Диктатори їздять верхи на тиграх, боячись з них злізти. А тигри тим часом починають відчувати голод.
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Хорова асамблея пам’яті Михайла Кречка

16 лютого, 2001 - 00:00


Завтра в Національній філармонії України відбудеться вечір пам’яті Михайла Кречка — знаменитого українського хорового диригента, народного артиста України, — в якому візьмуть участь Національна заслужена академічна капела України «Думка», Камерний хор ім. Бортнянського, Чоловіча хорова капела ім. Л. Ревуцького Чернігівської філармонії, Вінницький муніципальний камерний хор, Академічний хор студентів кафедри хорового диригування Національного університету культури і мистецтв. У програмі візьме участь Симфонічний оркестр Національної філармонії під керуванням Миколи Дядюри.

За словами режисера вечора та художнього керівника капели «Думка» Євгена Савчука, вони хочуть не лише розповісти публіці про відомого музиканта, а також віддати данину поваги своєму колезі. Сам Євген Герасимович познайомився з Михайлом Михайловичем у Київській консерваторії, де вони разом викладали на кафедрі хорового співу. У концерті братимуть участь співаки і диригенти, з якими в різний час пов’язувала творча та людська доля Михайла Кречка. На жаль, через фінансові труднощі не зміг приїхати Закарпатський народний хор, де, власне, і відбулося становлення Михайла Михайловича як диригента. Він був високоерудованою людиною, чудово розбирався в історії, мистецтві, знав кілька іноземних мов: латину, вільно читав і розмовляв угорською, польською, чеською. У кожному колективі, в якому працював, створював, передусім, сприятливу для творчості атмосферу. Він прожив непросте життя. Адже не слід забувати, що іще зовсім недавно, наприклад, за виконання колядок або щедрівок могли затаврувати людину, поламати не лише кар’єру, але й понівечити долю. Михайло Кречко не звертав уваги на випади на свою адресу, вважаючи себе не націоналістом, як декому здавалося, а патріотом. Він стійко зносив удари недругів, ніколи не опускався до з’ясування взаємин і продовжував робити те, що вважав правильним. Дебюти Лесі Дичко із «Червоною калиною», Івана Карабиця із «Садом божественних пісень», Євгена Станковича із Третьою симфонією відбулися багато в чому завдяки Михайлові Михайловичу.

З ім’ям Кречка пов’язаний розквіт Закарпатського народного хору. Коли він очолював капелу «Думка», вона стала відомою за кордоном. Однією з вершин його композиторської діяльності є «Літургія Івана Златоустого». Яскраву сторінку в репертуарній політиці залишив Михайло Михайлович і в Київському дитячому музичному театрі. Проте найголовніше — його пам’ятають не тільки колеги та колишні студенти, а й усі, хто любить українську музику.

За словами дочки диригента Наталії Кречко, вона дуже хоче, щоб вечір, присвячений пам’яті батька, був не сумним, а світлим. Хор Університету культури і мистецтв, де вона працює педагогом, підготував декілька композицій. Це, насамперед, улюблений твір Михайла Михайловича — обробка пісні Лятошинського «Тече вода...». А «Веснянку» Стеценка, сучасного українського композитора, вона вибрала тому, що Михайло Михайлович усе своє життя, крім того, що пропагував народну пісню, підтримував нову українську музику.

— Найяскравішим моїм спогадом дитинства був концерт, коли капела «Думка» вперше виконала «Реквієм» Джузеппе Верді, а батько був за диригентським пультом, — розповідає Наталя Михайлівна. — Я була під величезним враженням кілька днів — так проникливо прозвучала ця музика. З «Реквіємом» вони тріумфально гастролювали в багатьох містах. У 80 ті роки «Думка» з Національною оперою здійснила спільний проект, підключивши до виконання заупокійної меси суперзірок того періоду — Анатолія Солов’яненка, Гізелу Циполу, Галину Туфтіну, Анатолія Кочергу, а диригував Стефан Турчак. Батько мені запам’ятався на сцені дуже емоційним музикантом. До кожного свого виступу він ретельного готувався. Його обробки народних пісень завжди вирізнялися яскравою інтерпретацією. Михайло Михайлович був людиною різнобічною. Крім диригування, він чудово грав на фортепіано, створював музику, займався викладацькою роботою, писав музикознавчі праці, підготував декілька збірок українських народних пісень, які відшукав у фольклорних експедиціях. Досить часто йому доводилося займатися аранжуванням у вільний від основної роботи час. Тому я бачила нелегку «кухню» музиканта. До деяких творів він повертався кілька разів, роблячи різні варіанти, наприклад: «Летів пташок понад воду». Це пісня, яку виконає хор нашого університету в пам’ять про батька. На жаль, вона не увійшла в збірку його обробок, але пісня настільки цікава і красива, що мені дуже хочеться, щоб на його ювілейному вечорі вона обов’язково прозвучала.

У домі в Кречка завжди звучала музика і тому не дивно, що його донька Наталя стала співачкою. Вісім років вона викладає на кафедрі хорового співу в Київському національному університеті культури і мистецтв, а, ставши диригентом, продовжує справу батька, якій він присвятив життя.

Михайло Кречко народився 5 вересня 1925 року в селі Порошкове (Закарпаття). У той період ця територія була під Австро-Угорщиною. Він виріс у простій і бідній сім’ї. Його батько помер, коли Михайло був крихіткою. Матері нізвідки було чекати допомоги, і їй довелося піти в хатні робітниці, щоб виростити двох дітей. Учителі з дитинства помічали великі здібності в чубатого хлопчини. Він був круглим відмінником. Більше того, педагоги в гімназії збирали гроші, щоб заплатити за його навчання, бачачи його бажання вчитися та різнобічні здібності. Одним із маловідомих фактів біографії майбутнього диригента є те, що Кречко закінчив Ужгородську духовну семінарію. Ні, на священнослужителя він себе не готував. Просто в цьому навчальному закладі був педагогічний факультет. Саме в семінарії він навчився грати на скрипці та фортепіано, співав у хорі. Київську консерваторію М. Кречко закінчив 1954 року. Його педагогом із хорового факультету була Елеонора Павлівна Скрипчинська, а вокалу він навчався в знаменитого оперного співака (баса) Івана Сергійовича Паторжинського. Примітно, що, ставши художнім керівником і головним диригентом Закарпатського народного хору, Михайло Михайлович зробив цей колектив високопрофесіональним, зумівши готувати цікаві програми і створивши коло однодумців. Вони об’їздили з гастролями практично весь колишній Радянський Союз і багато країни світу.

14 років він віддав капелі «Думка». Цей період вважав цінним і важливим у своєму житті. Адже очоливши капелу, Кречко прийшов із певним планом і зумів його реалізувати. Насамперед він вважав, що потрібно не тільки леліяти народну пісню, але й підтримувати сучасних українських композиторів. Його «пішли» з «Думки» через сигнал згори. До цього були перевірки, догани за те, що в концертах, обійшовши худраду, капела виконувала духовну музику, а колектив став розсадником націоналізму. Михайло Михайлович стійко витримав цей удар. Залишився в нормальних стосунках з екс-колегами, щиро радіючи їхнім успіхам, не пам’ятав образи. З 1983 року М. Кречко став головним хормейстером Київського дитячого музичного театру, поєднуючи роботу і викладання. Йому завжди був цікавий виховний момент у музиці як для дітей, так і для дорослих. Майже чверть століття він викладав у Національній музичній академії, став професором. У театрі з його участю було поставлено спектаклі «Іоланта», «Казка про царя Салтана», «Дуенья», «Дитя і чари», «Зима і Весна» тощо. За словами Михайла Михайловича, любов до української народної пісні йому прищепила мати. У концертах він намагався показувати різноманітні програми. Зокрема, одним із найперших в Україні зі своїм хором виконав «Реквієм» Шнітке. Михайло Кречко був людиною рідкісної ерудиції. Довгі роки на телебаченні та радіо вів музичні передачі про народну музику «Сонячні кларнети» і «Золоті ключі», які були дуже популярними серед слухачів. Надходили тисячі листів-відгуків з усіх регіонів України. Михайло Кречко прагнув створювати програми, які були б зрозумілі та близькі всім слухачам, а не тільки меломанам.

На сцені Михайлові Михайловичу була притаманна емоційність, а поза нею він був витриманий, рідко підвищував голос на співрозмовника, завжди намагався зрозуміти людину, не образити її, володів рідкісним умінням переконувати. Михайло Кречко залишив після себе багато учнів, які працюють у різних колективах, серед них — Еміл Сокач, який нині очолює камерний хор «Кантус» в Ужгороді, що є лауреатом кількох міжнародних конкурсів; Олександр Тарасенко, який керує Рівненським хором і також відзначений дипломами багатьох престижних музичних форумів.

25 лютого 1996 року зупинилося серце Михайла Михайловича. Трагедія сталася в Луцьку, на Міжнародному конкурсі хорових колективів ім. Л. Українки, де він очолював журі. Уночі музикантові стало зле. Поки приїхала «швидка допомога», було вже запізно — серцевий напад. Для всіх, котрі знали Михайла Кречка, ця звістка стала шоком, адже він був енергійною людиною, життєлюбом, ніколи не скаржився на хвороби. Поховали його на Байковому кладовищі в Києві.

***

Серед улюблених композиторів диригента був Микола Леонтович. Його музику він відчував по-особливому, знаходив неординарний ключ до творів, повніше розкриваючи їхню суть. А пісню «Тече вода в синє море» Бориса Лятошинського можна назвати візиткою концертної діяльності маестро. На вечорі його пам’яті вона прозвучить у виконанні дочки музиканта та її вихованців.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Газета: