Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Євген ГОЛОВАХА: Над життям потрібно працювати

Вітчизняні фахівці пропонують метод, який вчить самостійності та відповідальності
6 березня, 2008 - 00:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

За кілька років політичні партії привчили людей покладати надії саме на них. Люди послухалися, а політики, котрі все правильно спланували, профінансували й передбачили — досягли свого. Люди й далі нещасні — ними маніпулюють й мало хто робить з цього висновки. Хоча могли б: тверезо оцінивши події минулого і правильно склавши завдання на майбутнє, отримати бажаний результат вже нині, переосмисливши власне життя...

Метод побудови і корекції життєвого шляху — каузометрія — науковий, дієвий і популярний на теренах колишнього Союзу вже 25 років, до того ж працює з усіма, хто хоче досягти мети, стати щасливим, або, по-науковому — скорегувати життєвий шлях («День» писав про це 29 лютого). Його автори — доктор філософських наук, професор, заступник директора Інституту соціології НАНУ Євген Головаха та доктор психологічних наук, професор Олександр Кронік. Каузометрія працює з усіма — підлітками- хуліганами, засудженими, тими, хто перебуває в життєвій кризі тощо Якщо гіпотетично провести терапію каузометрією українське суспільство, в масштабах держави — маємо шанс стати щасливим людьми. Але якщо дивитися на це реально, то, на думку Євгена ГОЛОВАХИ більше шансів досягти цього має молодь. І не тільки тому, що у неї — більше часу... Детальніше — в інтерв’ю.

— Євгене Івановичу, яка історія виникнення каузометрії?

— З співавтором методики Олександром Кроніком ми познайомилися, коли ще були молодшими науковими співробітниками. Я вчився в Москві в МДУ на факультеті психології, а аспірантуру закінчив в Києві, він — навпаки. Ми опинилися в одному відділі — філософських питань психології Інституту філософії НАНУ. На той час я займався груповою психологією, а він — міжособистісним оцінюванням. Взагалі ми займалися з ним соціальною психологією: його цікавило вимірювання психологічного віку, а мене — проблема руху, часу. Ми вирішили, що нам потрібно зробити свою концепцію того, як вимірювати психологічний час та психологічний вік як похідний вік часу (вік вимірюється часовими координатами). Це було не так просто — до цього ми йшли два роки. Перша публікація називалася «До мотивації життєвого шляху особистості. Техніка каузометрії».

Ми надрукували статтю і видали її у збірці наукових робіт у Москві. Потім почали писати книгу, виникла ідея популяризувати метод, бо це може бути дуже цікаво. Ми послали статтю в журнал «Знання і сила». У радянські часи це був науково-популярний журнал, який читала вся інтелігенція. Нас надрукували, а потім ще — близько 10 статей. Методом зацікавилися: ми провели експеримент з читачами й отримали дві тисячі листів... Потім до нас прийшли режисери і ми зняли два фільми: «Інтерв’ю з собою» на «Київнаучфільмі (режисер В’ячеслав Прокопенко), другий — «Стріла часу» — на Горьківській кіностудії (режисер Юрій Безпалов). До речі, Безпалов знімав повнометражний фільм про час і велика частина його була присвячена психологічному віку. Голос за кадром належав Смоктуновському.

Вже тоді каузометрія стала дуже популярною. Метод працював для вимірювання часу, дослідження життєвого шляху людини, а потім в нього відкрилися можливості корегувати ставлення людини до свого життєвого шляху: його почали застосовувати психотерапевти і роблять це й нині, й дуже успішно, як показала наша міжнародна наукова конференція, яку ми провели на тому тижні.

Дуже цікаве дослідження на ній презентував Володимир Хомік з Луцька — перший учень Кроніка. Він підготував дисертацію на основі роботи з підлітками, схильними до алкоголізму, які втратили життєву перспективу: за допомогою методу він допоміг відкрити їм нові можливості самовизначення. Надзвичайно цікавою є робота санкт-петербурзьких вчених (М. Чернишової, Ю. Степанової, Т. Войт та інших), які працювали із засудженими в колонії суворого режиму — вбивцями, бандитами. Психологи намагалися допомогти їм знайти новий шлях після виходу на волю. До речі, ця робота отримала найвищу премію російської асоціації психологів, тому що вони не тільки вивчали життєвий шлях засуджених, а й реально корегували — це давало свої результати. Є цікаві дослідження, зроблені в психіатричних клініках, де фахівці працюють з людьми, які страждають на неврози чи депресії. До речі, Олександр Кронік працює нині в США клінічним психологом з 90-річними. Він готує їх прожили до 100 років: щоб вони мали сенс життя і будує їм перспективу на 10 років.

— У чому суть куазометрії і як проводиться корекція особистості?

— Цей метод дозволяє людині подивитися на своє життя, переоцінити минуле, побудувати майбутнє і тим самим створити собі повноцінне сучасне. Бо за нашою концепцією сучасне — це сукупність зв’язків між минулим і майбутнім. Насиченість сучасного визначається насиченістю цими зв’язками. Якщо воно все розірвано або людина живе тільки в минулому або тільки в майбутньому, то в неї немає сучасного. А людина, яка не живе в сучасному, відчуває кризу. Це може бути криза нереалізованості («житиму тоді, коли досягну того-то») або криза заспокоєності («я вже все зробила»).

Вимірювання психологічного віку — нескладна процедура, займає 10—15 хвилин, а от каузометрія вимагає 2—2,5 годин. Спочатку людина визначає події свого життя: в минулому, сучасні і те, чого очікує в майбутньому — нас цікавлять зв’язки між подіями. Є показники, за якими математично обчислюється, чи нормальний життєвий шлях у людини чи є відхилення. Якщо є криза, ми пропонуємо їй переглянути свій життєвий шлях, побачити зв’язки в минулому (можливо, вони їх втратили, але вони є дуже важливими), віднайти події, які матимуть цінність в майбутньому і перебудувати цю структуру, щоб вона прийшла до норми. Головна ідея: якщо психологічний час суттєво випереджає хронологічний або суттєво відстає, то це ознака кризи. Значить, потрібно прогресувати. Це не означає, що психологічний та хронологічний часи повинні співпадати, але вони повинні бути наближеними до хронологічного віку. Краще, коли людина трохи молодша за психологічний вік — це дає їй нові імпульси, але коли вона занадто молода — це говорить про інфантилізм. Коли занадто стара — є песимізм і втрата життєвих стимулів, такі люди потребують суттєвої психологічної корекції. Важливо, що від того, як людина побудує своє життя в минулому і майбутньому, залежить те, як вона житиме в теперішньому. А якщо вона живе тільки в теперішньому за принципом «лови момент», вона — нещасна, вона буде нереалізованою. Життя для неї — це той невеличкий момент, який плине, а вона має бачити перед собою перспективи і на це працювати. Це дуже цікаво досліджувати на підлітках: Олександр Кронік написав статтю на основі роботи з підлітками, які постраждали від ЧАЕС, з якими він працював за програмою «Уроки життєтворчості».

— У нашому суспільстві нині більшість людей живуть майбутнім — постійно чекають, що нова влада зробить життя кращим...

— ... А самі нічого не роблять! Нехай працюють самі зі своїм життям — це моє тверде переконання — і тоді вибудують його собі, бо влада нічого не зробить. Якщо сподіватися на те, що прийде Тимошенко, Ющенко чи Янукович і тобі все дасть — нічого не буде. Такі сподівання не дають людям побудувати власне життя і стати реалістом. Справа в тому, що наші люди — екстернали (є два типи — інтернали і екстернали; перші — відповідальність за своє життя покладають на себе, другі — на інших). До речі, на Заході, куди ми всі так прагнемо, переважають інтернали. Ми ж не пройшли капіталізм — школу виживання індивідуалізмом. Ми з феодалізму потрапили в комунізм, в патерналістські системи, які нав’язують людині екстернальну позицію — що про нього подбають. Тому нам потрібно ще довго цю школу проходити — вона важка... По-іншому ми далі будемо вимагати від влади зробити нас щасливими, а самі будемо нещасними.

— Як ви думаєте, чи можна нині зацікавити людей таким методом, як це було 20 років тому?

— Це справа психотерапевтів. Звісно, людина сама може виміряти свій психологічний вік, але щоб була система, має працювати психотерапевти. На жаль, в нас поки що немає розгалуженої спільноти професійних психологів, які б працювали на постійній основі, хоча на заході робота з психологом, психотерапевтом — це нормальне явище. Тішить те, що у нас вже працюють за методом каузометрії. Хочу наголосити, що все залежить від людини: проблеми й кризи є у всіх і їх треба вміти долати. Ми є не нав’язуємо, а даємо людині інструмент роботи зі своїм власним життям.

— А якщо об’єктивна реальність іде всупереч бажанням людини досягти успіху?

— Нехай вивчають життєвий шлях відомих людей. А хто сказав що все буде гладко? Ні в бізнесі, ні в науці — ніде гладко не буває. Скільки разів нашу з Кроніком книжку викидали з планів — ще першу?! А я ходив і домагався щоб її надрукували. Через рік її включили в план. А якби не пішов? Якщо хочеш зробити велику справу — будь готовим мати проблеми, і чим більша справа — тим більші проблеми. Якщо ти навіть робиш добру справу, то не чекай, що тебе будуть винагороджувати. Які тоді це добрі справи? Нагорода — інша: через 25 років, бо ми подолали перепони. До речі, ми ж велику частину життя прожили в тоталітаризмі, але це не завадило нам зробити те, що ми зробили. Думаю, що каузометрія — більше для молоді. Це їм потрібно показувати, але вони мають розуміти, що ніхто не буде створювати ідеальні умови. Так завжди було і завжди буде, особливо в цьому світі, побудованому на конкуренції. Наша молодь значно прагматичніша, наполегливіша і раціональніша, ніж моє покоління. Взагалі серед них найменше екстерналів. До 25 років — переважають інтернали, а після 30 — переважають екстернали. В молоді немає досвіду залежності, досвіду патерналізму. Вони вже сприймають суспільство це як своє.

Підсумовуючи, хочу сказати, головний висновок: з життям потрібно працювати. Воно не є плином незалежних від тебе обставин і подій, життя — це те, з чим ти працюєш. Як ти вибудуєш майбутнє, як оцінюватимеш минуле, таке й буде в тебе житня сьогодні. Тоді воно буде плисти не за течією. Плани ж мають бути не відірваними від реальності, для цього вони повинні бути пов’язаними з минулим досвідом, зв’язками, спрямованими у майбутнє з минулого. Для всіх планів має бути підгрунтя.

Оксана МИКОЛЮК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments