«Мій дім у Лондоні, але серце — у Києві...»

Колишній киянин, а нині прем’єр лондонського «Ковент-Гарден» виконає партію Лукаша в драмі-феєрії (балетмейстер відновлення — В. Литвинов). Нагадаємо, композитор Михайло Скорульський написав балет 1936 року, вперше «Лісову пісню» було поставлено на сцені київського театру 1946-го балетмейстером С. Сергєєвим, але безумовним успіхом і національною візитною карткою театру стала друга постановка, яку здійснив хореограф Вахтанг Вронський 1958 року. Автором сценарію та асистентом балетмейстера виступала дочка композитора, балерина Наталія Скорульська. Творці балету прагнули передати літеру й дух драми-феєрії Лесі Українки, пластично відтворити поетичність і казковість, переплетену з правдою людських почуттів, протиборство щирості й мінливості вільної стихії природи й рабського «солом’яного духу» світу людей. Чарівливий світ волинського фольклору воскрес не лише в емоційній, співучій, мелодійній музиці композитора, а й в органічному виразному поєднанні класичного танцю з народним.

Іван Путров — вихованець Київського хореографічного училища, лауреат першої премії конкурсу ім. С. Лифаря, переможець престижного балетного Конкурсу в Лозанні (відтоді й засяяла «зірка» юного киянина). Спочатку талановитий танцівник попав у літню школу «Королівського балету», а незабаром став виступати на знаменитій сцені. Сьогодні він один з найбільш затребуваних танцівників лондонської трупи.

— Я дорожу давньою дружбою, що пов’язує мене з моїми однокласниками тут, у Києві, з ними я прагну зустрічатися щоразу, як приїжджаю сюди, приходжу на їхні вистави, — розповідає Іван ПУТРОВ. — Із задоволенням заходжу в Київський театр опери й балету для дітей, де головним балетмейстером працює давній друг нашої сім’ї Віктор Литвинов. Я прихильник творчості Алли Рубіної, бачив її постановку «Майської ночі» — дуже сподобалося. Радий, що в театрі створюють оригінальні постановки, орієнтовані на молоде покоління. Багатьох танцюристів я добре знаю, а з деякими вчився й приятелював. Я рано виїхав із рідного дому (у 15 років) і більшість друзів знайшов уже в Лондоні. Без огляду на повну самостійність, у багатьох речах так і залишився хлопчиськом...

Трупа «Ковент-Гардена» має свої непорушні традиції, проте відкрита як для всього світу, так і для експериментів. У Лондоні дуже сильна традиція прагнення до нового. Наприклад, Елтон Джон написав чудову музику до мюзиклу «Біллі Еліот» про шлях танцівника, який виріс у шахтарській сім’ї (йдеться про скрутний час, коли прем’єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер зайняла жорстку позицію — закривала шахти, що перестали приносити прибуток). Хлопчик, який починав свій шлях із боксу, несподівано йде у високе мистецтво...

Я щасливий, що особисто знайомий із багатьма знаменитостями. Раніше дуже ніяковів у їхній присутності, але коли пізнаєш кумирів ближче, то розумієш, що вони звичайні люди, спілкування з якими приносить утіху. Я відзначив: чим величніша особа, тим безпосередніша вона в спілкуванні. Дуже дорожу спілкуванням з особистістю такого творчого масштабу, як Елтон Джон. Він буває на моїх виставах, я по змозі не пропускаю його концертів. Поза сценою його особистість не втрачає своєї сили й чарівливості, яких вистачає на величезну кількість людей. І хоч сьогодні мій дім у Лондоні, але моє серце нерозривно пов’язане з Києвом, тут живуть мої батьки, друзі, і тут я зробив свої перші кроки як танцівник.