Майбутнє на тлі історичної пам’яті
Сьогодні в Освенцiмі понад десять тисяч осіб віддадуть данину пам’яті тим, хто страждав і загинув у концтаборі «Аушвиць-Біркенау», звільненому 60 років тому. На церемонію запрошені глави 40 держав. Серед них і Президент України Віктор Ющенко, батько якого був в’язнем Освенцiма, Бухенвальда і Дахау. Минулого року Ющенко передав до музею Освенцiма копію «фільтраційної справи» свого батька. Родина багато років шукала ці документи, ще з 60-х років надсилаючи запити до КДБ і до Освенцiмського комітету. У робочому кабінеті Віктора Ющенка знаходиться ксерокопія з табірної книги: два рядки, які свідчать про приїзд 26 лютого 1944 року до Освенцiма ешелону з радянськими військовополоненими. Одним із них був батько майбутнього Президента України з виколотим на грудях номером 11367. (На архівному фото — діти, в’язні концтабору «Аушвиць-Біркенау», які демонструють витатуйовані на руці номери. Через цей страшний концтабір пройшло понад 600 дітей до18 років.)
«Велике європейське турне» нового українського Президента триває. Вчора — події з приводу 60-річчя вiд дня визволення табору смерті в Освенцiмі, сьогодні — виступ у Європейському парламенті в Брюсселі, потім — економічний форум у Давосі . Поки що все виглядає так, ніби Віктор Ющенко намагається якомога швидше представити світу ту Україну, якої ще немає, але яку він дуже хоче створити. Про це свідчить і те, що у своєму виступі в Європейському парламенті він планує представити власну програму європейської інтеграції, у Давосі — презентувати світовій публіці з числа не лише політиків, а й керівництва Європейського банку реконструкції й розвитку, інших впливових міжнародних структур, транснаціональних компаній, плани економічних реформ.
Поки що можна говорити лише про те, що триває процес знайомства. Світ знайомиться з Україною в особі Ющенка — між тим, можливо, багатьом буде цікавим зрозуміти, що країна і її лідер не завжди можуть бути одним і тим самим. У всякому разі, здається, той період, коли контакти з українським керівництвом з боку найрозвинутіших країн і міжнародних інституцій було зведено до необхідного мінімуму, схоже, минає. Тільки в Освенцiмі планувалося не менше десяти двосторонніх зустрічей нового Президента України (всього в урочистостях брали участь 44 закордонні делегації, близько 30 iз них очолювали глави держав і урядів), серед них — зустріч між Ющенком і віце-президентом США Діком Чейні.
Перший робочий тиждень Ющенка на новій посаді став, по суті, демонстрацією того, що Україна твердо обирає той самий «західний» чи «європейський» вектор свого подальшого розвитку, якому буде підпорядковано всю політику нового державного керівництва. Про це йшлося ще під час його візиту до Москви (телекамери показали дуже напружену постать російського президента Володимира Путіна), про це йшлося під час виступу Ющенка і його відповідей на запитання у Страсбурзі. Примітним був той момент, що ні в інавгураційній промові Ющенка, ні в його виступі у залі Парламентської Асамблеї Ради Європи не прозвучало спеціально слово «Росія». Член російської делегації в ПАРЄ навіть ображено вимагав від Ющенка пояснити, як же він планує розбудовувати відносини України з «європейськими країнами, які не є членами Європейського Союзу». Суть перших планів команди Ющенка, не виключено, в тому, щоб перевести ці відносини у статус «партнерства і сусідства». І не більше. Наскільки це вдасться — інше питання. Поки що в Москві змушено сприйняли першу пігулку: перше кадрове призначення Ющенка (в.о. прем’єр-міністра Тимошенко) — відбулося не просто без консультацій з Кремлем, але прямо всупереч його волі. Поки що все виглядає так, що Москва не має справді дієвих важелів впливу на українські події, які можна задіяти без суттєвих втрат для себе. І не тільки моральних.
Народний депутат Олег Рибачук, який бачить себе в новому уряді віце-прем’єром чи державним секретарем з питань європейської інтеграції, напередодні інавгурації Ющенка стверджував, що план дій нової владної команди вже готовий, вже намічено почати з розбудови самого уряду за «європейською моделлю» і провести необхідні адміністративні реформи з цією метою. Рибачук також говорив, що команда Ющенка має у своєму арсеналі розробки, які допомагали готувати міністри, які займалися європейською інтеграцією Польщі, Угорщини на інших країн, які в травні минулого року стали членами Європейського Союзу. За словами Рибачука, є фонди, достатні для того, щоб мало не кількасот фахівців отримали необхідну підготовку й пройшли необхідне стажування за кордоном (у тій же Польщі, у Брюсселі).Він вважає, що сам шлях України до ЄС буде не надто тривалим (план розраховано на п’ять років), і що він сам — в жодному разі не «євроромантик», але виходить з позицій банківського менеджера. Оптимізм майбутнього «головного європейського інтегратора» України може наштовхнутися і на кадровий голод, і на відвертий саботаж чиновництва, особливо — регіонального на найнижчих рівнях, і на багато інших внутрішніх перепон.
Реакція з боку самого Європейського Союзу і окремих країн—членів ЄС поки що виглядає обережною. Відомо, що 31 січня на засіданні Ради міністрів закордонних справ країн—членів ЄС розглядатимуться «10 пунктів», про що в самих структурах ЄС спочатку говорили пошепки й на засадах анонімності, потім, щоправда, їх виклала The Financial Times. Йдеться, зокрема, про швидке надання Україні статусу країни з ринковою економікою при антидемпінгових розслідуваннях, сприяння вступу України до СОТ, початок переговорів про запровадження зони вільної торгівлі і поступову лібералізацію візового режиму. Тобто про ті кроки, яких у Києві найзапекліші «єврооптимісти» і «євроромантики» чекали роками, і які просто є розвитком позицій, закладених ще в Угоді про партнерство і співробітництво від 1994 року. Ющенко в Страсбурзі говорив про сподівання вже в 2007-му провести переговори з отримання Україною асоційованого з ЄС статусу. ЄС на це поки що ніяк не відповідає. Президент Польщі Олександр Квасневський, який став найзапеклішим промоутером Ющенка і «нової України» на Заході, поки що оптимістично заявляє, що він особисто розраховує на десятирічний термін вступу України до ЄС. В самому ЄС просять «бути реалістами» (теза, яка звучить уже десять років), не розшифровуючи цього поняття. Політики і дипломати дають зрозуміти, що насправді все є можливим, і що все залежатиме від реальних кроків, реального поступу і реальних досягнень України. Вже зараз відкритим текстом вказується, що Німеччина і Франція надаватимуть Україні всю можливу й необхідну підтримку, проте до обговорення реальних термінів українського вступу ще дуже далеко, ще надто багато потрібно зробити. Заради справедливості, варто визнати, що це є перші аванси «презентаційного тижня» Ющенка, і що рік тому у Києві не могли очікувати й на це. Можливо, ще більше буде днями сказано у неформальних бесідах на конференції з «українського питання» у британському Вілтон Парку, де традиційно збираються поспілкуватися саме ті, від кого залежить прийняття рішень. Але за презентацією починаються робочі будні. Саме по них і варто буде робити висновки про європейськість нової влади.
