Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ – нам байдуже
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, представникі культурного руху шістдесятників, Герой України

Євген МАРЧУК: «Президент опустив Україну до свого рівня»

2 вересня, 1999 - 00:00

Увівторок увечері Євген Марчук провів прес- конференцію в Сімферополі. Місцева преса не без підстав, вочевидь, припустила — в якійсь мірі це й відповідь на телеяву Кучми кримському народу в понеділок. Відповіді Євгена Марчука на найбільш характерні запитання, тематично згруповані, можливо, дадуть додаткове уявлення про те, чому діюча влада використовує «метод популяризації лише одного кандидата», намагаючись посадити все суспільство на «голодний інформаційний пайок», закриваючи іншим кандидатам доступ до широкого інформаційного простіру: для влади це найпростіша можливість приховати від народу незіставність масштабів особистостей, які конкурують із чинним Президентом. Примітивний страх перед лякаючою наочністю.

«ВЛАДА — ЦЕ Ж НЕ ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ»

Останнім часом шановний наш Президент дуже хворобливо реагує на те, що політична боротьба передбачає перехід влади від однієї особи до іншої. Влада — це ж не приватна власність чинного Президента. Вибори — це й є зазіхання на владу конституційним шляхом. Так! Це норма. Справді, інші політики хочуть прийти до влади, забрати її в нинішнього Президента. Це передбачено Конституцією, і так скрізь завжди робиться. А якщо розглядати владу як приватну власність — тоді, звісно, це може викликати серйозне роздратування.

Але я не знаю жодного показника ні на рівні макроекономіки, ні на рівні виробництва, ні на рівні соціальної сфери, що виправдовували б прет ензії Кучми на новий термін. Він усе зробив, щоб Україна повернулася назад, у 70-ті, а за деякими параметрами — в 50-ті роки. Це внаслідок його президентства с успільство пішло назад. Президент опустив Україну до свого рівня. Я своє завдання бачу в тому, щоб підняти і Україну, й цей рівень. А Президенту я поставив би одне запитання: «Чому ви не відзвітували за п'ять років президентства?»

«ХРЕСТ НА БЛАКИТНІЙ МРІЇ ПРО ФАЛЬСИФІКАЦІЮ»

Чому так холерично, істерично відреагувала команда чинного Президента на канівську угоду? Бо вона відповіла на деякі невідкладні питання, що виникли в суспільстві. Передусім угода показала, що серед політиків є люди, які можуть домовитися й тактично або стратегічно вирішити питання виборів уже в першому турі. Ця угода, по суті, поставила хрест на блакитній мрії прихильників нинішнього Президента про те, що вибори можна буде сфальсифікувати. Всім зрозуміло, що, об'єднавшись, Марчук, Ткаченко й Мороз, а також і Олійник здатні забезпечити повну нейтралізацію фальсифікації.

Друге. Ця угода також поставила хрест на технологіях залякування, що зараз використовуються на всю потужність — залякування і виборців, і керівників підприємств, місцевих рад, підприємницьких структур: прикладів достатньо, що сьогодні, по суті, перевіряючими органами розгорнуто морально-психологічний терор.

І останнє. Головне — угода перелякала тому, що вибори, як з'ясовується, можуть бути програні в першому турі нинішнім Президентом.

Щодо лідера КПУ Симоненка, то в мене дуже великі сумніви, що він приєднається до нашої угоди. Я був свідком розмови з ним 24 серпня, коли закінчувалася робота над угодою. Мені здалося, що Петро Миколайович ніколи її не підпише. Й перша причина — це амбіційність КПУ, яка ухвалила рішення, що тільки КПУ та її кандидат можуть перемогти на виборах і взяти на себе відповідальність за ситуацію в країні. І друге. Коли Петро Миколайович не підписав угоди «За чесні вибори», я не чув виразної відповіді з його боку, але непідписання цієї угоди ставить Симоненка в один ряд із Кучмою та Вітренко. В цьому є деяка закономірність.

«ЄДИНИЙ КАНДИДАТ — ЦЕ РЕАЛЬНО, АЛЕ ДІЙСНО НЕПРОСТО»

Ми не настільки наївні й не перебуваємо в політичних ілюзіях, щоб вважати це легкою справою. Кожний із нас має свої амбіції, своїх виборців, і, ясна річ, кожний із нас сьогодні впевнений, що саме він буде єдиний. Для вас це не секрет. Тому цей шлях ще треба пройти. Так, він буде непростий. Але ми не можемо зациклюватися лише кожний на собі, ми виходимо з того, що нам вистачить здорового глузду, можливо, у важких муках, можливо, навіть із деякими втратами, але домовитися.

Але вже зараз ми точно знаємо, що є наше спільне бачення структури уряду, я маю на увазі особистостей, відносин центр — регіони, тих проблем, що нагромадилися у взаємовідносинах місцевого самоврядування й представників держадміністрацій тощо. Є безліч проблем, вирішувати які треба вже сьогодні, з яких ми маємо дуже близькі або однакові погляди.

Відповідаючи на запитання, що часто повторюється, заявляю: я не боюся докорів у зміні політичних позицій. На першій же прес-конференції після підписання угоди «За чесні вибори» лунали дуже гострі запитання тестуючого характеру — й щодо землі, й щодо символіки, й щодо Західної України, щодо історичного повоєнного минулого — ми у відповідях були дуже різними. І я далекий від того, що, припустимо, Ткаченко помиляється в тому, що я зміню свої погляди, i я не помиляюся в тому, що Ткаченко змінить свої погляди. Те саме стосується й Мороза. Хоча робляться примітивні, дуже грубо цинічні спроби влади щодо підміни понять — угода політиків підноситься як певний союз, що уніфікував їхній світогляд. Це називається спекуляція, бо угода абсолютно не означає, що кожний із нас раптом перейшов на певну універсальну доктрину трьох. Це абсурд.

Є найголовніший принцип, вихідна позиція, що нас об'єднує: за останні п'ять років розгром економіки більший, ніж за роки фашистської окупації. I хіба не може об'єднувати політиків та небезпека для країни, яка відбувається в інформаційній сфері? А якщо справдi в Криму «накат» на телекомпанії лише тому, що вони не співають осанну нинішньому Президенту, й на СТБ закриваються рахунки — це хіба не може об'єднати політиків, які різні за світоглядом, але сповідують демократичні принципи, хочуть скасувати той маразм, що зараз процвітає...

Одного кандидата ми назвемо тоді, коли домовимося. Але я думаю, що це буде не пізніше, ніж за два тижні до виборів. Якщо це станеться, то є величезна ймовірність того, що вибори закінчаться внаслідок цієї угоди в першому турі. Власне, це й є головна причина істеричного реагування команди Кучми — аж до непристойностей, мови підворіття й регулярних публікацій у газеті «Факты».

«ЗЛОВЖИВАННЯ ВЛАДОЮ НЕ МАЄ СТРОКУ ДАВНОСТІ»

Сьогодні намагаються загнати людей у стан повної приреченості, i ми повинні зламати цей страх. Ми знайдемо управу на всіх, хто забув про Закон. Багато хто з голів адміністрацій — дуже безграмотні в правовому сенсі люди. Вони навіть не помітили, як накоїли злочинів за статтями Карного кодексу: про зловживання владою, зловживання службовими повноваженнями. I ми ще доведемо, що, по суті, відбувається розкрадання бюджетних грошей. Державні чиновники в особі губернаторів та їхніх заступників збирають на «накачки» людей, залякуючи директорів, керівників підприємств. Тобто держапарат, перебуваючи на бюджетних зарплатах, займається передвиборною агітацією на користь одного кандидата, що категорично заборонено законом про вибори президента. Таких нарад вони понапроводили з мікрофонами, із записом, а подекуди й за участю преси, абсолютно не передбачаючи через свою повну правову безграмотність, що цим вони демонструють, як за бюджетні грошенята ведуть пропагандистську, агітаційну, залякувальну роботу на користь кандидата в президенти Кучми. Накоїли багато, самі себе задокументували. Причому, таке враження, що ледве чи не хороший наш юрист рекомендував, як правильно документувати подібного роду протиправні справи. А виправдовуються приблизно таким знайомим нам підходом: «Переможців не судять». Ні, це вже архаїзм. Зараз за це відповідатимуть усі. Строку давності за зловживання владою немає.

«ПІД МИНУЛИМ МАЄ БУТИ ПІДВЕДЕНО РИСКУ»

Я заявляю й упевнений, що в цьому я абсолютно правий: Україна, весь її народ, усі національності неминуче пройдуть шлях громадянського примирення. Сьогодні ще надто ліві й надто праві витягають з історичного минулого те протистояння, в тому числі й криваве, й драматичне, й втягують його в новий час, намагаючись залучити в нього не лише себе, але й молодих людей, які не хочуть цього. Ось візьміть у Криму 15-річного хлопця, який дивиться в майбутнє, й запитаєте, чи хочеться йому з 15-річною дівчиною з Тернополя продовжувати вести громадянську війну минулого. Ніхто не хоче цього. Я впевнений, що в Україні зрештою всi зрозуміють політика, який візьметься за те, щоб пройти з країною через акти громадянського примирення. Ви пригадаєте мої слова, це буде протягом найближчих 5—7 років. Неможливо нації, народу рухатися еволюційно в своєму розвитку, якщо є така важка хвороба минулого, якщо не підведено під минулим риску. Я розумію, що навколо цього мого підходу є чимало спекуляцій, зокрема й таких, що використовуються в передвиборній боротьбі. Але я впевнений, що політик повинен бути чесним, навіть у такий критичний момент, як президентські вибори.

Тетяна КОРОБОВА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments