Валерій ЗАЙЦЕВ, "День"
Зібравшись на свої останні березневі сесійні засідання, депутати Верховної Ради XIII скликання воднораз вирішують три важливих завдання.
По-перше, самим фактом проведення засідання забезпечується безперервність сесії, що запобігає виникненню спокуси у стратегів президентської адміністрації черговий раз пограти в загрозу розпуску ВР (за три тижні до виборів це могло б призвести до непередбачуваних наслідків). По-друге, навіть за умови відключеної трансляції (зайва можливість нагадати про диктаторські замашки виконавчої влади) депутати-кандидати можуть займатися передвиборною боротьбою, в тому числі публічно-агітаційною, добре, що журналістів із парламенту поки що не вигнали. І, по-третє, парламентарії XIII скликання отримали останню можливість довести до переможного кінця деякі із численних незавершених справ.
Зрозуміло, що вже не йдеться про найгостріші, конфліктні питання, як-от: відставка уряду Валерія Пустовойтенка, імпічмент Президента Леоніда Кучми або, наприклад, перенесення місцеперебування Конституційного Суду кудись далі від столичного шуму. Такі питання в останні дні вже не вирішити. Однак серед "недоведених" справ є не менш важливі, але не такі конфліктні. Одна з них - призначення уповноваженого Верховної Ради з питань прав людини.
Процес запровадження в Україні інституту уповноваженого з питань прав людини (омбудсмена) розтягся на кілька років. Однак у січні Л.Кучма нарешті підписав відповідний закон - після того, як парламент погодився майже з усіма президентськими пропозиціями й істотно звузив сферу компетенції омбудсмена. Однак після всіх поправок інститут уповноваженого залишився незалежним органом позасудового захисту громадян. Тепер потрібно лише "запустити" механізм, призначивши на цей відповідальний пост гідну людину, яка зуміє у своїй діяльності керуватися не тільки формальними нормами законодавства, але також "справедливістю і власною совістю". Після того, як 11 лютого відбувся перший тур виборів українського омбудсмена, стало зрозуміло, що перспективи на його обрання нинішнім складом парламенту досить туманні.
Кандидатами на пост уповноваженого було висунуто: заступників голови парламентського комітету з питань прав людини Ніну Карпачову та Сергія Кияшка, а також екс-міністра юстиції Сергія Головатого. За підсумками таємного (бюлетенями в кабінках) голосування до другого туру вийшли Н.Карпачова (подано 123 голоси) та С.Головатий (57 голосів). С.Кияшко отримав 42 голоси. Напередодні другого туру виборів уповноваженого, який був призначений на березень, зробимо спробу розібратися із чинниками, які впливають на позиції політичних сил у цьому процесі.
Передусім зазначимо, що виконавча влада відмовилася від висунення свого кандидата. Можливо, за інших обставин президентська адміністрація робила б ставку на Сергія Головатого, який під час свого членства в парламенті був одним з найвідданіших провідників президентського впливу у ВР. Однак після несподіваної відставки з поста міністра (влітку минулого року) стосунки Сергія Петровича з адміністрацією дуже погіршилися. Тут, мабуть, справа в одній з особливостей характеру Президента: він з великим недовір'ям ставиться до тих, кого образив (якщо, звичайно, можна вважати лише "образою" порушення обіцянки, даної С.Головатому, про те, що у кріслі міністра той залишатиметься, доки Леонід Данилович президентствуватиме). Із другого боку, хоч екс-міністр із парламентської трибуни і піддав нещадній критиці виконавчу владу, його шанси здобути прихильність парламентської аудиторії незначні: надто свіжа в пам'яті його ключова роль у прийнятті "Конституційного договору", не кажучи вже про дворічну працю на міністерському терені.
"Провал" С.Кияшка, одного з лідерів Соцпартії, свідчить про те, що за нього (через причини, які ми розглянемо окремо) не має намір голосувати "лівий фронт".
У цій ситуації найкращі, здавалось би, перспективи в Ніни Карпачової: вона кандидат юридичних наук, співавтор більшості правозахисних законопроектів (у тому числі й закону "Про уповноваженого ВР"). У першому турі Ніна Іванівна отримала більше голосів, ніж обидва її суперники, разом узяті. Здавалося б, вона може упевнено розраховувати на обрання у другому турі. Однак шансів на це набагато менше, аніж видається на перший погляд. По-перше, Н.Карпачова не належить до "лівого блоку", і ліві, які у своїй більшості не підтримали навіть власного соратника, навряд чи проголосують за незалежного кандидата. Крім того, Карпачова - кримчанка, а для національно заклопотаних парламентаріїв це ще гірше, аніж походження із "Дніпропетровської Русі" (з тими вже, здається, змирилися). Проте ці суб'єктивні. Об'єктивні "мінуси" серйозніші, тому що називаються вони - Кучма, комуністи і Мороз.
Позиція глави держави зрозуміла. Незалежний та авторитетний уповноважений з питань прав людини йому просто не потрібний. Унаслідок своїх функцій, виконавча влада в нашій країні, природно, виявляється головним об'єктом уваги омбудсмена, тож мати ще й цей додатковий "головний біль" Леонід Данилович не зацікавлений.
Зрозуміла і точка зору комуністів: фактично вони блокують обрання уповноваженого нинішнім парламентом, не без підстави сподіваючись на те, що в новій ВР їхній вплив зросте, і вони зуміють провести на цю важливу посаду свою (а не "соціалістичну") людину.
Найбільш цікава лінія голови парламенту Олександра Мороза. Він, здається, також налаштований на зрив виборів омбудсмена. Злі язики подейкують навіть, що, не сподіваючись на обрання Головою нового парламенту, Олександр Олександрович приберігає цю престижну посаду для себе. Більш вірогідною представляється інша версія: знаючи про бажання комуністів бачити в ролі уповноваженого свого однопартійця, хитромудрий спікер притримує вакансію, як предмет для торгу в новому парламенті.
За такого "розкладу" обрання парламентського уповноваженого видається вельми проблематичним. Залишається надія лише на розсудливість самих депутатів. Створення інституту уповноваженого може стати ефектним завершенням бурхливої історії Верховної Ради XIII скликання. Поки що на її рахунку не так уже багато добрих справ.
