Мир — це не все, але все без миру — ніщо.
Віллі Брандт, німецький політик, лауреат Нобелівської премії миру

«Мадонна»... з краю Олігархів

У Кривому Розі нам розповіли, що історія цієї дівчини — типова...
17 лютого, 2012 - 00:00
ПОРТРЕТ МАРІЇ З КРИВОГО РОГУ ПІВДЕННОАФРИКАНСЬКОГО ФОТОГРАФА БРЕНТА СТІРТОНА ВИЗНАНО КРАЩИМ У КАТЕГОРІЇ «ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ» ЗА ВЕРСІЄЮ WPP / ФОТО РЕЙТЕР

10 лютого журі фотоконкурсу World Press Photo оголосило імена переможців. Фотороботи, які було визнано найкращими 2011 року, дають чимало приводів для роздумів. Особливо українцям. Адже серед дібраних журі фотографій три — присвячені саме Україні.

World Press Photo — це конкурс не лише фотографічної майстерності. Відібрані роботи певною мірою відповідають духу світових подій, розкривають помітні явища, що характеризують їх. Недаремно офіційний лозунг конкурсу — сприяти розумінню світу через якість фотожурналістики.

Минулого року у конкурсі переміг портрет афганської дівчини Бібі Айше, виконаний фотографом з ПАР Джоді Бібе («День», № 29 від 18 лютого 2011 року). Це фото — моторошний «документ» насилля стосовно жінок. А цього року кращою стала робота іспанця Самуеля Аранди з польового госпіталю у Ємені (інтерв’ю з автором фото читайте далі). Арабські революції та екологічне лихо в Японії — ключові теми World Press Photo-2011.

Хоча в Україні минулого року не відбувалося ані політичних зрушень, ані, на щастя, екологічних трагедій, нашій країні світові фотографи теж приділили чимало уваги. Очевидно, процеси всередині країни, хоч і не настільки вибухові, але важливі.

Нагадаємо, що перше місце у категорії «Проблеми сучасності» посіло фото наркозалежної повії з Кривого Рогу — Марії, автором якого є Брент Стіртон із Південної Африки. А в категорії «Портрети» українські реалії «вибороли» два перші місця. Другим виявився портрет Інни Шевченко з руху FEMEN, виконаний французом Гійомом Ербо (інтерв’ю з ним читайте далі), а кращою визнали роботу канадця Дональда Вебера — портрет чоловіка у кімнаті для допитів.

Якщо врахувати, що після оголошення результатів конкурсу виставку робіт-переможців відвідає до 40 країн, то враження про Україну у відвідувачів складеться не найкраще. Думаю, у багатьох українців, які вболівають за свою країну, після перегляду фото виникне запитання: невже фотографи, які приїхали сюди, не побачили, зважаючи на нашу багату культуру, нічого позитивного?

— На кожній виставці World Press Photo домінують трагічні світлини. Це своєрідний стиль конкурсу та бачення ролі і завдань фотожурналістики, — говорить більд-редактор «Дня» Руслан КАНЮКА. — З кожної виставки я виходжу з важким серцем. Зрозуміло, що цей трагізм не надуманий, а присутній у світі навколо нас.

Заперечити, що представлені на фото явища є частиною українських реалій, більше того — розкривають глибокі суспільні хвороби, що потребують невідкладного лікування, справді складно.

Наприклад, як розповів «Дню» координатор програми Міжнародного благодійного фонду Вільяма Дж. Клінтона Леонід ВЛАСЕНКО, що працює з наркозалежними людьми у Кривому Розі, історія повії Марії, яка стала героїнею фото Брента Стіртона, типова:

— Українська наркополітика меншою мірою звертає увагу на соціально-медичний захист наркозалежних осіб, а найчастіше використовує репресивні методи щодо них. Відповідно молоді люди, які схильні до девіантної поведінки, пробують наркотики, далі непомітно для себе стають залежними від них, а в такому стані дуже легко потрапити до в’язниці. Українським законодавством передбачено три роки ув’язнення за зберігання наркотичних речовин. У результаті 70% наркозалежних людей проходять і крізь зону. Що таке для молодої людини потрапити до в’язниці? Це кримінальний досвід. Після виходу на волю більшості так і не вдається знову стати повноцінною частиною суспільства. Жінки у цьому кримінальному світі ще більш беззахисні, ніж чоловіки. Тому, коли стає відчутним брак коштів, щоб підтримувати себе і свою залежність, багато починають займатися комерційним сексом... Всі ці люди — хворі, позбавлені підтримки рідних — потребують мінімальної соціальної уваги і підтримки з боку держави. Натомість вони часто стають сучасними прокаженими.

Марії сьогодні 32 роки. У неї є маленька донька, якою опікується свекруха. Чоловік цієї жінки помер від вживання наркотиків. Щоб підтримувати себе і свою дитину, Марія займається проституцією.

І це — типово!

Особливо для Кривого Рогу та Дніпропетровщини.

Як повідомляє кореспондент «Дня» у Дніпропетровській області Вадим Рижков, за офіційними даними, у Кривому Розі на 10 000 населення хворіють на наркоманію 57 людей, по області ця цифра — 36, по Україні — 28. На офіційному обліку по наркоманії у Кривому Розі майже 4 тисячі пацієнтів, з них ін’єкційні наркотики вживають 3443 людини. Втім, за результатами проведеного 2008 року незалежного дослідження, у Кривому Розі нарахували до 23 000 ін’єкційних наркоманів. Наркологи вважають, що кількість пацієнтів, що стоять на офіційному обліку, можна сміливо множити на 10.

За словами Леоніда Власенка, велика кількість наркозалежних взагалі характерна для індустріальних міст Півдня та Сходу країни, хоча, звісно, у Кривому Розі ситуація одна з найскладніших. Утім, тут важлива не стільки констатація факту, як розуміння, чому — так.

Найпоширеніше пояснення, якого дотримується і працівник Фонду Клінтона: це загалом властиво індустріальним містам, де велике скупчення людей, які відносно забезпечені фінансово через роботу на розвинених підприємствах. Мовляв, усі країни на певних етапах через це проходили. Та й загалом така ситуація на Дніпропетровщині склалася ще за часів Радянського Союзу, просто її замовчували.

Але чи не занадто поверхове пояснення? Всі ці причини, звичайно, можуть мати місце, але їм бракує системності. Кривий Ріг — не найбільше і не найбагатше місто в країні, а швидше одне з найбільш депресивних. Як зазначає кореспондент «Дня» Вадим Рижков, одна з причин — за часів СРСР саме в ці регіони стікалася найбільша кількість кримінального елементу, що виходив із в’язниць. Тобто слід говорити про духовне спустошення регіону, звідки і девіантна поведінка молоді, що стає першим етапом соціального падіння за усталеною схемою.

Відповідно в роки незалежності духовне здоров’я населення тільки погіршувалося. Вихідці з цього регіону, які зараз очолюють списки журналу Форбс, були надто зайняті приватизацією підприємств, викачуванням ресурсів і збиранням сімейних статків...

Прикметно і водночас цинічно, що Дніпропетровщина, яка зараз чи не найбільше страждає на всі види сучасної чуми, дала Україні і чи не найбільшу кількість багатих сімей. Зараз ці прізвища очолюють списки політичної і бізнесової еліти.

Зважаючи на це, історія Марії стає чимось більшим, аніж історія жінки, що волею обставин опинилася на соціальному дні. Ці обставини вимальовуються у чітку систему: з регіонів упродовж десятиліть вимиваються кошти, і водночас приватні канали працюють на деградацію. Відбувається спотворення всіх систем цінностей на найвищому рівні.

Тут можна додати лише один останній акорд. Як розповів «Дню» автор фото Брент Стіртон, в Україну він приїхав разом із іншими фотографами на запрошення Фонду Олени Пінчук «АнтиСНІД», щоб сфотографувати наркозалежних людей по всій Україні та розповсюдити ці фото у світі задля... залучення людей до боротьби зі СНІДом в Україні (!). Тобто фотографа сюди запросила родина Президента, десятиліття правління якого значною мірою й зумовило неймовірне збагачення одних людей і матеріальне та моральне падіння інших. Звичайно, сьогодні неймовірно зручно фінансувати програми боротьби зі СНІДом, облагороджуючи себе німбом мецената. Тільки у Західному світі меценатство має трохи інший відтінок.

Та й сама ініціатива — запросити фотографів, щоб залучити людей до боротьби зі СНІДом, — виглядає дивно. Хіба не можна було знайти простіший (а головне — ефективніший!) варіант, враховуючи можливості вихідців із регіону — Лазаренка, Кучми, Пінчука, Тігіпка, Коломойського? Наприклад, такий: багатії, для яких саме цей регіон став фінансовим стартом, негайно організовують консорціум ліквідації всіх наслідків «лихих 1990-х». Спасибі, звичайно, Фонду Клінтона, який працює із наркозалежними людьми Дніпропетровщини, але чи не занадто складний шлях обрали українські благодійники? Спершу Віктор Пінчук здійснює величезний вклад у Фонд Клінтона (ці дані оприлюднювала американська преса), а вже потім в Україну від американського фонду надходить (чи така вже й суттєва?) допомога...

Розмовляти про дівчину, яка стала його героїнею, Брент Стіртон відмовився. Мовляв, усі права на інформацію про неї належать Фонду. Коли ми з цього приводу зателефонували до самого Фонду, їх ця історія анітрохи не збентежила. Навпаки — на головній сторінці сайта організації розміщена інформація, що Марія взяла участь у фотосесії в рамках програми Фонду «СНІД. Відкриті обличчя». Надавати інформацію про Марію менеджер з комунікацій відмовився, мотивуючи відмову тим, що розповсюдження зайвих деталей може зашкодити соціально вразливій жінці!

Коли соціальні катаклізми супроводжує цинізм із боку тих, хто називає себе елітою, суспільство стає по-справжньому вразливим.

Вікторія СКУБА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments