«Мультики з України»

Диск «Мультики з України», випущений фірмою «Атлантік», зібрав короткометражну анімацію, випущену переважно в 1990-ті роки на студії «Укранімафільм». Це досить відомий мультфільм «Літачок Ліп» (режисер — Н. Марченкова), а також «Війна яблук і гусені», «Про кішку, яка впала з неба» (того ж режисера), «Круглячок» Т. Павленко, «Будиночок для равлика» О. Педана, «Мозаїка» — найбільш ранній (1989 року) з представлених у збірці абстрактний фільм В. Врублевського.

Сама презентація пройшла у формі дитячого «культмасового заходу» з усіма його атрибутами: залом, повним шумної і рухливої малечі, міні-вікторинами з роздачею призів, пісеньками під фонограму, виступом артистів з напівзабутого нині комік-театру «Мімікрічі», які показали кілька своїх номерів багаторічної давнини, ну й, зрозуміло, демонстрацією самих фільмів на завершення. Дітлашня була на захваті, особливо від оголошення про початок перегляду.

Щодо самого диска, то представлені на ньому роботи за своєю стилістикою, як у радянські часи казали солодкоголосі диктори, — «для найменших». Ну, тобто, для зовсім маленьких глядачів. Які не звернуть увагу, наскільки (за окремими винятками на кшталт того ж «Ліпа») застаріла ця естетика, наскільки незугарно намальовані й озвучені деякі з тих фільмів, наскільки примітивні й невибагливі в них сюжети. А втім найменші, надто ж їхні батьки, можуть не звернути уваги й на самі ці фільмі, бо просто нададуть перевагу ефектним, яскравим, дотепним голлівудським (російським, європейським) мультфільмам. Що досить прикро. Бо, незважаючи на катастрофічну нестачу коштів, людей, сучасного обладнання, українські аніматори з року в рік знімають блискучі, надзвичайно цікаві стрічки, які здобувають призи на найпрестижніших світових кінофестивалях. Проте чомусь жодної з тих робіт на диску немає.

Відгадка, здається, на поверхні, тобто на обкладинці. Адже у всіх шести «Мультиків з України» є спільна риса: наявність музики одного надзвичайно плодовитого, гіперактивного, але не надто знаменитого естрадного композитора. Який, вочевидь, маючи певні фінансові й організаційні можливості, вирішив таким чином нагадати про себе. А щоб мало не здалося, так і зазначив у прес-релізі — що це фільми... на його музику. Ще й помістив на диску фотоальбом про самого себе з детальним викладенням творчих здобутків на кшталт екскурсії до Парижу чи знайомства з рок- зірками «Пінк Флойд» (от би у самих «Флойдів» спитати)...

Але то вже деталі. Головне — що такий диск узагалі з’явився. Що комерційний сектор звернув увагу саме на вітчизняний кінематографічний продукт. Фірма «Атлантіс» зробила перший крок; сподіватимемося, що її наслідуватимуть інші. І що у всіх цих першопрохідців знайдеться достатньо заможних замовників, які підтримуватимуть українське анімаційне, ігрове, документальне кіно заради престижу країни в тому числі.