Iнна НОВАК: «Ми маємо тиражувати досягнення, і саме це допоможе об’єднати нашу націю»
«Жак Ширак не підійшов до Віктора Ющенка. Це недобрий дипломатичний знак». «Привертає увагу розсадка учасників на саміті в Празі за французькою абеткою. Протоколісти штаб-квартири НАТО вдалися до такого трюку, аби Леонід Кучма не сидів поруч із Джорджем Бушем і Тоні Блером». У випадку з Україною можна згадати чимало неприємних і прикрих випадків, пов’язаних із протокольною службою, різного роду дипломатичними знаками. Самі люди, які відповідають за успішну організацію того чи іншого заходу, залишаються завжди «за кадром». «День» вирішив відкрити завісу протокольних таємниць, зустрівшись для інтерв’ю з Інною НОВАК директором Міжнародного центру протоколу й етикету, кандидатом економічних наук, доцентом Дипломатичної академії при МЗС України. Інна Віліївна, крім того, є спеціалістом в газовій проблематиці, тому частину питань ми присвятили саме можливому перегляду газових домовленостей між Україною та Росією.
ЦІНА ПРОТОКОЛЬНОЇ ПОМИЛКИ
— Яку роль відіграє протокол у політичному житті?
– Спочатку визначимося, що таке протокол. Протокол — це сукупність загальноприйнятих правил, традицій і умовностей, яких дотримуються уряди та їх представники у міжнародному спілкуванні. За практикою застосування норм протоколу та церемоніалу стоїть гідність держави, престиж верховної влади, великі політичні цілі. Це дуже жорстка наука. Існує вислів, що за рахунок протоколу третьорозрядну політику держави можна перевести на перше місце. Ми не сядемо за кермо автомобіля, не вивчивши і не склавши іспит з правил дорожнього руху. Ми боїмося потрапити в аварію. Але дозволяємо займатися політикою держави, її представництвом, не доклавши достатньо зусиль та уваги вивченню цих правил та законів. Протокол — це політичний інструмент, і їм треба вміло та професійно користуватись. Ціна помилки тут дуже висока, тому що за неї розраховується вся країна.
– Які найбільш «кричущі» протокольні помилки допускали українські політики?
— Помилки допускають не тільки українські політики. Вони всі живі люди й інколи, на жаль, трапляються помилки. Але важливо знаходити позитив навіть у найбільш прикрих випадках. Кажуть, що зло страшне, але не настільки, як його популяризація. Так і з помилками, аналізу яких треба приділяти увагу лише для їх попередження, і це не повинно робитись публічно. Не треба тиражувати помилки. Ми маємо тиражувати досягнення, саме це допоможе об’єднати нашу націю. Але є випадки, коли тільки через публічність та привернення уваги громадськості можна виправити ситуацію. І про деякі з них я б хотіла розповісти.
Дуже болючим є питання використання державної символіки в Україні. Ми дозволяємо собі імпровізацію з встановленням державного прапора навіть у Верховній Раді, де тільки через декілька місяців після ремонту прапор знаходить належне йому місце — праворуч у президії (якщо дивитись від прапора). Відоме співвідношення довжини флагштоку до ширини прапора як 1:6 у нас, на жаль, навіть на Майдані — центральній площі країни, не дотримується. Там майорить прапор набагато меншого розміру, аніж того заслуговує Україна.
Дуже знаковим був випадок, що мав місце під час першого приїзду президента США Білла Клінтона до Києва. І хоч цей візит за своїми результатами був визнаний успішним, не залишився непоміченим американський прапор, вивішений в аеропорту Бориспіль, що був набагато більший за розміром від українського. І в ЗМІ одразу з’явилися публікації під назвою: «Як ми побували в гостях у Клінтона».
У стосунках між державами важливою є паритетність. Асиметрія у представленні делегацій на двосторонніх і багатосторонніх рівнях, як правило, свідчить про відсутність рівноправності. Коли, наприклад, Україну в двосторонньому форматі переговорів представляє міністр, а іншу державу — керівник великої комерційної компанії, то такі переговори, як правило, ведуть до негативних наслідків. Це шкодить іміджу держави, переговорному процесу і зменшує їх ефективність. Адже у результаті Україна бере на себе зобов’язання на урядовому рівні, а інша сторона їх нівелює до рівня підприємства. Останні газові переговори між Україною і Росією стали класичним випадком асиметрії у представленні делегації. І, як результат, ми, на жаль, маємо такі домовленості, які маємо…
ЧИ МОЖНА ПРОТОКОЛ «ОЖИВИТИ»?
— Протокол здається чим о сь надто формалізованим і «мертвим».Чи допустима в протоколі імпровізація, яка б і могла оживити взаємодію як на особистісному, так і на міждержавному рівні?
— Імпровізація завжди добра, якщо вона гарно підготовлена. Це вища алгебра світового досвіду у сфері протоколу. Приклади творчого, неформального підходу у протокольній практиці останнім часом демонструє Росія. Володимир Путін вдало застосовує навички протоколу. При бажанні він створює доброзичливу, дуже товариську атмосферу взаємовідносин.
Наприклад, був випадок, коли Путiн під час візиту в Росію високого іноземного гостя поїхав разом із ним на могилу його батька. Звичайно, що цей щирий, людяний жест змінив рівень стосунків. І під час відповідного візиту Володимира Путiна до держави гостя, той у порушення протокольної практики особисто зустрічав його в аеропорту. На всі зауваження стосовно недотримання церемонії зустрічі він відповідав: «Як я можу його не зустріти, коли він їздив разом зі мною на могилу мого батька». Це був знак великої поваги до лідера і до країни, яку він представляє.
Наведу ще один випадок вдалої імпровізації, яка базувалася на детальному вивченні біографії гостя. На концерті, що відбувався на честь високого закордонного гостя, був виконаний музичний твір, який той написав ще в молоді роки. І ви можете собі уявити, яку позитивну емоцію цей жест викликав. Він свідчив про те, що гостя чекали і хотіли зробити йому приємне, до зустрічі з ним не ставилися як до простої формальності.
У 1997 році Леонід Кучма приїжджав із робочим візитом до Констанції (Румунія) для підписання політичного договору. Це була дуже важлива подія для двосторонніх відносин. Напередодні приїзду президента України тодішній лідер Румунії Еміль Константинеску, прибувши у Констанцію ввечері напередодні зустрічі, вирішив особисто перевірити резиденцію, в якій усього на кілька годин зранку мав зупинятися Леонід Кучма. Йому щось не сподобалося, і він дав наказ на ранок підготувати для президента України свою резиденцію. Робота тривала цілу ніч. Це був жест відповідальності, поваги і щирої зацікавленості у дружніх стосунках між країнами та важливості людських стосунків.
— Мабуть, важливо ще й адекватно реагувати на жести поваги. Пригадується, японці, знаючи про любов Віктора Ющенка до бджільництва, влаштували Президентові України огляд японських бджіл. Увесь світ потім облетіла цитата українського лідера про те, що українські бджоли більші, ніж японські...
— Цей випадок ще раз продемонстрував, наскільки обережним лідер повинен бути у своїх висловлюваннях. Тому що часто там можуть знайти той підтекст, який автор ніколи не вкладав. Бувають різні випадки. Але дуже важливо вміти вдало вийти із складної ситуації. Багато людей знають ноти, але тільки деякі можуть написати цікавий музичний твір. Не потрібно забувати і про те, що виклики існують завжди, і за міжнародною ввічливістю, визнанням суверенітету, територіальної цілісності, стоїть боротьба за вплив, економічні інтереси, території та владу.
Тут і стають в нагоді не лише протокольні вміння. В одній арабській країні під час війни в Іраку відбувся прийом, куди запросили всіх послів, акредитованих у цій державі. Спочатку посли навіть не побачили «сюрпризу», підготовленого господарями, — а він полягав у тому, що підлога у залі, де проходив прийом, була застелена великими плакатами з зображенням портрета президента однієї великої країни. І навіть посол цієї держави зрозумів, що він ходить по обличчю свого лідера через деякий час. У такий спосіб було продемонстровано ставлення до подій в Іраку. Це був серйозний, політичний жест, який, напевно, викликав відповідну реакцію і позначився на відносинах між державами.
У протоколі немає дрібниць. Люди, які представляють державу, завжди повинні пам’ятати одну істину, яку написав міністр закордонних справ Італії на початку минулого століття: «Іншим можна, тобі — ні». Посадовці, які беруть на себе високе завдання представляти та діяти від імені країни, повинні завжди пам’ятати, що вони вже відповідають не тільки за себе особисто, вони відповідають за тих людей, які надали їм ці повноваження. Чим вище ти піднімаєшся у владі, тим менший ступінь свободи, яку ти можеш собі дозволити.
Важливим є ставлення до справи не тільки перших осіб, важливим є ставлення їх команди до своїх обов’язків. І дуже часто їхні недопрацювання наносять велику шкоду. Тому дуже важливим є професійне формування протокольної служби. Пригадується один досить неприємний випадок. Україну відвідувала делегація однієї мусульманської держави на чолі з главою уряду. Під час сніданку, а це відбувалося в Криму, гостям подали сосиски. Гості почали цікавитися тим, із якого м’яса вони виготовлені. Обслуговуючий персонал відповів, що не знає. У результаті гості нічого не з’їли. І це зрозуміло, мусульмани не вживають свинину, це забороняє іслам. Цей приклад показує, як просте недопрацювання інколи може зашкодити доброзичливим відносинам.
— Отож, вдалий протокол полягає в майстерному поєднанні знання базових норм етикету і «креативності»...
— Необхідно добре знати базові норми, аби дозволити собі «креативність». Треба бути дуже обережним, бо вона може завдати великої шкоди. Українська протокольна практика постійно розвивається і удосконалюється, забезпечуючи високу політичну активність главі держави, уряду, КМ, МЗС та іншим органам влади, не говорячи вже про високу активність органів місцевого самоврядування. Водночас, Україні бракує цілісної системи Державного протоколу і створення чіткого механізму координації дій між різними службами протоколу державної та виконавчої влади різних рівнів. Необхідно забезпечити виконання основних положень протокольної практики і контроль за їх дотриманням.
Не викликає сумніву необхідність фахової та професійної підготовки та атестації протоколістів. Цього року вперше в Україні відкрився Міжнародний центр протоколу та етикету. Цей центр створює можливість системно- фахової підготовки працівників протокольних служб і всіх тих, хто хоче бути успішним в кар’єрі та бізнесі. Серйозний досвід в цьому напрямку також має Дипломатична академія при МЗС України та Інституті міжнародних відносин.
ВАДИ «БЕЗКРАВАТКОВОГО СТИЛЮ»
— Як би ви оцінили чинник «бекраваткового» спілкування для розвитку відносин між державами? «Безкраватковий стиль» особливо був популярним у співпраці Росії і України за президентства Леоніда Кучми. Сьогодні дипломати кажуть, що всі проблеми в українсько-російських відносинах від «безкраватковості»...
— «Безкраватковий» формат співпраці несе багато ризиків, але він створює атмосферу, сприятливу для подальшої співпраці. Тут можна — і виграти, і програти, тому що неформальність справді зближує людей, дозволяє їм відкриватися, але завжди треба пам’ятати, що кожне слово має значення, може бути використане і привести до неочікуваних наслідків. Росія — наш великий сусід, ми зв’язані з цією країною, у нас є спільне історичне минуле. Ми повинні дуже обережно вибудовувати наші відносини. Необхідно зберігати ті найкращі надбання у минулих стосунках, але й пам’ятати, що сьогодні ми є незалежною державою. Україна має інше покликання, у нас інша ментальна модель і ми дещо по-іншому дивимося на світ і своє майбутнє. Росія — велика країна, що будується на інших засадах.
Важливою є взаємність. Треба пам’ятати, що наші стосунки знаходяться у постійній динаміці, й наші дії повинні відповідати викликам часу. При цьому важливим є принцип взаємності та адекватності дій. Сьогодні ми будуємо одні стосунки, а завтра — різка заява, робиться різкий крок (приміром, споруджується дамба в напрямку Тузли) і ситуація кардинально змінюється. Ми повинні адекватно реагувати на виклики. Нічого не повинно залишитись поза увагою. Україна повинна вибудовувати рівноправні стосунки з всіма своїми партнерами.
— На ваш погляд як фахівця, як можна покращити відносини України і Росії? Чи може в цьому питанні стати в нагоді протокол? Чи достатньо лише зміни уряду?
— Нам дуже бракує відповідальної монолітної команди, яка спочатку серйозно дискутує і виконує свою чорнову роботу, але після затвердження відповідних рішень послідовно і відповідально їх реалізує. Не може бути особистої позиції у кожного члена уряду, яка б розходилася з затвердженою позицією всього уряду. Ми повинні бути дуже обережними у висловлюваннях, у нас не може бути різних політичних заяв від різних державних функціонерів. Нам необхідна єдина політика стосовно Росії, інших держав. Кожний державний службовець, незалежно від посади, яку він обіймає, повинен пам’ятати, що він не може висловлювати свої особисті думки. Якщо людина має відмінний погляд, то спочатку повинна написати заяву і піти з влади в опозицію, тільки опозиція може мати іншу точку зору. Коли людина іде на державну посаду, то вона повинна реалізувати політику президента і уряду, що визначають офіційний політичний курс. Так відбувається у всьому світі. У нас, на жаль, майже кожен міністр дозволяє собі публічно проголошувати свій власний погляд щодо відносин із Росією та іншими державами. Відповідно і інші країни не знають, як вибудовувати відносини з нами, тому що ми до цього часу не визначались з національними цілями і пріоритетами.
— Інколи жартують, що нинішній посол Росії працює не дипломатом, а Черномирдіним...
— Як особистість, Віктор Черномирдін — цікава, відома людина. Але є певні речі, яких краще не допускати на посольській посаді. Я думаю, що в іншій країні за такi вільні коментарі та поради йому б вже запропонували повернутися додому.
— У свій час ваша юридична консалтингова компанія допомагала НАК «Нафтогазу» у переговорах щодо створення газотранспортного консорціуму. В Україні досить багато говорилося про перегляд газових домовленостей із Росією. Важко сказати, чи нова коаліція відважиться це питання піднімати в переговорах із «Газпромом». Хоча за логікою подій мала б — Віктор Янукович також критикував «помаранчевих» за невдалі угоди. Як, на ваш погляд, можна було б переглянути газові домовленості, аби це не призвело до нового витка напруження у відносинах?
— Ми повинні повернутися до міждержавних домовленостей, які існували між Росією і Україною. Забезпечення балансу газу в Україні є стратегічним питанням, яке повинно вирішуватися на міждержавному, а не на корпоративному рівні. До січня 2006 року поставки газу в Україну гарантувалися на міжнародно-правовому рівні урядом РФ. А після укладення сумнозвісних угод уряд України в поставках газу цілком залежить від волі і можливостей приватних компаній.
Крім того, основою врегулювання будь-яких спірних питань українсько-російських відносин, у тому числі газових, має бути принцип верховенства права. Виходячи з цього, перегляд газових домовленостей можливий: через укладення щорічного міжурядового протоколу в газовій сфері, в основі якого був би стратегічний баланс «газових» інтересів України та РФ. Відсутність такого протоколу на 2006 рік розбалансовує відносини в газовій сфері; через об’єктивний розгляд позову українського підприємства про визнання недійсної газової угоди від 4 січня цього року, що, як відомо, розглядається Господарським судом міста Києва.
Покладені в основу врегулювання відносин в газовій сфері принцип поваги до стратегічних інтересів України та РФ, а також принцип верховенства права не повинні призвести до нового витка напруження.
Має бути професійний підхід до врегулювання газових питань, до їх розгляду мають бути залучені фахові юристи, спеціалісти, які відповідають за газотранспортну галузь. Необхідна кропітка та системна робота.
— Чи є сенс переглядати домовленості? Чи існують шанси на їх поліпшення?
Як громадянка України, я вважаю, що є потреба у їх перегляді. Вони, з точки зору як змісту, так і протокольної практики укладання, були несправедливими і нерівноправними. В них відсутня паритетність інтересів.
Міжнародний досвід свідчить, що такi угоди довго не існують, але підходити до їх перегляду треба системно і професійно. Я вважаю, що інтереси держави при їх підписанні посідали не перше місце, на жаль.
«Я ОЧІКУЮ, КОЛИ УКРАЇНА СТАНЕ ПРИКЛАДОМ ДЛЯ ІНШИХ»
— Чи може протокол допомогти у формуванні позитивного іміджу України на світовій арені?
— Протокол — це інструмент, який обов’язково допомагає у формуванні позитивного іміджу. Але протокол — це лише форма, а потрібен ще й зміст. Тільки при такому поєднанні ми можемо досягнути успіху, через послідовність, чітке розуміння політичних цілей, з усвідомленими, спланованими діями. Тут імпровізувати недоречно. Дуже важливо нарешті подолати внутрішньополітичну кризу, влада і суспільство повинні працювати — за процвітання держави, громадян, для підвищення авторитету країни на світовій арені. Нам дуже потрібна єдність та консолідація суспільства.
— Найкращими «формувачами» іміджу України досі були митці, спортсмени. Недавно відбувався Чемпіонат світу з футболу, на якому українська збірна досягнула, здавалося б, неможливого. «День» проводив опитування серед експертів: як потрібно вшанувати, привітати наших футболістів? Яка ваша думка з цього приводу?
— Це справді подія. На сьогодні це найбільше досягнення у футболі, яке здобула українська збірна за весь час. Ця перемога об’єднала країну так, як до цього часу не спромоглися зробити політики. Ця подія не може бути непоміченою. Україна має пишається успіхом своєї збірної і повинна віддати їй належне. Це гарний приклад праці над собою, досягнень і результатів. Наприклад, зустріч французької збірної відбувалася в Єлісейському палаці. На ганку її зустрів президент Франції Жак Ширак. Так він зазвичай зустрічає вищих посадових осіб, які відвідують Францію. Після чого відбувся святковий обід, на який президент запросив усіх членів збірної разом з їхнiми дружинами. Франція віддавала належне своїм героям. Я очікую того часу, коли Україна буде слугувати зразком для інших, і у нас для цього все є. Залишилося тільки це використати.
