Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава
Ліна Костенко, українська письменниця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії, Премії Антоновичів

Євроегоїзм?

18 лютого, 2005 - 00:00
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня»

«Ми — не сусід Європи, ми сусід ЄС, і для того, щоб перейти політику сусідства, нам потрібно мати егоїстичну політику просування на Захід», — заявив днями Президент України Віктор Ющенко. Відповідальним «за егоїзм» в українському уряді є Олег РИБАЧУК — віце-прем’єр з європейської інтеграції. Його завдання на найближчий час — домогтися статусу країни з ринковою економікою, вступу до Світової організації торгівлі, розпочати переговори про послаблення візового режиму з Євросоюзом. За словами Президента, після виконання трирічного Плану дій Україна очікує на початок переговорів про її членство в ЄС. Сам План буде офіційно затверджено 21 лютого в Брюсселі, українську делегацію на засіданні Ради зі співпраці очолюватиме Олег Рибачук. 22 лютого до Брюсселя вилетить Віктор Ющенко — він братиме участь у засіданні Комісії Україна — НАТО, а наступного дня виступить перед депутатами Європарламенту. Напередодні віце-прем’єр із європейської інтеграції виклав «Дню» своє енергійне бачення внутрішніх перетворень і зовнішньої політики України.

«БЕЗ ГІПСУ»

— Наскільки повно План дій Україна — ЄС, що затверджуватиметься в Брюсселі 21 лютого, відповідає українським інтересам? Багато сказано про те, що у нових пропозиціях від Хав’єра Солани й Беніти Ферреро-Вальднер немає нічого нового. Що пропонує українська сторона?

— Це може видатися цинічним, але потрібно знати правила гри, які говорять, що юридично в цьому документі ми не можемо переставити жодної коми. Ми можемо сказати, що цей документ нас не влаштовує, й почати переговори про новий. На це піде рік, а то й більше. Або ж ми підписуємо план і кажемо, що вже виконали його половину, а з рештою легко впораємося. Я прихильник другого підходу. Слабкість цього документа, який готувався за минулої влади, — в тому, що він дуже загальний. Втім, такі слова, як демократія та верховенство закону — першими згадані у Копенгагенських критеріях — звучать дуже просто. Але фахівці вам розкажуть, що тут роботи — на роки. Нам недостатньо просто формально створити якісь інституції. Важливо провести демократичні парламентські вибори. Потрібно довести, що ми не тільки підготуємо законодавство, яке відповідає вимогам ЄС, а головне — будемо його використовувати.

— Коли все ж таки доцільно подавати заявку на членство в ЄС?

— Потрібно хоча б півроку пропрацювати, щоб наша позиція була сильніша, ніж вона є на сьогодні. Зараз ми сильні демократичною революцією, яка відбулася в Україні. Тепер нова влада має показати, що ми вже за півроку зможемо говорити про досягнення у своїй роботі.

— Радник польського президента Квасневського Станіслав Чосек в інтерв’ю «Дню» попереджав, що справжні проблеми почнуться, коли ЄС скаже Україні «так». Як ви будете боротися з дуже ймовірним спротивом євроінтеграції з боку наших аграріїв, банків, компаній, які не готові до конкуренції на європейських ринках?

— Я з перших днів незалежності України працював у банківському секторі й тільки й чую про те, що банки не готові. Вони ніколи не будуть готові. Людина кидає курити, коли точно знає, що помре. Банки не будуть готові, поки не відчують конкуренції. Але ми маємо говорити не про те, що вигідно різним банкам, підприємствам чи навіть владі. Ми маємо виходити з того, що цікавить українців. Вони хочуть жити за європейськими моделями, їх влаштовує рівень життя по той бік західного кордону, демократичні цінності, суд, незалежність преси, рівень соціального захисту? Я впевнений, що 90% скажуть «так». Звісно, суспільство поділяється на різні групи. Приміром, у Польщі певна частина бізнесу незадоволена членством країни в ЄС. Але загалом я не чув ні від поляків, ні від чехів, ні від литовців, що після вступу в Євросоюз їхнє життя погіршилося.

Справді, буде певний період, коли потрібно буде виходити на болючі системні рішення. Людина, яка хворіє, робить те, що потрібно для її одужання, хоч це може бути неприємно, боляче й лячно. Складно ж розробляти поламану ногу? А ми в гіпсі прожили 70 років. Ми неконкурентоспроможні, нам боляче ступати, у нас спотворена система неринкових мотивацій. Але іншого шляху в нас просто немає. І нам потрібно буде це пояснювати людям.

Нам не потрібно зараз ставити питання про те, хочуть чи не хочуть нас бачити в Євросоюзі. Ми повинні ставити питання: чи здатні ми приєднатися до нього? Чи здатні досягти європейських стандартів? Тоді це зробить нашу країну конкурентоспроможною, а життя українців простішим. Якщо наші дипломи визнаються в Європі, якщо наші експерти там працюють, якщо спрощено ділові контакти, зменшено бар’єри для торгівлі, — це все буде кроками назустріч. Питання євроінтеграції стосується всіх аспектів життя країни. Нам потрібні інформаційні центри, консультативні послуги фахівців із ЄС.

АДМІНІСТРАТИВНА ІНТЕГРАЦІЯ

— Незабаром очікується оприлюднення указу про створення Комітету євроінтеграції. Як ви збираєтесь уникати нездорової конкуренції з МЗС, Мінекономіки, Секретаріатом Президента, Радою нацбезпеки?

— Ми не можемо знову бути контрпродуктивними. Було б дуже просто провести указ через адміністрацію Президента, формально створити структуру й заявити, що вона буде головною. (Між іншим, можливо, Комітет буде створено не указом Президента, а рішенням Кабінету Міністрів). Для мене пріоритет — це механізми взаємодії, прийняття рішень. Недостатньо звузити євроінтеграцію у форматі уряду: дуже важливо мати проєвропейську підтримку у Верховній Раді. Багато чинних законів і постанов викликають запитання щодо доцільності й сумісності з євроінтеграцією, потрібно ухвалювати відповідні закони, а зараз, на організаційному етапі — хоча б не приймати контрпродуктивних! Рада нацбезпеки — теж цікавий інструмент, там є досвідчені фахівці, як і в Секретаріаті Президента. Насправді в нас не так багато людей, які можуть називати себе професіоналами у справі євроінтеграції. Тому я хочу врахувати всі ідеї — урядові й неурядові. Ми плануємо організувати «круглий стіл» для широкого обговорення доктрини євроінтеграції. Я консультувався з Олександром Чалим — великим авторитетом в цій галузі, Сергієм Головатим — фахівцем із законодавства, звернувся до найвпливовіших неурядових організацій, які займаються цією проблематикою, провів зустрічі з іноземними партнерами. Я хочу вибудувати стратегію євроінтеграції, яка б мала підтримку не тільки міністерств і чиновників, але й суспільства. Інакше буде хаотичний рух, кидатимемося від однієї проблеми до іншої, як це було раніше.

Коли створюють одну формально відповідальну структуру, то всі палко «за», але ніхто нічого не робить. Моє завдання — щоб у кожному міністерстві був відповідний ефективний департамент. Щоб це була чітка мережа із налагодженою взаємодією. Гадаю, ми вже пройшли дві третини шляху до її створення.

ОБЕРЕЖНО — НАТО?

— Для країн Балтії та Східної Європи сходинкою до ЄС стало приєднання до НАТО. Україна шукатиме інший шлях? Перспектива членства в Альянсі для нашої країни визнана більш реальною, ніж у ЄС, втім, поки що влада мовчить.

— У цьому питанні набагато компетентніший за мене міністр закордонних справ Борис Тарасюк, який уже давав відповідні коментарі. Механізм євроатлантичної інтеграції може бути поєднаний із європейською, а може й не бути. Поки що я не відчув позицію ЄС щодо цього. Те, що буде далі, після Плану дій Україна — НАТО, є предметом консультацій міністерства Тарасюка.

Про те, що таке НАТО, насправді знають 2% українців. Це просто мізерна кількість! Люди не знають, як змінилися функції НАТО, що зараз це насамперед демократичний механізм, що це не «поліцейський кийок у руках світового жандарма». Те, як ці стереотипи використовувалися під час останньої президентської кампанії, свідчить, що українці не мають об’єктивної інформації.

Але як почували себе українці, коли сталася криза навколо Тузли? Ми не є членом колективної безпеки, ми нікому не потрібні! І це навіть налякало. Ми вважали, що ми незаймані, а були просто оголеними й незахищеними. Думаю, більшість відповідальних політиків України знає, що має бути система колективної безпеки. Європа над цим думає. НАТО є однією з таких моделей.

Українські миротворчі місії на Балканах, в Африці, в Іраку вже роблять свій внесок у колективну безпеку. Ми можемо зробити внесок і в енергобезпеку Європи, перед якою стоїть питання диверсифікації постачання енергоносіїв. Транзит енергоносіїв до Європи — чи то з арабських країн, чи з Казахстану, чи з Росії — буде найкоротшим через Україну. А час і кожен кілометр — це гроші. Президент Ющенко розуміється на цих проектах ліпше, ніж деякі колишні міністри енергетики...

Так, процеси європейської та євроатлантичної інтеграції дуже паралельні, і якщо вони будуть взаємодоповнюючими, нам потрібно буде роз’яснювати свою політику, пояснювати українцям, чому це вигідно. Ми ж говоримо про захищеність наших громадян, хочемо, щоб їх поважали, хочемо, щоб поважали наші кордони. Ми не хочемо, щоб Україні погрожували, не хочемо, щоб на її території під час виборів з’являлися контингенти переодягнених представників іншої держави...

«БРАТ-3»

— 21 лютого, за день до візиту Ющенка в Брюссель, у Києві перебуватиме Сергій Лавров. Днями Борис Нємцов повідомив, що став радником Ющенка, — а це навряд чи викличе захват у Кремлі. До того ж, слід зважати на потужне проросійське лобі в ЄС, представлене, зокрема, провідними членами Союзу. Що ви збираєтесь робити з «російським фактором» євроінтеграції?

— Позиція Росії була приблизно такою: «Краще за все ЄЕП. Ви все одно втрачаєте свою незайманість, тож ліпше віддайте її нам. Ми до вас ближче, ми вас добре знаємо, й разом ми сильніші». Це була насправді підміна понять. Світ досить жорсткий. Я як людина, яка відповідає в уряді за вступ України до СОТ, можу з усією відповідальністю сказати: там є конкуренція. Коли партнери говорять про те, що краще вступати разом... Україні вигідніше вступати першою. Жорстка конкуренція й на ринку зброї: там ніхто не подає один одному руку, там всі працюють ліктями. Так само й у процесах інтеграції. Росія дуже жорстко відстоює свої інтереси, за що її можна тільки поважати. Там вже давно сформувалася команда класних переговірників. Росіяни говорили, що не бачать у нас своїх молодших братів, що ми рівні партнери. Тепер ми й заявляємо, що будемо поводитись як рівні партнери. Не розумію, чому це так б’є по їхніх вухах.

ПЕРЕГЛЯД ЄЕП

— Який дипломатичний та правовий механізм виходу з ЄЕП ви пропонуєте?

— А в нас не було входу до ЄЕП! Я про це кажу як член українського парламенту, українсько-російської парламентської групи. Я переконаний, що ця група досі не має перед собою ніяких документів. Ідея ЄЕП використовувалася як інструмент політичної боротьби. Президент Ющенко заявив Путіну: якщо український уряд побачить такі документи, то ми визначимося. Було чітко сказано, що ми підтримуємо, а що ні. Ми не будемо приєднуватися до жодних наддержавних інституцій, що суперечать Конституції, не будемо робити кроків, що суперечать нашому євроінтеграційному вектору. Європа для нас стратегічний курс. Росія — стратегічний партнер. Вільна торгівля — так. Але вона автоматично буде, коли Україна й Росія стануть членами СОТ...

— Наскільки ваша позиція відбиває думку всього уряду? Під час прем’єріади в російській пресі з’явилися висловлювання Юлії Тимошенко, сенс яких полягав у тому, що на Захід — тільки разом з Росією...

— Гадаю, це була риторика. З росіянами потрібно бути чесними: сказати, що коли Росія йде на Захід, то нам по дорозі. Росія, до речі, зараз просунулася на Захід більше, ніж ми.

Кучма начебто мав дуже приязні взаємини з Росією. Але Тузла була при кому? Для мене це стало колосальним ударом, як і для багатьох українців. Друзів перевіряють у критичній ситуації. Критична ситуація показала, що в нас є дуже багато питань. З другого боку, Путін «не фестивалить», не грає на балалайці, це жорсткий, прагматичний президент — за штурвалом літака, в кімоно... А ми кого протиставляли? Сьогодні ми не дублюємо Путіна, але маємо свій вибір — також нове покоління. І стосунки між урядами будуть інші. Тому що ніхто нікому не винен. Мені переповідали жарт, що «ще кілька тижнів роботи російського телебачення, і вся Росія буде впевнена, що Кремль завжди підтримував Ющенка й тільки його». Але я дивлюся інше телебачення.

ШОК І ЛЕНІН

— Якщо ви вже заговорили про імідж, то наскільки сприятиме популярності євроінтеграції ваша ідея про прапор ЄС на всіх державних установах? Наприклад, на податковій, митниці чи ДАІ? Поки нова влада «відмиватиме» їхній імідж...

— Абсолютно вірно, не прапорами й не символами будемо діяти. У нас біля райадміністрації стоїть Ілліч, а навпроти прапор український з тризубом — для Леніна це постійний шок, від того, напевно, пам’ятники й тріскаються. Така в нас була влада. Але ж ми не збираємося повісити поруч з українським прапором європейський і зупинитися. Прапор — це просто символ. Був час, коли після Брежнєва прийшов Горбачов. Секретар ЦК, який сам ходив, його не треба було тримати під руки! Зараз у нас прем’єр на ковзанах ганяє, Президент їздить без блимавок, міністри ну такі вже неформальні... Все це сприймається на ура. Але дуже швидко сплине час, і потрібно буде відповідати за дії. До кінця року ми повинні вступити в СОТ, отримати статус країни з ринковою економікою, гідно провести «Євробачення». Ці три кроки глобально змінять сприйняття України у світі. Наприклад, те ж «Євробачення» підняло проблему українських віз для іноземців. Президент мені щодня телефонує, запитує, як просувається підготовка до конкурсу. Поки йшла революція, поки ми були цікаві, нас показували у світі, а тепер нас «змило» з телеекранів хвилею цунамі. А «Євробачення» — це ж мільярд глядачів!

— Ви змусите «помаранчевого» мера Омельченка чистити вулиці від снігу, льоду й бруду? Бо вони зовсім не відповідають європейським стандартам, і взагалі ходити небезпечно.

— Передам йому дослівно. Але Омельченку треба не тільки вулиці чистити, а й робити англійською мовою дороговкази, і бажано, щоб вибоїн не було. До речі, Київ ще вигідно відрізняється від решти України. Це колосальна робота, але в ній є сенс. До Праги, приміром, щороку приїжджає 25—30 млн. туристів! А як мені сказали, один мільйон туристів — це два мільярди доларів для України...

«ДОМАШНЯ РОБОТА»

— Останнім часом ви часто робите заяви, що стосуються парафії пана Безсмертного: про адміністративну реформу, про інститут держсекретарів. Чи слід це пояснювати як прояви внутрішнього конфлікту в уряді, компенсацію неприлюдності Романа Петровича або якось інакше?

— Складно розділяти парафії, особливо на початковому етапі, коли поставлено загальне завдання. Пріоритет чіткий — побудова європейської моделі державності, відтепер усі дії робляться тільки в цій призмі, відповідно до її моралі та своєрідної корпоративної етики. Жодного конфлікту бути не може, адже ми діємо в унісон.

У мене чітке бачення цієї моделі, розуміння того, як до неї рухатися, у Романа завдання також не з простих — вийти із системи старих, багато в чому ще радянських, координат. Надалі його команда заглибиться в питання місцевого самоврядування, тоді як я докладаю максимум зусиль для нашого якнайшвидшого вступу до СОТ уже до кінця нинішнього року; для отримання статусу країни з ринковою економікою.

Минулого тижня кожному міністру розіслали проект національної стратегії євроінтеграції України. Протягом місяця чиновники мають внести свої поправки та пропозиції, в тому числі ті, що стосуються адміністративної та інших реформ у цьому контексті.

— З федералізацією, за яку ратували не лише ваші опоненти, а й деякі прибічники, євроінтеграція якось корелюється?

— Федералізація була елементом передвиборної кампанії. Політику можна робити, апелюючи до світлих і темних сторін людської душі, цього разу ставку зробили на останнє, понадіявшись на «вбивчий» результат. Нещодавно по телевізору знову показували збори сепаратистів у Сєверодонецьку. Дивитися на це просто неприємно. Одразу по тому запустили кадри, де та сама Раїса Богатирьова та її колеги по партії цілком розсудливо розмірковують про європейське майбутнє України. Складається враження, що це дві різні людини. Допускаю списання подібного на азарт або складнощі кампанії, у багатьох, як, приміром, у Кушнарьова, здавали нерви. Підтвердження моєї версії й у тому, що ця тема надалі не отримала продовження. Обіцяного референдуму ми, дякувати Богу, так і не дочекалися. Навряд чи його спробують відродити й до парламентських виборів, — з політичного погляду позиція федераліста є невигідною й неперспективною.

— Деякі експерти вважають, що більшість дій нового уряду спрямована не на реформи, а на «результат 2006»…

— Уже хто працював на результат, щоправда, не 2006, а 2004, то це наші попередники. Зараз висловлені ще восени невтішні економічні прогнози справджуються, Віктор Пинзеник свідчить про наявність величезного бюджетного дефіциту. Воно й недивно, адже адмінресурс, передусім фінансовий, був задіяний у небаченому масштабі. У чому наші дії схожі, перепрошую, не розумію.

Президент виконав хорошу домашню роботу: якби він сформував уряд інакше, ми не мали б таких високих шансів консолідованого виступу на наступних парламентських виборах жорстким блоком. Зрозуміло, що четвірка у складі Ющенка, Тимошенко, Мороза й Кінаха піде на вибори з амбіціями на виграш, тоді вони зможуть отримати карт-бланш ще на п’ять років. У нас все одно буде коаліція. Офіційна чи ні, одним блоком, кількома або силами партій — це питання технічне.

— З кожним днем шансів створити на базі «НУ» єдину партію дедалі менше…

— Те, що з «НУ» не виходить партія — велика дурість. З року в рік повторюється: «не на разі» і «не на часі». Я цю пісню чув, ще коли Ющенко був прем’єром; і перед парламентськими виборами, і після; потім мали намір структуруватися перед президентськими виборами, а тепер ось знову після…

Польські колеги на підставі власного досвіду свідчать, що коаліція, йдучи блоком, на одних виборах може набрати переможні 40%, а вже на наступних — лише п’ять. Але усвідомлення необхідності об’єднання настає вже за фактом поразки. Безумовно, партія сильніша, ніж коаліція або блок. Маємо ініціативну групу, що займається цими питаннями, понад те відомо, що «Нашу Україну» нещодавно прийняли асоціативним членом до Європейської народної партії.

«НУ» як блок виграла вибори у 2002-му, у 2004 му, розпорошити такий потенціал і оступитися у 2006-му було б грандіозною помилкою. До кінця березня — граничного терміну реєстрації сили, до якої, швидше за все, увіллється більша частина нинішніх учасників блоку, маємо ще трохи часу...

Варвара ЖЛУКТЕНКО, Ксенія ВАСИЛЕНКО, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments