Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Гуманітарна аура нації та відновлення головного дзеркала

У Донецьку пройшли «Дні творчості Ліни Костенко»
21 квітня, 2010 - 00:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

У прочитаній понад десять років тому проникливій, але, здається, і досі не до кінця оціненій лекції «Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала», геніальна Ліна Костенко наголошувала на викривленості образу українців у світі (і, що найстрашніше, — в самій Україні), котра спотворює наше минуле, не дозволяє зорієнтуватися у сьогоденні й фактично позбавляє суверенного майбутнього. Наголошувала на скінченності незабарного створення та налагодження такого дзеркала, яке б відбивало й поширювало про українців правду, давало б змогу осягнути нашу внутрішню сутність, а не тиражувало карикатурні, подеколи цілком облудні нашарування міфів. Основним змістом таких «зображень», що їх в ідеалі мало б транслювати те дзеркало, є, на думку поетеси, культура — повносила українська культура, котра раніше, внаслідок грубих препарувань, хибних тлумачень та витискань на маргінес, майже не існувала у свідомості іноземців. Культура, у світлі якої закономірно преобразилася би й історія, і політика, й інші аспекти українського буття.

Сьогодні, коли по п’яти роках непевних, але свідомих своєї ваги пошуків духовної суверенності спостерігаємо наполегливі спроби відновлення над Україною дефектного дзеркала, згадані настанови Ліни Василівни стають як ніколи на часі. Туга за справжнім — й відраза до блюзнірського та цинічного — стає ознакою часу для тих, хто спромігся зняти з очей полуду (чи, за висловом Андерсена, видобути із очей скалку, що «потрапляла в серце, і серце перетворювалося на маленьку крижинку») і поглянути на українство ясними очима.

Минулого тижня задовольнити цю тугу, прилучитися до живодайного Слова Ліни Василівни мав нагоду Донецьк: у рамках програми підтримки творчої молоді «Мистецтво без кордонів» у місті було реалізовано культурно-мистецький проект «Дні творчості Ліни Костенко на Донеччині», присвячений ювілею поетки (організатором виступив Будинок працівників культури за сприяння Управління освіти Донецької міської ради). Власне, основним змістом дійств стала поезія Ліни Василівни, читана з різних сцен і різними виконавцями, — від учнів шкіл та студентів і до професійних акторів Донецька, Луганська та Львова.

Відкрив «Дні...» конкурс читців «Поезія — це завжди неповторність», в якому взяли участь учні та студенти донецьких навчальних закладів, і то — не тільки гуманітарних. «Мене як майбутнього еколога, — повідала лауреатка конкурсу серед студентів, студентка Ш курсу Донецького національного технічного університету Христина Бабухіна, — особливо зацікавила поезія Ліни Василівни про природу, яка вчить, що все живе на Землі потрібно оберігати. Вона налаштовує на правильне світосприйняття, а також надихає на написання власних віршів». Універсальність поетеси справді вражає. Якщо прочитаний Христиною вірш «Життя іде і все без коректур» наснажує екологічну свідомість й спонукає до морального ставлення до світу, то, приміром, e поезії «Доля», обраній для прочитання аспіранткою ДонНУ Марією Кушмет (гран-прі конкурсу), йдеться про свідоме життя, самопосвяту, покликання. На загал, широкий спектр творчості поетеси, охоплений учасниками конкурсу, дав змогу кожному з присутніх сповнитися цілющою енергією української культури й відчути, як його спрагла душа розквітає всередині, вростаючи у відновлювану ауру цілої нації.

Кульмінацією дійств став концерт «У вічі дивиться вікам», що вразив глядачів не тільки виконавською майстерністю акторів, але також — і насамперед! — вагою та глибиною порушених тем. Безумовно, чи не найпереконливіше виглядав виступ актора Національного академічного драматичного театру ім. Заньковецької (Львів) Юрія Чекова, котрий торкнувся питання нації та держави в поезії Ліни Василівни. «Отак воно і йдеться до руїни. Отак ми й загрузаємо в убозтво. Є боротьба за долю України. Все інше — то велике мискоборство», — громоподібно промовляв актор — і завершував уже... пошепки, у лункій тиші причарованої зали: «І щось таке в мені болить, що це і є, напевно, Україна». «Українство повинно взяти поезію Ліни Костенко за дороговказ, — розповів «Дню» після завершення концерту пан Юрій, — як певне очищення, сповідь перед самим собою. Бо чим є в першу чергу її поезія для кожної людини? — Вона зворушує, змушує думати, не бути байдужим. Ліну Василівну називають душею нації, совістю нації — й це, напевне, так і є. Очевидно, що в даний час є потреба в цій поетесі, як колись була потреба в Шевченкові. Є потреба у віршах і в тому, що вона висловлює, в тому таємному коді, що присутній в її поезії та в нашому єстві».

Власне, абсолютну суголосність, співзвучність цієї поезії українській природі навіч засвідчили виступи всіх учасників концерту: акторок Луганського академічного музично-драматичного театру Н. Вагіної, М. Калганової, О. Забєліної, солісток Донецької обласної філармонії Е. Шавло, О. Марченко, вокального ансамблю «Te Deum» (Донецької школи мистецтв), вокального ансамблю «Мрія» (Донецької музичної академії імені С. Прокоф’єва), згаданих вище лауреаток конкурсу читців М. Кушмет та Х. Бабухіної. Запам’ятався, зокрема, прочитаний О. Забєліною вірш «Балада моїх ночей», присвячений осмисленню долі Дон Кіхота на українському ѓрунті: «Мій Дон Кіхоте, лицарю, чого-бо ти бредеш один по цій гіркій стезі?..»

Завершував дні Ліни Костенко на Донеччині концерт «Нерозгадане чудо», участь у якому взяли студенти Донецького училища культури та Центр «Українське Бельканто» (Макіївка).

Сергій СТУКАНОВ, Донецьк
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ