Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»
Учора ввечері в Києві розпочалися переговори двох міністрів
закордонних справ — Бориса Тарасюка та Євгена Примакова. Те, що міністри
України та Росії переконували один одного та свої народи в щирості дружніх,
братніх почуттів та бажанні якнайшвидше вирішити всі проблеми, навряд чи
могли б когось увести в оману: дві країни ще не готові до розмови на рівних.
Примаков не привіз до Києва звістки про ратифікацію українсько-російського
договору Держдумою Росії. Позиція комітету Думи з питань відносин із країнами
СНД відома: цей договір не відповідає інтересам Росії й тому не може бути
ратифікований. Інтересам Росії, з точки зору не лише «вчорашніх», а й багатьох
цілком сьогоднішніх російських політиків, не відповідає саме визнання суверенітету
України в її нинішніх кордонах, не кажучи вже про Крим, Севастополь та
флот.
Більше того, нератифікація Думою договору пов’язується з тим, що, мовляв,
Тарасюк надто прозоро останніми днями натякав на можливість — у перспективі
— вступу України до НАТО. А про неприпустимість цього не так давно казав
уже російський президент Борис Єльцин, — за його словами, тут мусить бути
«червоний пояс» із колишніх радянських республік.
Нератифікація «великого» договору, як висловлювалися й депутати Верховної
Ради, й дипломати, більше б’є по інтересах Росії. Тарасюк в інтерв’ю «Дню»
заявив навіть, що двосторонні відносини без ратифікації договору розвиватися
не можуть. А щодо керівних указівок із Кремля — кому куди вступати, — треба
думати, Тарасюк зможе нагадати Примакову, що Україна, як і будь-яка інша
держава, може вирішувати питання своєї безпеки на свій розсуд. Навіть якщо
про це забудуть сказати Леонід Кучма та Володимир Горбулін, які прийматимуть
Примакова сьогодні.
Щоправда, серед аргументів Москви — не лише традиційні газ та борги.
Є також питання масованої підтримки російськими мас-медіа та капіталом
кандидатури Кучми на наступних президентських виборах в Україні. І тут
навіть ас дипломатії Тарасюк може виявитися безсилим.
