«Інвентаризація можливостей»
Коли ще за радянських часів на одному iз засідань вчених мужів, які представляли всі союзні республіки, українські представники презентували антологію «Історія міст і сіл України» (а це понад два десятки томів!) під редакцією академіка Петра Толочка, зал піднявся і став аплодувати. Тому що цей і багато інших таких фундаментальних праць, які побачили світ завдяки ентузіазму наших краєзнавців, — не просто об’ємні довідники для купки зосереджених дослідників. Адже і боротьба за збереження культурної спадщини, і локальні знання (а вони ж у результаті і створюють глобальну історію країни), за словами голови Національного музею-заповідника Тараса Шевченка в Каневі Ігоря Лихового, — справа національної безпеки.
Про це, зокрема, йшлося на Третьому з’їзді Всеукраїнської спілки краєзнавців, який учора завершив свою роботу. І про роль держави в житті організацій, які виникають та існують на громадських засадах, — також. Адже, по суті, цей поки ще живий ентузіазм перекладає на свої плечі частину державної роботи: патріотичне виховання молоді та національна ідея формуються аж ніяк не завдяки постановам уряду. А отже, «заходи щодо підтримки краєзнавчого руху», заплановані Указом Президента ще позаминулого року, варто було проводити: насамперед, звичайно, «передбачати кошти на фінансування цієї програми». Для цього Всеукраїнську спілку краєзнавців мають прирахувати до розряду творчих організацій: відповідні виправлення до свого статуту і вносили на нинішньому з’їзді його делегати.
Проте нарікати тільки лише на неувагу держави також не зовсім коректно, вважає І. Лиховий. По- перше, члени Спілки повинні самі об’єднуватися: не формально, а фактично. Наступного року, наприклад, буде знакова подія, 190 років з дня народження Т. Шевченка, і це — хороша нагода забути про розбiжностi у поглядах на історичні події, розробити грунтовну програму, презентувати свої розробки. «За великим рахунком, ювілей потрібен не Шевченку, а нам: наростити темпи руху, провести, так би мовити, інвентаризацію потенційних можливостей», — образно пояснює свою позицію директор заповідника.
Згадана «інвентаризація можливостей» — тема окрема. Точок докладання знань вітчизняних краєзнавців — більше, ніж може здатися на перший погляд. Туризм: цій сфері повсюдно потрібні легенди, а останні — один із об’єктів вивчення краєзнавства. Знання цих фахівців можуть стати у пригодi навіть …виробникам товарів і послуг, зазначає І. Лиховий. Усе просто: якщо останнім часом так багато йдеться про створення українського бренду, то останній, відповідно, повинен мати український вигляд — поки що прикладів вдалого використання українськими торговими марками історичних особливостей того регіону, де вони народилися, небагато. Важливо також говорити про iсторію сучасною мовою. Приємно, що гарним прикладом втілення даної концепції в життя багато хто назвав двотомник із «Бібліотеки «Дня» — «Україна Inсognita» і «Дві Русі», презентованих під час з’їзду.
