Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ: У нового міністра закордонних справ є успіхи

30 грудня, 2009 - 00:00

З якими зовнішньополітичними здобутками чи невикористаними можливостями завершує Україна 2009 рік? Які актуальні завдання стоятимуть перед нашою країною в зовнішній політиці наступного року? Про це «Дню» розповідає доктор політичних наук, професор Київського національного університету ім. Шевченка Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ.

— Перш за все, я хотів би наголосити на тому, з якими проблемами зіткнулась Україна в сфері зовнішньої політики. На перше місце я би поставив російський напрямок. Позитив полягає в тому, що все-таки відносини не було доведено до стану війни. Ми зберегли мир у відносинах з Російською Федерацією. Хоча конфліктний потенціал цих відносин є надзвичайно великим. По-друге, нам вдалося «розрулити» — і це також можна вважати перемогою — газову кризу на початку року. Хоча знову-таки ця перемога відносна, оскільки міжнародний імідж України, підтримання якого є одним із завдань зовнішньої політики, було зіпсовано ще більше. Втім, Україна достатньо вправно вийшла з цієї газової війни, яка була розв’язана Росією проти України. Безумовно, підписаний нашим урядом кабальний договір не можна було зарахувати до великих здобутків.

Ми бачимо, що є певне просування у питаннях демаркації та делімітації державного кордону з Білоруссю, є певні домовленості з Молдовою. Це можна зарахувати до успіхів нового міністра закордонних справ Петра Порошенка та зовнішньополітичного відомства. Дійсно, є серйозні зрушення і можна говорити про зовнішньополітичний успіх України в останні місяці 2009 року.

— А чим є похвалитися на європейському напрямку?

— Тут, на жаль, ми здобутків не мали. Надії на підписання Угоди про асоціацію не виправдалися. Наше просування щодо зони вільної торгівлі виявилося занадто повільним, бо ми зіткнулися з досить серйозними системними протиріччями. Адже для підготовки такого документу має бути проведено серйозні трансформації в сфері економіки та українського законодавства. Фактично Україна виявилася неготовою до підписання та запровадження документу щодо зони вільної торгівлі. Перш ніж підійти до такої угоди, Україна має провести досить серйозну роботу та економічні реформи.

Що стосується безвізового режиму, то й тут ми, на жаль, не маємо успіхів. Євросоюз запровадив ще жорсткіші заходи щодо отримання українцями віз до країн Шенгенської зони. Тому можемо говорити лише про певний прогрес у малому прикордонному русі.

Якщо взяти євроатлантичний напрямок, то тут ситуація виглядає зовсім невизначеною з огляду на те, що в кращому випадку український політикум взагалі не вважає це пріоритетом, а в гіршому — не бачить Україну в євроатлантичній спільноті. Це провокує багато запитань до України з боку наших майбутніх союзників. Україна лише задекларувала свій шлях на членство в НАТО. Єдине, що може радувати, це існування усвідомлення необхідності проведення домашньої роботи, реалізації річної національної програми. І перший звіт щодо виконання цієї програми знайшов схвальну оцінку в Брюсселі. На євроатлантичному напрямку є просування на тактичному рівні. Але відсутність єдності в суспільстві не дає можливості говорити про досить сталу політичну волю в реалізації курсу євроатлантичної інтеграції. Хоча дійсно зобов’язання з боку країн НАТО по Бухарестському саміту щодо членства України в НАТО залишаються.

Підводячи підсумки, не можна говорити про провали у зовнішній політиці, швидше це відсутність внутрішнього ресурсу для реалізації зовнішньої політики. Слід відзначити складні умови, в яких працюють дипломати. Це і відсутність тривалий час керівника зовнішньополітичного відомства, і фактична відсутність фінансування. Звісно, що за відсутності фінансового, організаційного та внутрішньополітичного ресурсу не можна розраховувати на великі успіхи в зовнішній політиці. Без наявності такого ресурсу ніхто, навіть блискучі дипломати, не може реалізувати більше.

— А які завдання будуть актуальним для України 2010 року?

— Тут багато що залежить від того, хто буде президентом. Найголовніше завдання — зберегти спадкоємність зовнішньополітичного курсу. Національним інтересам нашої держави відповідає курс, який проводиться сьогодні Міністерством закордонних справ, Президентом нашої країни. Якщо подивитися на кандидатів та їхні програми, то там відслідковуються деякі питання щодо намірів наслідувати євроінтеграційний курс, зокрема у Тимошенко і Президента Ющенка, а в усіх інших — погляд лише на Росію.

Дуже шкода, що у багатьох кандидатів у президенти немає бачення, що людина на такій посаді персонально відповідальна за зовнішню політику, безпеку та оборону. Тому 2010 року ми можемо очікувати більше ризиків, які виходитимуть від наших гілок влади, ніж можливостей для подальшого просування зовнішньополітичного курсу України. І підписання Угоди про асоціацію 2010 року залежатиме від того, хто буде президентом.

Микола СІРУК, «День»
Газета: