Краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати!
Микола Вороний, український письменник, перекладач, поет, режисер, актор

Маємо, зберігаємо, але — не показуємо

Вітчизняні музеї вчаться заробляти
30 листопада, 2005 - 00:00

Українські музеї просять про допомогу. Їм не вистачає приміщень, грошей та уваги. Сьогодні 90% колекцій вимушені «ховатися» в запасниках, оскільки експозиційні зали замалі. А запасники часто — без вентиляції, а то й із дахом, що протікає. В музеях на периферії по 10—20 років не перевидавалися путівники, не розроблялися проспекти. Автоматизована база даних експонатів — розкіш, якою щонайбільше може похвалитися п’ять із 390 музеїв країни. А про свою сторіночку в інтернетi — поширеному явищі для Заходу — й говорити не доводиться. Про все це держава повинна знати та розуміти, що без її підтримки Україна втратить свій культурний продукт. Такий, якщо стисло, висновок учорашнього круглого столу, який організував Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України. Музейники цитували виступ Віктора Ющенка на нещодавніх президентських слуханнях. «Чому стільки націй шукають себе хоч би тисячу років тому, а ми, маючи експонати четвертого, п’ятого, шостого тисячоліття, не можемо їх гідно представити?» — говорив Президент.

Відповісти на це запитання можна по-різному. З одного боку, не секрет, в Україні існує думка, що музеї — отакі собі «проїдачі» бюджету. Вони порожні, щорічно поглинають мільйони гривень і при цьому заявляють, що їхні проблеми — в недостатньому фінансуванні. Інше запитання, що бюджетних грошей сьогодні вистачає лише на мізерну заробітну плату співробітникам і комунальні послуги. Ремонт і поповнення фондів — закрита тема. Причому мова не лише про музеї на периферії, які змушені сподіватися лише на місцеві бюджети. Наприклад, в одному з п’яти українських скансенів (експозиція під відкритим небом) «Пирогово» заявляють про те, що деякі експонати сьогодні знаходяться в катастрофічному стані. А за словами директора Миколи Ходаковського, неконтрольована забудова, яку ведуть в околицях музею, згодом здатна перекреслити його суть — оазис українських традицій і культури. Що стосується фондів, то можна з усією впевненістю стверджувати: нащадкам, швидше за все, не дано побачити творчість майстрів нашого часу. Знайти гроші на закупівлю виробів музеї не можуть, а меценатство в Україні з багатьох причин не популярне. Але найбільше пригнічує той факт, що криза припала якраз на момент підвищеного інтересу українців до музеїв. За даними Міністерства культури та туризму, минулого року їх відвідало на 4 мільйона чоловік більше, ніж в 2003-му.

З іншого боку, у своїх бідах музеї багато в чому винні самі. На Заході, наприклад, вони хоча й дотуються з бюджету, але все рівно не втрачають можливості заробити самостійно. Хоч би для того, щоб систематично поповнювати ті ж фонди. Крім традиційного буклетно-сувенірного бізнесу музеї здають свої приміщення в оренду для презентацій і конференцій. Відкривають стилізовані кафе, активно співпрацюють із туроператорами, які вносять їх у свої маршрути. У той же час в Україні до подібних починань ставляться прохолодно. Музейники неодноразово повторювали, що такі поняття, як «прибуток», «ринок збуту», «маркетинг» — не для них. Та й адаптувати тексти екскурсій для «середнього розуму», на їхню думку, необов’язково, адже є постійні відвідувачі — обізнані та грамотні. Як заявила на круглому столі директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики й етнології Ганна Скрипник, комерціалізація музеїв — не панацея. І всі питання, пов’язані з нею, треба ще ретельно обдумувати. А тим музеям, які сьогодні здають свої приміщення в оренду, на її думку, немає чим пишатися. Адже це вимушений крок.

Задля справедливості, варто визнати, що є позитивний досвід. Скажімо, минулого року Феодосійська картинна галерея своїми силами заробила понад мільйон гривень. Зразком у цьому випадку є й заповідник «Києво-Печерська лавра». Активна співпраця з туристичними агентствами та реклама дали більшу кількість відвідувачів. А сувенірна продукція та введення платних послуг (наприклад, фото- та кінозйомка) — додатковий дохід.

Саме тому міністр культури та туризму Ігор Ліховой закликає музейників учитися продавати свій продукт. А загалом, як вважають чиновники, могутнім поштовхом для музейної справи повинен стати «Мистецький арсенал». Щоправда, вже очевидно, що він же стане яблуком розбрату для музеїв. Добровільно передавати частину своєї колекції «в загальний казан» поки що мало хто погоджується.

Оксана ОМЕЛЬЧЕНКО, «День»
Газета: