Мізерні шанси «волошкової революції»

Лічені дні залишилися до виборів у Білорусі. І хоча мало хто зi спостерігачів допускає можливість поразки чинного президента Олександра Лукашенка, й ще менше вірять у революційний розвиток подій, але від цього увага до виборів у сусідній країні не послаблюється. Навіть найпереконаніші песимісти сподіваються на те, що «остання диктатура Європи» (як часто називають Білорусь на Заході) все-таки здасть свої позиції. Чи повторить Мінськ революційний шлях Києва та Тбілісі? А коли нi — якою буде Білорусь за Лукашенка-3? Про це розказує в інтерв'ю «Дню» заступник головного редактора незалежної «БелГазети» Віктор МАРТИНОВИЧ.

— Які настрої напередодні виборів домінують у білоруському суспільстві?

— У зв'язку з майбутніми виборами стан білоруського суспільства можна описати словом — страх. Більшість людей бояться виходити на мітинги, побоюючись бути покараними штрафом чи арештом. Як лакмусовий папірець, ми можемо розглянути те, що сталося 2 березня на зустрічі з виборцями єдиного кандидата — Олександра Мілінкевича. Тоді передбачалося його широке спілкування з народом, передбачалося, що на мітинги прийдуть тисячі людей. І всі передумови для цього були. Населення було інформоване через інтернет, незалежні газети. 20—30 тисяч осіб повинні були прийти. А прийшло реально дві тисячі. Наскільки я розумію, всі ті, хто був зацікавлений почути Мілінкевича, стежили за новинами в інтернеті. У результаті народу просто не дали зібратися, оскільки центр міста був оточений. І тієї кількості людей, які зібралися навколо оточення, не вистачило, щоб його прорвати. Таке ж може статися 19 березня. Страх людей вийти на вулицю може виявитися вищим за бажання сказати владі: «Годі!».

— У якій мірі почуття страху є поширеним? Можливо, виборці просто не бачать реальної альтернативи влади, відчувають себе забезпеченими, а тому не готові до змін?

— Наскільки я розумію, українці, грузини не виходили на вулиці для того, щоб добитися підвищення зарплати. Мілінкевич, єдиний кандидат, сказав, що, виходячи на площу 19 березня, люди не говоритимуть: дайте нам їжі. Вони відстоюватимуть право на свободу. В Києві люди виходили на Майдан не для того, щоб отримати більше грошей, а тому, що відчули себе обдуреними. Дійсно, в Білорусі існує стабільність у соціально-економічному плані. Голодуючих у країні немає. Є пенсії, які виплачуються своєчасно, є дотації та стипендії для студентів, які не дуже маленькі... Але все це відбувається на фоні такого політичного затиску та такої атмосфери, яку можна, в принципі, терпіти рік, півтора, але очікування до змін все одно зберігаються...

— Які сценарії розвитку подій можливі після виборів у Білорусі?

— Дуже складно прогнозувати. Усе динамічно змінюється, але багато що залежатиме від двох факторів. По-перше, від наміру влади не допустити революції (наскільки далеко наша влада піде в цьому бажанні), і по-друге, від того, скільки людей не побоїться вийти на вулиці. Якщо все піде за тим сценарієм, який мені відомий, — нічого не буде: вийде 5—10 тисяч чоловік, які ніяк не зможуть проявити свій протест, оскільки центр Мінська буде оточений. Оточення починатиметься не від Палацу республіки, а від вокзалу. Але є ймовірність того, що влада зліберальничає й повторить 2004 рік, коли після референдуму все було пущене на самоплив. Дуже швидко, стихійно утворився стотисячний натовп, який безкарно гуляв центром міста, не знаючи, що далі робити. У них не було жодного плану, внаслідок того, що вони не знали, що буде.

— А зараз опозиція має план і знає, що робити, коли буде зібрання такої кількості людей?

— Цього разу опозицію критикувати немає за що. Наскільки я знаю, вони у своїй стратегії передбачають усі варіанти.

— Чи можна робити сміливе припущення про можливості в Білорусі «волошкової революції»?

— Мені здається, що це можливо. Виключити такого сценарію не можна. Мізерний шанс того, що 20 березня ми прокинемося в іншій країні дійсно існує.

— Чи використовує опозиція всі можливості для досягнення перемоги на виборах? У чому її головні прорахунки?

— У нас кілька опозиційних кандидатів. Якщо був би єдиний кандидат, то можна було б говорити про якісь його помилки, яких досить мало. Щодо тактики Мілінкевича — вона бездоганна. Мілінкевич почав реалізовувати сценарій перемоги на виборах задовго до виборів.

Він почав зустрічатися з населенням, почав реалізовувати сценарій зустрічей від «дверей до дверей» ще восени 2005 року, коли про вибори в принципі ніхто не говорив. У результаті його підхід примусив владу перенести вибори з липня на березень. Це був перший випадок перехвату опозицією ініціативи в білоруської влади.

— Проте в єдиного кандидата, навіть враховуючи голоси, які отримають два інші кандидати, мало шансів, щоб відбувся другий тур?

— Мабуть, це не зовсім так. За останніми соціологічними вимірами, про які мені відомо, в Лукашенка був шанс виграти в першому турі. Зроблені після цього виміри в березні 2006 року свідчать про те, що в жодного одного кандидата немає шансів виграти в першому турі. Ці дані свідчать про те, що Мілінкевич разом із іншим кандидатом Козуліним набирають понад 50%. Тому Лукашенко не перемагає в першому турі.

Але щоб відбувся другий тур, його повинен хтось оголосити. А мені важко уявити, що це зробить нинішнє керівництво ЦВК. Якщо ще в 2001 році представник ЦВК міг зробити зауваження владі, а саме представникам соціологічних пропрезидентських інститутів, які публікували якісь рейтинги Лукашенка, то щось подібне неможливо. Я не уявляю варіанту, коли наш ЦВК оголошує другий тур. Хіба що буде революція.

— Як ви оцінюєте погрози Заходу ввести санкції щодо Білорусі? Чи є вони ефективним інструментом впливу на білоруське керівництво? Якою могла б бути політика міжнародної спільноти, щоб покарання влади не відбилося на всьому суспільстві?

— Позиція США досить однозначна. Вони не мають у Білорусі особливих інтересів, і тому дозволяють собі бути досить послідовними щодо нас. Позиція ЄС із 1994 року постійно коректується з оглядкою на те, що з режимом у будь-якому випадку доведеться будувати торговельно-економічні відносини. Тому я побоююся, що є якась частка ймовірності того, що висновки міжнародних спостерігачів, у тому числі з ОБСЄ, будуть набагато м'якшими, аніж того заслуговують ці вибори.

Якою має бути політика ЄС щодо Білорусі? Якщо виходити з усього комплексу інтересів ЄС, включаючи торговельно-економічні, то стратегія Брюсселя не є ідеальною. Якщо виходити з інтересів демократії, прав людини та свободи слова, то практику «батога і пряника» потрібно коректувати. Можливо, віддаючи перевагу «батогу»...

— Якою ви бачите Білорусь у разі чергової перемоги Лукашенка?

— Буде дуже сумна картина. Буде країна стабільності, що перемогла, країна, яка нагадуватиме «штучний зліпок» Радянського Союзу 1980-х років.

— Як ви вважаєте, чи не може білоруський шлях, який базується на командно-адміністративній системі, виявитися в результаті успішнішим, аніж демократичний підхід, вибраний Україною чи Грузією? Звичайно, йдеться про економічні досягнення, але не про політичні...

— У якійсь мірі це можливо. Не залучаючи західних інвестицій, не вкладаючи грошей у модернізацію виробництва, Лукашенко якимось чином добився зростання економіки. Нехай він не становить 10%, як про це говорить статистика, але певне зростання ВВП має місце, як і зростання добробуту населення. Але незалежні кандидати обіцяють більш динамічне зростання добробуту. Якби країна відкрилася назустріч західним інвестиціям, якби країна почала будувати відносини з Росією належним чином, то економічні успіхи були б значнішими, аніж при реалізації адміністративно-командного сценарію, який реалізовує Лукашенко.