Для мене це газета з «чоловічим характером». Газета, яку,
виходячи вранці з дому, я купую першою, для того, щоб прочитати, що відбувається
«насправді». А потім перегортаю інші, щоб подивитися, як це інтерпретують,
відкидають, виправдовують. Словом, читаю, як кажуть ровесники мого сина,
«по приколу». Це газета, до якої і я можу написати, не балансуючи поміж
слів, щоб не образити тих, кого в країні кривдити заборонено (я, звичайно
ж, не про народ).
Це газета, яка стежить, «у що одягнутий король» і, думаю,
розумний «король» повинен бути їй вдячний. Саме ТАКА газета допомагає триматися
у формі, а не та купа «жовтих солодкоголосих підспівувачів», які першими
кинуть його у знемозі — славословлять же за гроші, за можливість смачно
пити і їсти.
«День» — це «розвідник» від народу у таборі влади.
Зрештою, тільки тут почитаєш справжнього письменника, свого
філософа, класного історика. Перефразовуючи відому приказку, — хороші люди
звичайно все-таки вибирають «де глибше», знають місця...
А ще, якщо у «Дні» прочитаєш про себе гострі критичні слова,
завжди знаєш — тебе не «замовили». Це щира оцінка критики, яка бажає добра
тобі і людям, для яких ти працюєш. У «Дні» працюють люди, з якими хочеться
помірятися зростом і силами. Щоб професіонально не зажиріти і не забронзовіти.
Врешті-решт, люблю я цей «День». Що там вигадувати. І «бажаю,
щоб усе...». Цілую, Оля.






