, мільйона гривень, а насправді — приміром, 1,5 млн. доларів. Динаміка збільшення-зменшення суми залежить від того, яка кількість людей і нюансів (місце розташування, наприклад) нанизуватиметься на цей «шашличок», але суть не змінюється. Втім, різниця між реальною й «офіційною» вартістю землі — копійки в порівнянні з тим, що можна отримати, якщо збільшити поверховість. Чи буде після цього виникати в таких людей повага до естетики, краси, старовини, природи, традицій?

— Зрозуміло, що цей потенційний висотний будинок — явно зайва «деталь» печерського пейзажу. Однак, якби на те була ваша воля, що б ви з цих пагорбів ще «познімали» — з того, що будувалося ще в радянські часи?

— Готель «Київ», «стелу» Київміськбуду. Чи принаймні знизила б поверховість останньої будівлі, бо вона страшенно «докучає» силуетові печерських схилів. У принципі, більше нічого такого, необгрунтовано високого, що б серйозно завадило середовищу, згадати зараз не можу. Але коли постануть ті будинки, про які ми сьогодні говоримо, вони будуть набагато «агресивнішими», ніж уся інша недоречна «височінь» Печерська.

От гляньте на будинок поруч (споруда на провулку Грушевського, яка буде сусідити з майбутньою багатоповерхівкою. — Авт. ): скільки тут поверхів, п’ять? Якщо вже задумали освоїти це місце, треба ставити шість поверхів, не більше, говорила цьому невгамовному народу громадськість. І це ж на самісінькому краєчку пагорба: Лаврська дзвіниця набагато далі відстоїть від «кромки» схилів! Подивіться, як вони «зариваються» в землю. Глибина паль буде не менше, якщо не більше, 25-ти метрів. Адже втримати на лесовидному грунті таку «махіну» досить складно. Якщо будувати, дотримуючись містобудівних нормативів, а не так, як робився, наприклад, аквапарк у Москві, фундамент має піти аж до «материка». Тобто будівельникам потрібно дістатись до несучого шару, а це в даному місці — нереально, враховуючи те, що пагорб має метрів 50 — 60. І ризик ставити тут подібну будівлю дуже великий. Не забувайте про те, що пагорбам властиві зсуви: такі «динамічні» території просто непередбачувані, а другої Куренівки «чомусь» не хочеться. Естетичний нюанс зараз до уваги взагалі не беремо... Адже ця жадоба наживи — «після нас хоч потоп» — великою мірою впливає на недосконалість конструктивних рішень висоток, що ростуть як гриби після дощу й мають до того ж таку вартість квадратного метра. Як довго ці бідні мешканці вулиці Грушевського боролись... В 96-му році ми, на щастя, спільними силами заблокували один проект. Тут мала постати «громадина» розміром з Кабмін і висотою, що переважає Лаврську дзвіницю: готель «Хілтон». Це місце ніяк не дає їм спокою!

— У принципі, декілька нових готелів Києву явно потрібні: багато хто каже про дефіцит закладів розміщення як для такого міста...

— Обома руками — «за». Але ж ми про це вже говорили: треба думати, де, як і що ставити. Ні в якому разі не можна тут, на самому краю. До того ж, вулиця Грушевського й тепер страшенно перенасичена транспортом і є однією з найнебезпечніших з екологічної точки зору: під вечір на квартал спускається смог. А тепер уявіть собі цей потужний будинок, де кожна квартира явно матиме не по одній машині. Уявляєте, якби замість нього тут з’явився готель? Це як мінімум 30% додаткового транспортного навантаження. Що стосується питання, де і як будувати, можу відразу пригадати одне пречудове для зведення готелю місце: майданчик на вулиці Чорновола (колишня назва — Косіора). Надзвичайно гарна точка, немає там і транспортної проблеми, що дуже важливо для зведення споруд з такою функцією. Але зараз там — чергові доходні будинки. Зручно жити їхнім мешканцям на перетині великих транспортних магістралей? Часом виникає відчуття, що переселити в Київ збираються всю Україну. Житло будувати дуже доходно: навіть готель такої вигоди не принесе. І хоч ми й виступаємо проти сьогоднішнього невмотивованого ущільнення центру столиці, навіть в центральній частині можна знайти прекрасні місця для об’єктів туристичної інфраструктури. Але ж тут ділянки займають виключно житлом! Ще один цікавий нюанс: частину цих квартир забирає місто. Думаєте — для «черговиків»? Маю сумнів, що такі «апартаменти» останнім потрапляють…

ТАК БАГАТО «ЄВРОПИ»

Мальовничого пагорба між стадіоном «Динамо» й аркою Дружби могло не стати: його, за словами Л. Скорик, пропонували вирізати.

— Уявляєте це божевілля? Забудувати чимось на кшталт «представницько-громадсько- культурно-розважального» центру. Мовляв, коли тут не прийматимуться розмаїті делегації, це буде для громадян. І останні отримуватимуть «малоросійскоє радєніє» від того, що вони вирубали останні дерева й зробили весь цей «презентабль». Ми почали збирати підписи й виступати проти, підключилися й деякі народні депутати. Бо ж ця гряда — землі унікального історико-культурного значення, такого немає в жодному місті світу. У жовтні 2002-го в столиці проводилась конференція з питань охорони історико-культурної спадщини за участю представників ЮНЕСКО. Останні запропонували внести цей зелений «п’єдестал» — разом з акваторією, заплавами й островами — до списку місць світового значення, що охороняються цією організацією. І що роблять ті, від кого залежить прийняття відповідної містобудівної документації, створення певних внутришньоміських норм? Які мають стати доказом того, що місто зацікавлене в приєднанні до когорти унікальних? Вони продають землі, що охороняються. Ходімо подивимось, де постане цей «подарунок долі» Києву.

Йдемо до майданчика, що розташований за філармонією.

— Звідси видно Володимира Великого — пам’ятник національного значення. Ось — сходи, що ведуть до пам’ятника Магдебурзькому праву — пам’ятки національного значення. Якщо обернетесь, побачите філармонію: знову ж таки, пам’ятку національного значення. Між трьома об’єктами з таким статусом, там, де перетинаються їхні охоронні зони, поставлено ресторан. Благо він хоча б невеличкий. Однак тут же, на унікальних землях, має постати готель фірми «Етрекс». Територія їм уже виділена, більше того, вона вже приватизована. Знаєте, як вона була названа в документах? Промислового значення. Заповідна земля пішла за «бросовою» ціною. Хто їм дав право надати такого статусу як мінімум тричі охоронюваній законом території?

— Ви бачили, як виглядає цей проект?

— Потужний! З торгівлею, «развлєкаловкой», фітнес-центрами і т. д. Консультативне погодження пан Бабушкін, коли він був головним архітектором, вже зробив. А це майже означає дозвіл на будівництво: залишалось провести «стадію-проект» через Містобудівну раду. А Рада часів Бабушкіна — то така «кишенькова» структура... Я принципово не ходила на її засідання, бо нічиї думки — хоч як би ти аргументував — не беруться до уваги, й висновок лише один: будуємо.

— Яке ставлення до цього проекту в нинішнього головного архітектора Василя Присяжнюка?

— Як я вже говорила, подібне будівництво заблоковане, допоки не будуть розроблені Проекти детального планування районів: позиція Присяжнюка в цьому плані категорична. ПДП за пару місяців не роблять: треба уточнити й обгрунтувати розташування кожного об’єкта, ввести все це до системи Генплану. Можливо, доведеться певною мірою відкоригувати і його, бо робився Генплан похапцем. До Київпроекту, що розробляв містобудівний документ, я не маю великих сентиментів. Вони таких «раритетів» набудували! У деяких випадках об’єктами займаються персональні майстерні, але в основному це — вихідці з даної організації або ті, що працюють там і одночасно мають майстерню. Гончарі-Кожум’яки, наприклад, — це повністю забудова Київпроекту.

— Там хоча б поставили невеличкі за висотою будиночки.

— Почекайте: це — там, у балці, на самому «дні» урочища, вони маленькі. Інша річ, що ця забудова взагалі не відповідає «суті» даного куточка Києва й ставити питання про елітне (хоча воно — псевдоелітне) житло в Гончарах було абсолютним містобудівним нонсенсом. Однак ми — про «маленьке-велике»... Так от, зараз уже існують проектні пропозиції забудувати весь схил від Киянівського провулку майже до підніжжя Княжих гір, що над урочищем Гончари. Наприклад, пустити геть по всій горі до низу терасні будинки, а на верху поставити два, приблизно, двадцятиповерхових. В проекті застосовані прийоми жежерінського «панорама-отель»: знаєте цю псевдосучасну будівлю на Великій Житомирській — з такими собі прикрасами на верху на кшталт миргородських бюветів.

— Наскільки я розумію, до всіх цих будинків має додатись ще й «Площа Європи», про яку говорять не перший рік?

— Аякже ж (сказано з нестримним сарказмом. — Авт. )! У нас «синдром Європи» скоро перейде у форму сказу. Ця площа, плюс ще й набережна буде у нас «Європейського Союзу», в кілометрі від Європейської площі. Перший президент держави Леонід Кравчук днями прекрасно сказав: спочатку потрібно збудувати Європу в собі. Бо те, що зараз нам пропонують містобудівники, — навіть не Азія.

«ВІД МАДРИДА ДО БЄЛГРАДА»

Наступна ціль — Поштова площа.

— Зараз ми з вами вступаємо на територію так званої набережної Європейського Союзу. На південь від «черепахи» (так Лариса Павлівна величає церковцю біля «Макдональдса» — «абсолютно негарну й необгрунтовано відбудовану». Але це — тема окремої розмови), в бік Видубичів, за нещодавно представленою на розгляд Містобудівної ради пропозицією, мало піти три кілометри забудови. Жахливої: ніби хтось попоїздив Європою, повихоплював — «від Мадрида до Бєлграда» — по будинку й стулив докупи. Одні лише античні альтанки на даху чого варті. Колаж! Явна відсутність поняття про сучасну архітектуру, тобто про те, що живемо ми в третьому тисячолітті. Про те, взагалі, що ми — в Україні. І це ще не все. Домінувала над «комплексом» величезна церква: страшна як смертний гріх, така собі компіляція одного з видів бароко з псевдовізантійським стилем. Тобто наявна повна втрата «гальм» і глузду. Пан Андрій Миргородський (заступник головного архітектора. — Авт. ) точно зазначив: може, нам для повного антуражу поставити над усім цим стамбульську «Айя-Софію» в чистому вигляді? Не забудьте й про запропоновану проектом потрійну естакаду, яка сягала б висоти в 15 метрів, тобто шести-семиповерхового будинку.

— А як у такому разі можна було вирішити питання з наявністю мосту Метро, висота якого, очевидно, заважала би втіленню цього проекту?

— У тому-то й справа. Якось воно, за ідеєю, мало в тому місці хитро перериватись. Хоча справа в іншому. Цей недолугий проект, як ви знаєте («День» згадував про нього. — Авт. ), на щастя, «зарубали». Однак на забудову набережної конкурс все одно оголошено... Ясна, на мій погляд, річ: планувати тут будуть як мінімум п’ять, а то й сім поверхів — інакше ж нерентабельно. От подивіться, наприклад, усього на одну будівлю — ту, де розмістився «Київпастранс»: усього чотири поверхи, а схили Володимирської гірки вже перекриваються. Чи зостанеться відчуття, що вони колись тут були, якщо «підняти» рівень набережної ще як мінімум метрів на 20? Вельми щільною забудовою...

Я не є страшенним ретроградом і вважаю, що схили вздовж і біля набережної певним чином мусять бути окультурені. Однак що мається на увазі? Буквально в кількох місцях варто зробити сходи чи, може, канатну дорогу, які б сполучали нижнє й верхнє місто. Так робиться в усьому світі: вищезгадані сполучення, прогулянкові доріжки на самих схилах, якісь зовсім невеличкі ресторанчики, біля підніжжя — маленький готель для подорожуючих. У принципі, й деякі з тих будівель, що існують на набережній сьогодні, можна пристосувати до цих потреб, — їх просто потрібно довести до ладу.

Погляньте тепер, що нам пропонується на додаток до «набережної Євросоюзу» (архітектор обводить рукою схили, по яких «бігає» фунікулер. — Авт. ). Біля підніжжя стояли колись будинки — їх було п’ять чи шість. Бо людей, що не мають естетичного смаку, вистачало завжди: що торгівцям, які, власне, тут і будувалися, було до природи й краси? Вже не кажучи про те, що не існувало поняття про охорону пам’яток у сучасному його розумінні. Коли вирішили будувати фунікулер, майже всі ці споруди, потурбовані часом, зняли. Тим більше, що вони не мали ніякої історичної цінности: це були примітивні будиночки, рядова забудова. Стало дуже гарно: гірку окультурили, є сполучення «низу» з «верхом». А нині — постало, судячи з усього, питання: навіщо все це? Чому б не перевести землі, які належать усім киянам, у розряд приватної власності — надбудувати будинки по кромці?.. Наостанок ще раз хочу наголосити: якщо пагорби знищать, столиця України перетвориться на що завгодно: на другий Берлін чи Відень, чи міні-Нью- Йорк. Однак Києва вже не буде.

Президенту України пану Леоніду Даниловичу Кучмі

Високоповажний пане Президенте!

Вища громадська колегія з проблем забудови та збереження історичного середовища Києва звертається до вас у справі, яка глибоко хвилює не лише широкі кола громадськості Києва, а й усієї України, зокрема представників творчих спілок України, наукового та культурного світу нашої держави.

Йдеться про те, що за останні роки в Києві перевага нагального комерційного зиску над потребою збереження безцінних історико-культурних надбань цілих поколінь призвела, незважаючи на рішучі протести наукової та мистецької громадськості, до цілого ряду непоправних втрат у історичному середовищі центральної частини Києва.

Сьогодні ж нависла реальна загроза над унікальним природним феноменом — схилами Київських гір, які є крайньою частиною Українського кристалічного плато.

Саме ця ландшафтна компонента є найбільшою естетичною принадою української столиці. Заплава Дніпра із численними протоками й островами та придніпровськими кручами сприймається як єдина водно-паркова зона. Нещодавно ЮНЕСКО запропонувало взяти цей неповторний комплекс під свою охорону як пам’ятку світового значення.

Унікальним є й те, що придніпровські кручі з’єднуються вздовж русел колишніх історичних річок із мальовничими зеленими схилами в центральній частині міста: пагорбів Княжого дитинця понад урочищами Гончарі-Кожум’яки, вздовж Липського пагорба із схилами навколо Республіканського стадіону, Звіринецького плато та ін. — і все це є неповторна, Богом і природою сформована окраса Києва.

Об’єктивно в Києві не склалась масштабна та цілісна система історичних архітектурних ансамблів, якими може похвалитись Мадрид і Париж, Лондон, Рим, Будапешт чи Прага. Але тільки в Києві, єдиній з усіх європейських столиць, природна зелена зона дніпровими схилами опускається до води, й саме незрівнянна мальовничість системи озеленених ландшафтів Києва по праву створила йому імідж найпривабливішої столиці Європи. Як сказав Шарль де Голль, «я бачив багато парків у містах, але Київ — це єдине місто в парку».

На жаль, система озелененого внутрішнього ландшафту Києва вже зазнала суттєвого руйнування через невиправдане ущільнення центральної частини міста «вставлянням» прибуткових багатоповерхових житлових будинків на будь-якій вільній від забудови озелененій ділянці.

Реальна загроза бути забудованими «елітним» житлом вкупі з потужними торговими комплексами нависла вже над дніпровськими схилами: замість здійснення необхідних заходів, які дозволили б внести єдину водно-паркову зону Дніпра із придніпровськими кручами від Видубичів до Поштової площі до списку пам’яток світового значення під охороною ЮНЕСКО, Київська міська адміністрація схвалює ідею забудови Набережного шосе довжиною 2800 м житловими та торговими спорудами.

Як нам стало відомо, Київською міською радою вже надано в приватну власність ділянки біля підніжжя дніпровських схилів від Поштової площі до мосту Метро й терміново оголошено конкурс на забудову цієї частини набережної.

Зведення під схилами Дніпра безперервної житлової забудови разом із двоярусним вирішенням набережної суцільною стіною 30 — 40-метрової висоти відріже дніпровські схили від самого Дніпра та спотворить їхнє візуальне сприйняття.

Одночасно вперто реалізується забудова верхньої крайньої кромки придніпровських схилів. Вона розпочалась із будівництвом біля Палацу школярів і юнацтва кількаярусних гаражів і, всупереч довготривалим протестам професійної й широкої громадськості, нині розпочинається будівництво «елітного» багатоповерхового житла на відрогах Маріїнського парку (вул. Грушевського, 9-а).

Високоповажний пане Президенте, просимо вас, як гаранта державності України, для якої Київ є обличчям і віковою гордістю, не допустити втрати його історико-культурної вартості — унікальності його природних достоїнств, які пережили віки й створили йому світову славу, а нині можуть бути поруйновані заради людської жадоби зиску.

Прагнемо, аби цей час увійшов в історію як час Президента, який сприяв порятунку прекрасного обличчя української столиці.

Не допустіть руйнування неповторного ландшафту Києва!

З повагою голова Вищої громадської колегії,
професор, член-кореспондент Академії мистецтв України, архітектор Л.П.СКОРИК

Члени колегії: доктор мистецтвознавства, професор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури України, дійсний член Національної академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України Л.С.МІЛЯЄВА ; заслужений діяч мистецтв України, народний художник України, член Спілки художників України, член Спілки архітекторів України Л.І.МЄШКОВА ; доктор філософії, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», художник О.М.ПЕТРОВА ; доктор географічних наук, професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка М.Н.ЖУКОВ ; народний депутат України, директор Інституту археології НАНУ П.П.ТОЛОЧКО ; заступник голови Українського товариства охорони пам’яток історії та культури М.Т.ПАРХОМЕНКО ; кандидат архітектури, ландшафтний архітектор В.І.МЄШКОВА ; головний редактор журналу «Архітектура і престиж», кандидат архітектури О.П.ОЛІЙНИК ; народний архітектор України М.Л.ЖАРІКОВ ; народний архітектор України, дійсний член Академії мистецтв України, президент Спілки архітекторів України І.П.ШПАРА ; доктор медичних наук, науковий керівник Клініки лазерної дерматології О.В.БОГОМОЛЕЦЬ ; професор, народний художник України В.І.ЗАБАШТА ; професор, дійсний член Академії мистецтв України, лауреат Національної премії ім. Шевченка М.А.СТОРОЖЕНКО ; професор, народний художник України, член-кореспондент Академії мистецтв України Л.М.МЕДВІДЬ ; доктор мистецтвознавства, професор, зав. кафедри старовинної музики Національної музичної академії України, член-кореспондент Академії мистецтв України Н.О.ГЕРАСИМОВА- ПЕРСИДСЬКА ; народна артистка України, голова творчого об’єднання «Арт- клуб» Л.М.КАДИРОВА ; письменниця, літературознавець М.Х.КОЦЮБИНСЬКА ; письменник, член Пен-клубу А.Ю.КУРКОВ ; літературознавець, режисер М.С.ПЕТРОВСЬКИЙ ; письменник, художник, член Національної спілки художників України О.С.ПОДЕРВ’ЯНСЬКИЙ ; доктор історичних наук, начальник Київської археологічної експедиції НАНУ Г.Ю.ІВАКІН ; солістка Національної опери України, народна артистка України, лауреат Національної премії ім. Шевченка М.Ю.СТЕФЮК ; доктор мистецтвознавства, член-кореспондент Академії мистецтв України В.Л.СКУРАТІВСЬКИЙ.

Підготувала Наталя МЕЛЬНИК, фото Михайла МАРКІВА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments