Мистецтво футболу за Ващуком
Мені завжди здавалося, що «Динамо» для Владислава Ващука щось більше, ніж просто клуб, чим просто високоприбуткова робота. Пам’ятаю, як після виграного матчу «Динамо» — «ЦСКА» в торішньому кубковому фіналі переможці почали фотографуватися. Ні в якому разі не применшуючи почуття патріотизму інших київських футболістів, все ж відзначу, що лише Владислав скандував: «Динамо! Динамо!» Потім він зізнався, що це була зовсім не гра на публіку і що в подібні моменти керуєшся, в основному, емоціями. Або ось ще один показовий епізод: знов-таки після того матчу Влад був єдиним, хто підбіг до «фанатівського» сектора й високо підняв кубок, даючи цим зрозуміти «Дякую, хлопці, за підтримку, ми з вами». Здавалося б, не такий уже й примітний штришок, але він чи не найкраще й найточніше характеризує Влада.
З ним ми домовилися зустрітися напередодні одного з численних динамівських тренувань. Надворі стояла жахлива погода і я вже почав шкодувати, що прийшов на п’ятнадцять хвилин раніше обумовленого. Яке ж було моє здивування, коли хвилиною пізніше на горизонті з’явився «Мерседес» Влада. Дуже сумніваюся, що будь-яка інша «зірка» його масштабу примчалася б на чверть години раніше на зустріч із репортером. І йому абсолютно неважливо, хто перед ним — Валерій Васильович, кореспондент «Дня» чи збирач автографів. З усіма він уважний і ввічливий, а ще в нього світла голова. Втім, ви й самі в цьому переконаєтеся, ознайомившись з поглядами і думками Влада, в більшості своїй, до речі, дуже цікавими.
ПРО АМБІЦІЇ
Амбіції є обгрунтовані й необгрунтовані. Обгрунтовані — це коли ти з шкури геть вилазиш, щоб попасти до «основи», а потім виходиш і виграєш. Необгрунтовані — це коли ти заявляєш, що тобі нічого не варто обіграти таких-то й таких-то. У футболі, на щастя, подібні речі не дуже поширені, а от у інших видах спорту трапляються часто-густо.
ПРО БАЗУ В КОНЧІ-ЗАСПІ
Всі ми добре знаємо, що на Заході заїзди на базу не практикуються. Та це там, а у нас трохи інший менталітет. Звичайно, не варто думати, що якби нам дали повну свободу дій, то нас можна було б зустріти виключно в нічних клубах. «Динамо» — це висока марка, де зібралися професіонали своєї справи, де встановлюється максимально можлива планка. Якби нас це не влаштовувало, ми б перейшли до іншого клубу, де заняття проводяться раз на два дні. Але тоді довелося б змиритися з роллю постійних аутсайдерів і хлопчиків для биття. Ми ж націлені на найвищі результати і для того, щоб їх досягнути, багато чим доводиться жертвувати. Але гра варта заходу.
ПРО БАГАТСТВО
Уже не визнайте за банальність, але не в грошах щастя. Так, вони важливі, життєво необхідні, та головне для мене — здоров’я. Здоров’я не тільки моє особисте, але й моїх родичів, друзів, партнерів з команди. Якщо буде здоров’я, решта неодмінно додасться. Гроші в тому числі.
ПРО ВІРУ
Думаю, віра досить важлива: якщо ти не остаточно впевнений у правильності вибраного шляху, то треба над цим гарненько поміркувати. І ще — я завжди вірю в те, що все робиться на краще. Бо якби ми сиділи, склавши руки, суспільство зупинилося б у своєму розвитку, почало б деградувати.
ПРО ДИТИНСТВО
Антуан де Сент-Екзюпері говорив, що всі ми родом з дитинства і був цілком правий. Думки про дитинство завжди навівають мені приємні спогади: разом з динамівською юнацькою командою ми об’їхали півсвіту, побачили багато цікавих країн, виграли безліч турнірів. Та справа не тільки в призах. То була чудова, неповторна пора. Іноді мені здається, що то був якийсь інший світ, тоді були інші цінності. Я не беруся їх оцінювати і порівнювати з сьогоденням, а просто скажу, що з тими роками у мене пов’язані дуже теплі почуття.
ПРО ДОБРОТУ
Ти маєш на увазі, чи добра я людина? Важко себе самого оцінювати, але совість моя чиста, зла ні на кого не тримаю. Та якщо коли-небудь якісь конфлікти й виникають, відразу ж намагаюся їх згладити, або, що краще, зам’яти.
ПРО ДРУЗІВ
У мене є й друзі, й приятелі, й звичайні знайомі. Особливо ніжні почуття маю до сім’ї Шовковських, бо із Сашком ми товаришуємо зі шкільної лави (більше того, і Влад, і Олександр народилися одного дня — другого січня. — Авт.).
ПРО ЖИТТЯ
Для мене життя — це гра, гра в футбол. Природно, моє життя тісно переплетене з цим видом спорту, він мені дав ім’я, гроші, визнання. Але життя повнокровне лише тоді, коли у тебе є батьки, друзі, люди, які оточують тебе теплом і любов’ю, люди, яким не байдужий ти, і в той же час вони не байдужі тобі. На щастя, мені з такими людьми поталанило.
ПРО МИСТЕЦТВО
Мене приваблюють живопис і скульптура. Подобається вдивлятися в обличчя людей, створенi пензлем художника, роздивлятися химерні статуетки. Але мистецтво, краса є й у футболі: забити гола, створити хороший гольовий момент, відібрати м’яч, «прочитати» чиюсь передачу — це й є мистецтво футболу.
ПРО ЛІГУ ЧЕМПІОНІВ
Думаю, кожний професійний футболіст мріє зіграти в цьому надпрестижному і відповідальному турнірі. На будь-який поєдинок тут настроюєшся з максимальною віддачею сил, бо практично відсутні слабкі суперники, постійно треба боротися до останнього. Такі змагання — краща перевірка своїх сил.
ПРО МУЗИКУ
У принципі, її вибір залежить від настрою, від стану душі в певний момент. Але якщо узагальнити, то подобається і класика, і сучасна поп-музика. На все свій час.
ПРО РЕЛІГІЮ
Щиро вірю в Бога і вважаю, що він багато в чому мені допомагає. Впевнений, що віра і Бог повинні бути в душі у кожного, але саме в душі, тому що людина може щодня ходити до церкви й залишатися при цьому невіруючою.
ПРО ТАЛАНТ
Він далеко не другорядний у нашій професії, але, як любить повторювати Валерій Лобановський, талант — це всього лише один відсоток від загального успіху. Решта 99 — регулярні тренування.
ПРО ЖАРТИ
Ставлюся до них з розумінням, і якщо хтось наді мною по-дружньому пожартував, ніколи не ображаюся. Я й сам не проти пожартувати, адже гумор розряджає напружену обстановку й покращує настрій. Коли ти «намотуєш» десятикілометрові кроси, доречний жарт усі сприймають схвально.
