Марія МатIос: Підозрюю, що у Президента є бажання не вляпатися, а увійти в історію

Ясна річ, ми стежили за усіма тими перипетіями довкола Марії Матіос (депутатські листи в прокуратуру, вилучення з книгарні «Вирваних книжок з автобіографії», «допит» колишніх сусідів...). І відгукувалися на них. В інтерв’ю з письменницею, яка нещодавно була нашим гостем, очевидно, говорили глибше про феномен залякування Матіос. Бо, як розуміємо, не стільки про неї одну мова, як про сучасні глобальні суспільні процеси. Особливо цікавилися її думкою щодо порушення кримінальної справи проти Леоніда Кучми. Адже йдеться не лише про самого екс-президента, а й про систему, що він створив. У 1999 році «День», підтримуючи на президентських виборах опозиційного кандидата, писав, що після перших п’яти років свого керівництва Леонід Данилович має піти. Марія Василівна називає себе професором з того періоду — вона працювала прес-секретарем Євгена Марчука.

— Я не вірю у правдивість намірів, — говорить. — Інакше доведеться рубати суки на яких сидять ті, хто це розпочав. А чи вони готові до цього? Так, свого часу Хрущов зробив крок, який від нього ніхто не сподівався, — засудив сталінізм, хоча сам був, що називається, по ліктях в крові. Не знаю, чи сучасний український політикум готовий до такого очищення... Гадаю, там є невелика кількість людей, які усвідомлюють, що без розв’язання даної проблеми (і не тільки) теперішня влада не має майбутнього. Навіть підозрюю (нехай то буде моя людська ілюзія), що у президента є бажання не вляпатися, а увійти в історію. Очевидно, без президентської волі було б неможливо порушити це питання.

На наше запитання, чому нині багато людей співчувають Кучмі, відповідає:

— Людям властиво забувати. По-людськи може бути жаль людину, яка десять років живе під дамокловим мечем страху. Думаю, така думка просто нав’язується суспільству. Особисто я, таких, що співчувають екс-президенту, не зустрічала. Очевидно, кожен розуміє, що за все зроблене доведеться відповідати. Тепер або потім.

— Знаєте, після 1999 року суспільство пішло, так як люблять ходити маленькі діти, — спиною назад. До цього спричинилося, зокрема, вбивство Чорновола. (У мене жодних сумнівів нема, що то було вбивство. Це тільки треба довести). До того були спроби залякування Марчука. І дуже реальні. Рівно за місяць до вбивства Чорновола була спроба влаштувати серйозну аварію з машиною Євгена Кириловича. Але автокатастрофа не вдалася — завадив туман. Я там була, що дає мені право казати, мовляв, тоді засобів для тиску не вибирали... Так от, прийнявши запропоновані (чи, може, нав’язані) правила гри, суспільство потім поплатилося. Десь у той час воно зупинилося на роки у своєму розвитку.

Розлоге інтерв’ю з письменницею читайте в найближчих номерах газети.