Iз Великоднем, християни!
Завтра, 31 першого березня, святкує День Воскресіння Господнього — Великдень, Паску — переважна більшість християн світу. Це католики, майже всі протестантські церкви і частина православних — Вселенський патріархат, Елладська (Грецька), Румунська, Олександрійська, Болгарська та ще кілька церков. Всі вони становлять майже 90% віруючих християн.
Так вийшло, що дата Воскресіння Христового стала однiєю з ознак (чи чинників) конфесійного поділу християнського світу. Попри всі намагання, спроби і дискусії, досі не вдалося узгодити єдиний міжконфесійний християнський календар — щоб усі ми святкували великі євангельські свята в ті самі дні, як це було до прийняття Католицькою церквою Григоріанського календаря наприкінці ХVI століття. Календаря, на який поступово перейшли й протестантські церкви, хоча стосунки між ними і Римом були ще не найкращими. А серед сучасних старостильників знаходимо Російську православну церкву, Українське православ’я, Українську греко-католицьку та Сербську церкви.
У нашому суперечливому світі навіть церковний календар став і залишається століттями яблуком розбрату між одновірцями. Факти, однак, свідчать, що сам по собі календар зовсім не є якимось непорушним правилом, догматом. Пошлемося на такий авторитет, як Московський патріарх Алексій II. Відповідаючи на запитання, чому РПЦ не переходить на Григоріанський календар, він, зокрема, сказав: «...Календарне питання ускладнило обновленство, спровоковане Радянською владою після революції. Відомо, що обновленці зразу перейшли на новий календар. І сьогодні віруючий народ, який є хранителем віри православної, сприймає всі новації як обновленство. Я думаю, пройде якийсь час — не зараз — і ми зможемо вести розмову про перехід на інший календар. Сьогодні піднімати це питання рано. Сьогодні наш віруючий народ не прийме нового стилю. Тому ми не можемо створювати прецедент для нових розколів».
Старостильники посилаються на отців церкви, на соборні правила. Між тим дати святкування за старим стилем були узгоджені християнами зовсім не зразу, а тільки після кількох століть дискусій. Через 300 років після заснування християнства, після Воскресіння, окремі церкви ще відзначали Паску в різні дні і по-різному. Тільки на Першому Вселенському соборі (325 р.) було постановлено 1) святкувати Паску обов’язково всім одночасно; 2) обов’язково окремо від іудеїв і 3) обов’язково у першу неділю після першого весняного повного місяця. Здавалось, що все, всім і назавжди має стати ясним. Та ні. З’ясувалося, що в різних церквах обчислюють день весняного рівнодення за різними алгоритмами, по- різному визначають також фази місяця. Поступово, однак, дійшли єдності і до ХVI століття, попри розкол ХI століття, всі християни відзначали сакральні дні одночасно. Чи наступить, зрештою, чергова фаза згоди? Бо якось незручно виходить — одні християни радіють, вдягаються у світлі шати і співають «Христос воскрес із мертвих!», а інші в той самий час сумно моляться у задрапованих чорними тканинами храмах; одні суворо постяться, а інші вже розговляються. Відзначимо, що різниця в датах східної і західної Паски може сягати 5 тижнів, як, наприклад, цього року.
Завтра Свято Свят відзначають наші співгромадяни, що належать до Католицької церкви та до різних Протестантських церков. Побажаємо їм всім радості і щастя — як у житті, так і у вірі. А ще — бажання і волі розв’язувати всі релігійні протиріччя мирним шляхом. На останній екуменічній зустрічі в Ассізі папа Іван Павло II небезпідставно констатував, що сьогодні «релігія вельми часто невиправдано пов’язується з національними, політичними та економічними інтересами... Тому дуже важливо, щоб віруючі люди і громади категорично і однозначно відкинули насилля... Не існує такої релігійної мети, яка б виправдовувала застосування насилля людини проти людини».
P.S. Як повідомляє газета «The Wfshington post», цього року, вперше за 23 роки свого понтифікату, Римський папа Іван Павло II не буде очолювати урочисті пасхальні богослужіння. За станом здоров’я — до його старих хвороб останнім часом приєднався ще артрит коліна. Тому в святий чистий четвер папа Іван Павло II не брав участі у ритуалі миття ніг. Ще минулого року він переходив від одного священика до іншого (вони сиділи вряд), лив із золотого кухлика воду на праву ногу сидячого, витирав її рушником, а потім цілував. (Обряд, який наслідує євангельські події Тайної вечері і символізує самоприниження). Особливу тревогу викликає стан здоров’я Папи зокрема у зв’язку із запланованими цього року поїздками — до Болгарії, Канади, Гватемали та Польщі.
