Олександр СЕРДЮК, «День»
Каладзе привіз із собою з Тбілісі до Києва частку грузинського футболу — технічного й витонченого. Авансом це буде сказано чи ні, але з появою Каха в «Динамо» у грі киян з’явився деякий шарм...
Проте відчуваю вже невдоволення опонентів із приводу подібного підходу до сучасного футболу. І вони, за великим рахунком, праві: головне ж у позиції «ліберо», — а саме це амплуа закріпилося в останніх матчах «Динамо» за грузинським легіонером, — надійність.
— Звичайно ж, коли за спиною тільки воротар, уникати слід навіть найменшого ризику у володінні м’ячем, — погоджується Каладзе. — От лише не люблю я навіть у цейтноті спрямовувати м’яча чимдалі.
— Напрошується запитання: де ж у такому випадку «золота середина»?
— Один з обов’язкових компонентів гри «Динамо» — активна робота команди без м’яча. Це стосується й моїх партнерів з оборони, які постійно відкриваються...
— А ви, будучи молодшим за них, зобов’язані за штатом ще й керувати обороною. Не комплексуєте?
— Ну, не так уже щоб керувати. Олег Лужний мені як каже: «Каха, ти підказуй частіше, не соромся». Намагаюся не соромитися, виходячи із ситуації.
— Ви самі казали, що скрізь грали — і в нападі, і в середній лінії, і в обороні. Але не заднім захисником.
— І в київському «Динамо» в контрольних матчах мене пробували на місці переднього захисника. У ролі «ліберо» я вперше зіграв у Москві на «Кубку співдружності». «Передній захисник — то не твоє місце. Ти, Каха, — ліберо», — сказав мені тоді Валерій Васильович.
— А якби Лобановський сказав вам сьогодні: «Виходь завтра і грай, де хочеш». Яке б місце на полі ви самі собі визначили?
— Нині? «Ліберо».
— Каха, любов до футболу вам прищепив батько, чи не так? Адже він був президентом самтредійського «Локомотива», коли ви з’явилися в його тренувальному таборі.
— Саме так. Футбол я любив змалку. Але знайшов у мені талант і його розвивав батько, Карло Каладзе, колишній передній захисник «Локомотива». Так от у цій команді я почав тренуватися з 11 років. А за два роки після того як із моїм батьком переговорив тодішній головний тренер тбіліського «Динамо» Гіві Нодія, я переїхав до Тбілісі й почав грати за другу команду. У колишній лізі грузинського чемпіонату дебютував уже за часів Давида Кіпіані, який змінив Нодію, і я відразу ж забив гол.
— До речі, про гол, але про інший, який ви забили у ворота московського «Спартака» у фіналі «Кубка співдружності». Що він для вас означав?
— Дуже багато — у психологічному плані. Мене тоді всі поздоровляли, телефонували із Тбілісі. А головне — я повірив у те, що можу грати в київському «Динамо».
— А раніше, коли отримали запрошення до Києва, були сумніви?
— Кіпіані мені казав: «Адже там збірна України, конкуренція». Але переважили напутні слова батька: «Каха, не втрачай свого шансу: тебе запрошує сам Лобановський!»
— Ви грали у єврокубку за тбіліське «Динамо», тому не потрапляли до складу киян, причому не лише в матчах Ліги чемпіонів, але із цієї ж причини й в контрольних іграх. І якби «Динамо» пройшло до півфіналу Ліги, а потім до фіналу...
— Коли «Динамо» грало з «Ювентусом», я, зрозуміло, не про себе думав, а разом з усією Україною й, повірте, Грузією, де дуже люблять київську команду, був поглинутий мрією про наш прорив до півфіналу.
Ну, й мені Валерій Васильович казав, щоб я особливо не засмучувався. Мовляв, незалежно від того, пройде «Динамо» у півфінал чи ні, в національному чемпіонаті він мене задіє. Якщо, зрозуміло, я на те заслуговуватиму.
— Каха, схоже, ви склали серйозну конкуренцію Владиславу Ващуку, який нині набуває форму після травми. Традиційне запитання: які ваші взаємовідносини?
— Я прийшов до «Динамо», коли у Влада був відновний період, тому не бачив його гри, але знаю, що саме на позиції «ліберо» він чудово діяв і в «Динамо», і у збірній. Ніхто не стане заперечувати той факт, що у футболі необхідна конкуренція. Але в задніх захисниках я ходжу ще без року тиждень... Стосунки ж у нас із Владиславом дружні.
— Ви якось казали, що улюблений західний клуб — мадридський «Реал». Тож будете вболівати за нього в його фінальній грі Ліги чемпіонів із «Ювентусом»? Які, на ваш погляд, шанси іспанців?
— «Реал» демонструє технічний, атакуючий футбол, який завжди подобався мені. Уболівати ж я за нього буду (Рауль і Морієнгес ще й як спроможні помучити оборону італійців), але Лігу скоріш за все виграє «Ювентус», який тепер об’єктивно сильніший.
— Досить багато ваших земляків грають у зарубіжних клубах. Гра кого з них вам більше подобається, з ким спілкуєтеся?
— Я б особливо виокремив Шота Арвеладзе з «Аякса». А спілкуюся більше всього зі своїм другом Леваном Кобіашвілі, який грав за владикавказьку «Аланію», а нині від тбіліського «Динамо» в оренді у німецькому «Фрайбургу».
— Ну, і як йому — краще у другій бундеслізі, ніж у Тбілісі?
— Каже, що так. Через те і виїжджають футболісти із Грузії, що й чемпіонат у нас, я б сказав, середненький, і життя, м’яко кажучи, не дуже. Причому, чим далі від Тбілісі, тим бідніше живуть люди.
— І які ж, по-вашому, перспективи?
— Скажу лише, що я б дуже хотів, аби грузини жили краще. Це з точки зору економіки. Щодо футболу, то тбіліському «Динамо» далеко до київського, починаючи із професійного такту у виконанні своїх обов’язків адміністратора команди Віктора Кашпура і закінчуючи ефектним хет-триком Андрія Шевченка у ворота «Барселони». Чекати кардинальних змін на краще у клубному грузинському футболі найближчим часом, думаю, не випадає. Потрібні роки. А от у грузинської збірної, складеної з легіонерів, упевнений, перспективи кращі.
— Де ви живете в Києві?
— Клуб мені надав 4-кімнатну квартиру в тому будинку, де живуть Ребров, Шевченко.
— Коли я вам телефонував, у квартирі, здається, було гамірно.
— До мене часто приїздять друзі. А нині в мене гостює сім’я — батько й мати. 18-річний брат залишився у Тбілісі — в нього заняття в університеті.
— Оскільки ваша справа молода, порівняйте, будь ласка, тбіліських дівчат і київських.
— Не можу, оскільки часу на дівчат у мене вистачало лише у Тбілісі. У Києві в дискотеки не ходжу — завжди цейтнот.
— Можете назвати свої достоїнства й недоліки?
— Нервового перенапруження на полі я практично не відчуваю — це добре. Правою ногою я граю гірше, ніж лівою — це погано.
— Чи маєте намір вивчити українську мову?
— Не потягну я відразу дві іноземні мови. Російською оволодіти б.
— Про що мріє 20-річний Каха Каладзе?
— Про виграш у складі київського «Динамо» Ліги чемпіонів.
— Скромно, але зі смаком.
— Людина всього може добитися у житті, якщо захоче.
— Який ваш найпам’ятніший матч?
— За збірну Грузії у Тбілісі проти Італії (відбірний матч Чемпіонату світу-98 — 0:0. — О.С.).
Я тоді, як мені здається, вдало зіграв персонально проти Вієрі. А ще — саме після тієї гри мені зателефонував динамівський селекціонер Іван Терлецький і запропонував поміняти Тбілісі на Київ.
ФОТО ВОЛОДИМИРА ТИМЧЕНКА
КАЛАДЗЕ У ФОРМI ТБIЛIСЬКОГО «ДИНАМО»
З АРХIВУ «Дня»
Каха Каладзе. Захисник. Виступав за грузинські команди «Локомотив» (Самтредія) та «Динамо» (Тбілісі).
Чемпіон Грузії 1994, 1995, 1996, 1997 років, двократний володар Кубка Грузії. В національній лізі Грузії провів 85 матчів. У складі національної збірної Грузії провів 5 матчів. У київському «Динамо» — з січня 1998 року.
