Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців
Євген Коновалець, український військово-політичний діяч, організатор ОУН

Коли стикаються демократії

Європа повинна навчитися бути зрозумілішою та прозорішою щодо власних інтересів
15 червня, 2012 - 00:00

Багатополярний характер сьогоднішньої міжнародної системи знову буде продемонстрований на майбутньому саміті «Група двадцяти» в Лос-Кабосі в Мексиці. Глобальні проблеми більше не вирішуються, кризи некеровані, а глобальні правила не визначаються, за винятком того, як це реалізується по-старому, в основному західними державами. Великі та середні держави, що зароджуються, — такі, як Індія, Бразилія, Індонезія, Південна Корея, Туреччина та Південна Африка, також вимагають права висловитися.

Деякі з цих держав мають ринкову економіку, що все ще формується. Проте політично більшість із них переступили поріг, який довгий час обмежував доступ до «кухні» ухвалення міжнародних рішень. П’ять постійних членів Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй («P-5») досі відстоюють своє право накладати вето на резолюції, а їхня військова могутність не має собі рівних. Але вони вже не мають достатніх ресурсів, компетентності та легітимності, щоб упоратися з глобальними викликами або кризами самостійно.

Біполярність пішла в минуле і навряд чи відродиться в новій китайсько-американській «Групі два». Також навряд чи в недалекому майбутньому який-небудь клуб країн — такий, як «Група семи» або «Група восьми», знов візьме на себе статус квазі-гегемона. Навіть «Група двадцяти» в її нинішньому складі не в змозі бути тією силою, яка зможе і захоче сформулювати XXI сторіччя.

Для Сполучених Штатів, Європейського Союзу, Японії й інших членів «Старого Заходу» хорошою новиною є те, що більшість нових держав, які позиціонують себе для активнішої ролі, також є демократичними. У «Групі двадцяти» лише дві держави — Китай і Саудівська Аравія — відверто не хочуть бути ліберальними демократіями, тоді як третя — Росія — перетворилася на самодержавство з демократичним фасадом.

Не дуже хорошою новиною є те, що ці нові демократичні сили не обов’язково згодні з політичним порядком денним «Старого Заходу». Наприклад, у них різні точки зору в політиці щодо клімату, вбачаючи загрозу для розвитку. Крім того, тоді як середні та великі держави не завжди можуть порозумітися, вони, як правило, скептичніше ставляться як до міжнародних санкцій, так і до військового втручання.

Більше того, деякі з цих найважливіших країн істотно відрізняються від США, а часто й від ЄС щодо правильного підходу до регіональних конфліктів, особливо на Близькому Сході. Так, 2010 року між США, Туреччиною та Бразилією виник серйозний дипломатичний конфлікт із приводу того, як діяти в зіткненнях з Іраном за його ядерною програмою. Фактично не зізнаючись у цьому, США були невдоволені тим, що ці дві держави намагалися грати свою власну дипломатичну роль у цій суперечці.

Відмінності також очевидні там, де нові демократичні великі або середні держави сформували нові групи або клуби — такі, як країни БРІК, разом з недемократичними державами. Індія, Бразилія та Південна Африка прагматично використовують такі формати, відстоюючи свої інтереси або просто демонструючи свою міжнародну вагу, що посилилася. Між ними та Росією або Китаєм (обидві країни є членами Ради Безпеки) мало взаєморозуміння щодо політичних цінностей або основних питань міжнародного порядку.

Втім, разом із багатьма іншими державами на глобальному Півдні, Росія та Китай, як правило, відстоюють принцип невтручання, й вони, як правило, неохоче підтримують будь-які американські чи європейські спроби проектувати демократію та захист прав людини на інші країни.

Немало політиків у США та Європі відреагувало зі здивуванням і навіть роздратуванням на спроби цих нових демократичних держав відстоювати свої власні інтереси на світовій арені. Така реакція частково відображає старе мислення, що своїм корінням сягає часів холодної війни, коли демократичні держави могли відрізнятися дрібницями, але домовлялися з основних питань міжнародної політики. Ті, хто проводив різні порядки денні з визначальних питань, або не належали до «демократичного табору», або не були важливими міжнародними гравцями.

На противагу цьому, центральним елементом сьогоднішнього глобалізованого багатополярного світу є те, що розділені демократичні цінності не можуть гарантувати порозуміння в істотних питаннях міжнародної політики. Чим більше демократії, тим більша вірогідність виникнення конфліктів інтересів і відмінностей між демократичними країнами.

Є мало підстав для гнівної реакції, коли такі держави, як Туреччина, Бразилія та Південна Африка, диктують пріоритети, що відрізняються від пріоритетів Європи чи США, або мають різні думки про те, як реагувати на арабо-ізраїльський конфлікт і ситуацію в Ірані, здійснювати допомогу з метою розвитку, просувати демократію або захищати довкілля. Приклад США наочно показує, що великі демократичні держави часто діють у своїх інтересах, мало піклуючись про глобальне загальне благо, яке визначили інші.

Інакше кажучи, міжнародний порядок стає все більш плюралістичним. Завдання усталених західних демократій полягає в прийнятті й адаптації таких «демократичних відмінностей» на міжнародному рівні, а також у створенні багатосторонніх коаліцій для керування проблемами або для їхнього вирішення.

У принципі, ЄС перебуває в кращому становищі, ніж США (і, звісно, ніж Китай), щоб узяти на себе це завдання. Європейці мають хорошу практику роботи з відмінностями й у формуванні консенсусу між державами, що мають однакову позицію з принципових питань. Але Європа повинна навчитися бути зрозумілішою і прозорішою щодо інтересів, які лежать в основі її власної політики, а не вважати, що її позиція з приводу конкретної теми є єдиною раціональною реалізацією демократичних цінностей і норм.

Фолькер ПЕРТЕС — виконавчий голова і директор Німецького інституту міжнародних відносин і безпеки (Stiftung Wissenschaft und Politik — SWP) в Берліні.

Фолькер ПЕРТЕС. Проект Синдикат для «Дня»
Газета: