Країна читає

Чотири дні львів’яни носили валізами у свої домівки брошури та фоліанти, викупивши приблизно третину від загальної кількості видрукованого видавництвами за цілий рік. І тому можна сказати, що гасло форуму «Люди, читайте!» повністю себе виправдало. І взагалі після цього книжкового свята у всіх — і видавців, і продавців книжок, і в авторів, і, ясна річ, у тих, хто все це «споживає», настрій залишився оптимістичним. Щодо книжки, яку порівнюють з вікнами, крізь які видно душу, то вона в Україні, на щастя, не здає своїх позицій. Хоч народжуватися й просуватися їй зовсім нелегко…

ХТО КРАЩИЙ?

Цього року на урочистому відкритті Форуму в Оперному театрі було не проштовхнутися. Це й зрозуміло, кожен iз 500 учасників — видавництв з різних міст України, установ, що торгують книжками і їх продукують, громадських організацій та фондів, які до цього процесу мають безпосередній стосунок, — відіслали до театру хоча б одного свого представника. Й гостям міста, і львів’янам, які готувалися до цього рік і мали право першими дізнатися, кого ж авторитетне журi називатиме серед найкращих, не можна було відмовити у праві отримати вхідний квіток. Всім хотілося не лише почути, хто ж iз авторів дістане Гран-прі, чию видавничу діяльність вирізнять з-поміж інших, а ще й побачити Пауло Коельйо, запрошеного на Форум. Хоча останній після вручення йому срібної медалі — равлика, що вперто тримає книгу, тихенько з театру зник… (Матеріал про перебування всесвітньо відомого письменника у Львові читайте в наступному номері.)

Як стало відомо, суперечка в журі була досить жвавою. Кожен відстоював свій погляд і, звичайно, мав рацію, однак усі переможцями стати не могли...

— Цього року, на мою думку, — стверджував Богдан Тихолаз, кандидат філологічних наук, науковий співробітник Інституту франкознавства Львівського національного університету, — ми були трохи об’єктивнішими завдяки тому, що спеціалізувалися й задіяли в журі не 10, як було раніше, а 30 осіб. І не стали обмежувати себе звичними рамками — один Гран-прі та три переможцi, а назвали 21 позицію. Гран-прі отримала книжка Миколи Воробйова «Слуга півонії» (ВЦ «Просвіта», м. Київ). Вперше в історії конкурсу «Книжка Форуму-2004» найвищу нагороду отримало досить скромне в поліграфічному плані видання. Поцінована ж була прекрасна поезія Воробйова — чільного поета київської школи покоління постшістдесятників, які за певних причин видавали здебільшого свою поезію лише на початку 90-х. Їхню творчість вирізняв не потужний ідеологічний струмінь, а чисто мистецькі цінності. Щодо цього автора, то його довго обходила Шевченківська премія, і першість на Форумі стала спробою моральної віддяки великому поету.

— Кілька осіб, з якими доводилося спілкуватися, жалілися, що журі зовсім обійшло увагою сучасну прозу...

— Це сталося тому, що якихось серйозних явищ у прозі ми не помітили. Значно цікавішою була поезія та наукова література. Гідною нагороди, приміром, була «Повна Симфонія до Святого Письма Старого та Нового Завіту» (укладач Павло Смук, львівське видавництво «Свічадо»). Вперше в історії нашої культури зроблена конкорданція — укладено збірник всіх варіантів слововживання в Біблії. Так, це вузькоспеціальна робота, однак вона має велику культурологічну цінність. Або «Переяславська рада 1654 року: Історіографія та дослідження» (видавництво «Смолоскип», Львів) — своєрідна відповідь культурної спільноти, альтернатива офіційному погляду на возз’єднання України з Росією. Ця книга теж привернула увагу журі.

З розмов із іншими членами журі стало ясно, що відбір відбувався складно. Хтось відстоював «Мальоване дерево: Наївний живопис українського села» Лідії Орел, що говорить про мистецькі явища, які зникають і які потрібно зберегти для пам’яті нащадків. Хтось наполягав на складній роботі з дослідницьким аспектом — «Оточенні гетьмана Мазепи: Соратники та прибічники» Сергія Павленка. Хтось називав повне зібрання творів Володимира Свідзінського, чия творчість до цього часу є недооціненою... Так чи інакше, а всі члени журі сходились на одному: всі ці книги варто мати у власній бібліотеці українському інтелігентові, бо кожна з перерахованих книжок — явище в нашій літературі, гідне уваги читачів. І нехай пробачать мені, якщо я не все перерахувала...

Новацією в діяльності журі стало створення Шкільної ради, що оцінювала шкільні підручники, та Академічної ради, яка розглядала навчальну літературу для студентства. Варто підкреслити, наголосити для всіх батьків: якщо побачите в продажу, обов’язково придбайте для своєї дитини «Історію епохи очима людини» — підручник для 10 класу (видавництво «Генеза», м. Київ), який буде корисним для молодих людей, чия свідомість лише формується. Так само учням 10 класу варто вивчати зарубіжну літературу ХIХ ст. за підручником О. Пронкевич.

А президент Форуму Олександра Коваль встановила чотири свої персональні відзнаки. Вона вирізнила книжку Галини Кирпи «Ну й добре все придумав Бог» — за плекання духовності української малечі; Олександра Афоніна, президента Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів — за великий внесок у розвиток українського книговидання; Юрія Макарова, ведучого каналу «1+1» — за інтелігентність та неповторний шарм у телепросторі України, а також видавничий проект газети «День» «Війни і мир» (під редакцією Лариси Івшиної), присвячений польсько-українським вiдносинам у історичному аспекті. У рамках Форуму в Блакитній залі палацу Потоцьких відбулася презентація цієї (третьої) книжки із серії «Бібліотека газети «День». У ній брали участь головний редактор «Дня» Лариса Івшина, упорядники — професори Володимир Панченко та Юрій Шаповал, редактор видання Тарас Компаниченко, представник Генерального Консульства Республіки Польща у Львові пані Беата Добош, генеральний директор компанії «Крафт Фудз Україна», організатор конкурсу романів та кіносценаріїв «Коронація слова» Юрій Логуш, письменники Марія Матіос та Роман Лубківський... На нашу презентацію також завітали викладач кафедри психології Варшавського університету Марія Левицька, студенти Католицького університету та інші. Про подробиці презентації читайте у п’ятничному номері «Дня».

КАМО ГРЯДЕШИ?

Член журі Форуму Микола Тимошик — доктор філологічних наук, професор Київського університету ім. Шевченка, завідувач кафедри видавничої справи та редагування, про львівську книжкову імпрезу сказав так: «Вважається, що в нас проходять п’ять великих книжкових ярмарків, однак лише львівський може претендувати на міжнародність та унікальність. Цьогорічний Форум виявився найфеноменальнішим за кількістю учасників, кількістю заходів, громадським розголосом та соціальною значимістю подій. Спілкувався з представниками видавництв зі сходу України, так вони стверджували: сюди просто неможливо не приїхати. І суть зовсім не в обсягах продажів, а в тому, що в Україні формується книговидавничий рух, стверджується цехове середовище чи навіть братство, що об’єднує видавців, книготорговців та авторів, людей, чиї задуми та діяльність взаємно переплітаються. Сюди цього року приїхали представники Польщі та Росії, і приємно, що вони побачили зовсім не провінцію, а гідну книговидавничу діяльність, зустріли гідних партнерів. Між нами мають бути рівнозначні потоки, рівноправні стосунки, бо ми вже встали з колін і маємо свою прекрасну національну літературу. І це як ніде відчувається саме у Львові, де й має проходити форум (адже часом чую розмови, що такий форум потрібно перенести в Київ), тисячолітній книговидавничий досвід Львова має свій вплив та свою вагу, й честь і хвала організаторам Форуму, які підтримують того равлика (емблема форуму. — Авт.), підпирають його, вперто несуть книгу людям.

Щодо основних тенденцій книговидавничої справи, то сьогодні домінує навчальна книга, яку підтримує держава. Добре розвивається ділова та професійна література. На щастя, ми вже начиталися «Анжелік» і почали дбати про власну фаховість. Оживає сегмент і художньої літератури. Однак практично півроку нічого не видавалося, друкарні простоювали (бо книгодрукування дорівняли на якийсь час до виробництва ковбас), і лише коли пільги повернули, книговидавнича діяльність почала розкручуватися знову. Однак справжній літературний ренесанс можна було б очікувати лише за умови повернення до видавничих засад, що існували за президентства Кравчука: видавці, що друкують літературу не менше 75% українською мовою, платять нуль податку ПДВ і нуль податку з прибутку й не платять податку з оренди приміщення.

Наразі ще маємо мізерні тиражі, три тисячі — це «гора». Так, прогресуємо за кількістю назв, однак тиражі змушують сумувати... І все ж таки я повертаюсь додому із переконанням: книговидавнича справа на Україні викликає стриманий оптимізм і свідчить про своє певне пожвавлення».

СВЯТО СПІЛКУВАННЯ

Коли хтось сьогодні говорить, що молоді люди не читають, я настирливо раджу обов’язково завітати на книжковий Форум і переконатися, що більшість відвідувачів тут — зовсім молоді люди. Вони виходять з Палацу мистецтв, обіймаючи щойно придбані книжки, з радісними очима, і говорять одне одному «Я бачив Андруховича!», «Я щойно слухав Жданкіна!», і їхні голоси — щасливі. Всі чотири дні люди приходили на форум не лише для того, щоб оглянути чи придбати книжки, вони прагнули справжнього спілкування з однодумцями, тому уважно слідкували за оголошеннями — де та що зараз відбувається, на яку зустріч запрошують. І знову ж на цих зустрічах, що проходили на кількох львівських площадках, більшість публіки була — до 30 років. І це багато про що говорить.

«У нас у Польщі цікавість до українського автора якщо й не є величезною, то явно присутня, — визнала віце-директор Iнституту книги у Кракові Ельжбета Каліновська. — Те ж саме ми можемо сказати після львівського Форуму й про польську літературу в Україні. На нашу площадку приходило багато людей, чимало серед них було молоді, вона відвідувала й презентації книг польських авторів, і судячи з запитань — це читаюча, мисляча публіка. Я би сказала навіть — світла публіка».

На жаль, як відмічали польські видавці, в Україні мало де можна придбати польську літературу. Немає спеціалізованих книгарень ні у Львові, ні в Києві, на відміну від Польщі, де українську, російську книгу знайти нескладно.

Наступного року польські гості планують знову завітати у Львів, можливо, навіть більшим видавничим десантом, бо переконалися: потрібно нав’язувати контакти, потрібно друкувати й торгувати книжками в Україні. Автор, до речі, пам’ятає часи, коли львів’яни вишукували нові польські видання, адже поляки першими перекладали світову літературу, що продукувала й популяризувала ідеї гуманізму та демократії. Тепер українці від них не відстають, однак взаємний обмін ідеями залишається цікавим та корисним для обох народів.

Що стосується Фестивалю російської літератури, то ідея його проведення виникла рік тому, коли вперше на львівський форум завітав головний редактор газети «Книжное обозрение» Олександр Гаврилов. І, як він признається, «закохався з першого ж погляду». Тоді він прийшов на ніч поезії в театр Леся Курбаса й опівночі не знайшов вільного місця і сидів, як і цього року, на підлозі. Тоді він зрозумів, що хоче привезти у Львів талановитих поетів, привезти гарну й розумну книгу. Бо тоді у нього виникло враження, що є яскрава картина: всі гарні й розумні книжки — українською мовою, а весь непотріб, дурні й негарно видані книжки — російською. І він подумав, що має привезти в Україну іншу книгу. Пройшов рік — і його мрії здійснилися.

«В Росії, на жаль, погано знають українську книгу, — сказав О.Гаврилов, — але є тонкий прошарок людей, якi цікавляться загальноєвропейською поезією, літературою, зокрема й українською, яка сьогодні на злеті, в дуже добрій формі. Дай Бог російській літературі в такій добрій формі перебувати...»

Спаринги — п’ять раундів української та російської літератури, коли сходились два поети й по черзі читали свої вірші, збирали не просто численну публіку. Люди стояли на сходах, у дворі, сиділи на підлозі, й це свідчило про правдивість слів Гаврилова.

Однак найбільшу кількість посмішок викликали, звичайно, дитячі акції. Організаторам форуму вдалося організувати читацькі конференції, які визначали протягом року кращих читачів у різних куточках Галичини. 600 переможців, для кого книга — найкращий подарунок, з’їхалися під час Форуму у Львів. Вони читали, бавилися, ласували солодощами й отримали в подарунок книжки. Всі ці радісні дитячі обличчя говорили: у Форуму є майбутнє, бо підростає когорта нових уболівальників книги, їхня кількість ростиме та впливатиме на майбутнє України — воно має стати інтелігентнiшим, чесним та щирим, таким, яким вчить бути найкраща, наймудріша Книга.